Кольорові феєрверки,
мандаринки і цукерки,
маскаради довгохвості -
Новий Рік примчав у гості!
На санчатах і у шубі,
срібний іній ліг на чубі.
Зустрічаймо Новий Рік:
Добрим вчинкам - новий лік!
Із найкращими думками
допоможем радо мамі.
І уроки не проблема,
бо цікава кожна тема.
А як свято на порозі -
Ми подякуємо Бозі,
що дарує відкриття -
мудрість нашого життя.
І з колядками новими
Скоро і Різдво зустрінем...

Чудотворче Миколаю,
Я усе, що треба маю:
І веселу залізницю,
І жучиху-жартівницю,
Маю теплі рукавички,
Автопарк є невеличкий.
У сестри – лялькове місто.
У кімнаті в нас барвисто.
Маю маму, маю тата,
Тож сім’я у нас багата!
Для сусідської Галинки
Принеси хоч мандаринки!

Літо у бабусі завело у казку –
Море полуничне і три тони ласки.

Сім вітрів у жмені осідлали змія –
Хвостиком виляла паперова мрія...

Книги електронні дорогі і модні
Теж відпочивають. Вчора і сьогодні...

Бо теплом хвилюють води у ковбані,
Карасі зібрались плавати в сметані..

Бігати охота – то дітей робота,
Мурчика в чоботи, м’ячик у ворота

Буде нам від мами зауважень жменя...
Ліки від бабусі – баночка варення!

Зайченя в легких хмаринах заблукало:
Бігало, звивалося, стрибало...

Із веселки враз пірнуло у ставок –
Насмішило заклопотаних качок

Від хмаринки-лиса утекло -
Накивало п’ятами в село...

І не зчулося, а день пройшов...

Утомившись, в сонечка спитало
І питання невесело пролунало:

«Ти яскраво бачиш з висоти...
Як мені додому шлях знайти?»

Сонечко шмигнуло під панаму:
«Поцілую тебе в носик, наче мама,

І за мить мине дитяча втома,
Любо-мило ти прокинешся удома!»

А в моїй країні
Барвінково-сині,
Весняні як сад
Очі у дівчат

Хлопці русочубі
До роботи любі,
До пустощів теж
Їх не встережеш!

Люди – гонорові
У своїй любові
До рідного краю,
Прадідів звичаю.

Вона летить до нас на вітерці,
Торкаючись дахів старого міста.
Услід щебечуть гамірливі горобці...
На низці фіалкового намиста
Веселка затаїлася чудна.
Сережки із березових бруньок -
Вона така тендітно-чепурна.
Веселощами манить діточок:
Танками під краплинами дощу,
Смішними піджмурками у дворі
Радійте, забавляйтесь досхочу,
Допоки сонячний ліхтарик угорі!
У Неї посмішка заквітчано-наївна,
Тонких парфумів стрічка запашна...
То не княжна, а також не царівна.
Привітна юна панна, хто Вона?

Убралися в картузики
Веселі чорногузики,
У чобітки святкові,
Жупанчики парчові

Танок ведуть грайливий,
Весняно-гамірливий
Поклацують дзьобами,
Іде луна лугами...

Так затишно удома,
Розсіялася втома
В полях озиминою,
Туманом над водою

Тепло несли на крилах,
Щоб на Дністрових схилах
Квіток цвіло багато
На радощі малятам

Дощик падає на стріхи,
На поля і на ліси
Люду вправному для втіхи,
Для багатства, для краси.

Соломійка плаче вдома
І розради тут нема!
Дощ для неї - наче втома,
День проґавила дарма.

Їй би у квача пограти,
А уроки – підождуть.
На скакалці б пострибати,
Й друзі в гості не ідуть...

„Я ображуся на тебе,” –
крикнула услід дощу.
А ромашка їй:„Не треба!
Я ж тоді не підросту!”

- Мамо, а правда,
що діти – це квіти?
Ми ж бо не троянди,
Діток не підлити!…

- Діти для матусі –
Серця квітничок:
Доньки – маргаритки
Пролісок – синок.

Щедро виростає
Той квітковий цвіт,
Ласкою сповитий
Від найперших літ.

Я рудий поважний кіт
На ім’я Товстун-Муркіт.
Все життя моє, мов казка
Ось, послухайте, будь ласка:
Мешкаю, як миша в сирі,
В своїй затишній квартирі.
На чуже не зазіхаю,
Бо скарбів я безліч маю.
У теплі люблю дрімати,
В вільний час м’яча ганяти…
Може так воно й не личить
Та на те вона величність,
Щоб влаштовувати гру…
Я себе не підведу!
Мене люди поважають:
М’явкну – двері відчиняють,
Смачно стіл мені накриють
І доглянуть, і умиють.
Я людей не ображаю,
Бо за друзів їх вважаю.
Так й живемо собі в мирі
В моїй затишній квартирі!