Червоний, черлений. „Cherry” – англійською вишні, черешні. Тут переходимо до сакрального дерева Вишні, українського Вишнього та індійського Вішну. „Чер” – божественний корінь, який позначає не тільки колір, а й вишність, священість. Чернігів – вишній нігів (Ніжин), Черкаси – вишні каси (воїни), Чернівці – вишні нівці (якась видозміна Ніжина). Привернула увагу географія цих міст на „Чер”: північ, південь, захід України. Чи є щось подібне на сході для утворення Хреста-оберегу? Ми знайшли не так давно український Вороніж. Відбулась заміна „чер” на „вор”, „ворон” (корінь „вор” позначає синонім Слова, у російській мові ці корені позначають один колір). Другий склад – все той же „ніж”. Щоб визначити навантаження „ніг”, „ніж”, „нів”, звернемося до народності „нівхи”. Нівхи – це народ Далекого сходу Росії, відгалуження індоарійських айнів, які осіли в Японії. Самоназва „нівх” на місцевому діалекті позначає людину. Отже, Чернігів, Чернівці, Вороніж – це міста вишніх, святих людей, Черкаси – святих воїнів. Географія міст і містечок на „чер” дуже широка: Черкеськ, Черкаське у Донецькій та Саратовській областях, Чернево на Псковщині, Чернівці на Віниччині, Чернігівка на Запоріжжі, а також у Примурському краї та Амурській області (там, де проживають нівхи). Історики також вирізняють Черняхівську культуру, названу так за розкопками біля відповідного селища на Київщині (селища вишніх людей).
Корінь вишності „чер” споріднений з „чар” – чарівність, чари.
Червоний колір у слов’янських мовах звучить подібно: білоруською – „чырвоны”, польською – „czerwony”, „czerwień”, „rudy”.
Червоний колір у германських мовах звучить так: англійською – „red”, „ruddy”, німецькою – „Rot”, що співвідноситься з українським „рудий”.
Червоний колір у кельтських мовах звучить так: у бретонській – „ruz”, у валійській – „rhudd”, що співвідноситься з українськими рудим та рижим.
Червоний колір у романських мовах звучить так: французькою – „rouge”, італійською – „rosso”, іспанською – „rojo”, латинською – „russus”, що співвідноситься з українським „рижий”, „ружа” (троянда). Рудий та рижий є відтінками червоного. Але в українській червоний – більше ніж колір, це ознака святості, вишності.

Германськими мовами спільно: англійською - „man”, німецькою - „Mann”. В розмовній англійській також: „wallah”, „walla”.
Романськими мовами: французькою – „homme”, італійською – „l'uomo”, іспанською – „el hombre”, португальською – „o homem”, що є різновидами латини – „homo”.
Кельтські мови позначають другий склад людини: бретонською – „den”, „mab-den”; валійською – „dyn”; гаельською – „duine”. Цікаво, що дані корені співзвучні з кельтським верховним божеством Дитом, українським Дивом. Доказом цьому може бути другий бретонський переклад „людини” - „mab-den”, де „mab” бретонською „син”, разом – син Бога. Що позначає склад „лю” у слові „людина”? Шумерською „лю” – людина, отже українське „лю + дин” позначає людину Бога.
У слов’янських мовах „людина” позначається однаково двокореневим словом: українською – „чоловік”, російською – „человек”, білоруською – „чалавек”, польською – „człowiek”. На нашу думку, корені „людини” та „чоловіка” відповідають одне одному: „лю” – „чоло” позначає людину, а „дин”, „вік” – Бога (див. статтю „Бог є час і рух”), отже, як людина так і чоловік – то є людина Бога.
На далекосхідних арійських мовах людина співзвучна зі своїм етносом: на мові айну – „айну”, на мові нівхів – „нівх”.
Оксана Яблонська звертає увагу на паралелі між "кельтським верховним божеством Дитом" і українським іменником "ДИТина". В українській ментальності здавна вважалося, що дитина, - святе. "Що ж до "українського Дива" ? Хіба є більше ДИВо на світі, як зачаття і народження ДИТини?", - аргументує науковець.

Давньоукраїнською „невчас” – горе, нещастя, негода. У даному випадку літера „щ” замінює сполучення „вч”. Отже, нещастям, горем є життя не-в-часі, а щастям – життя в-часі.
Аналогічну картину маємо в російській мові. „Счастье” – с часом, „несчастье” – не с часом. Але в російській „час” позначає лише годину, як одиницю часу, а не весь час в цілому.
У латинській одним з варіантів щастя є „secundum”, що також позначає одиницю часу, але ще меншу.
Білоруською щастя також вказує на час: „шчасце”.
У польській також зустрічаємо час – „сzas” як складову щастя – “szczęście”.
Отже, щастя тісно пов’язане з часом, можливо, бути в потрібний момент в потрібному місці. Щастя в одних мовах короткочасне: година, секунда, а в інших постійне.
Українське „су-часний”, російське „со-временный” не гарантує щастя. Для щастя потрібно бути не стільки з часом (богом), скільки в часі (бозі) (див. статтю „Бог є час і рух”.

„Бог” в східнослов’янських мовах пишеться і читається однаково.
У французькій – „dieu”, в іспанській – „el dios”, в італійській – „dio”, в португальській – „o deus”. Все це різновиди латинського „deus”. У романських мовах корені богів подібні до коренів своїх антиподів: у французькій – „diable”, в іспанській – „el diablo”, в італійській – „il diavolo”, в португальській – „o demônio”. Взагалі, у європейських мовах префікс „де-„ надає слову негативного забарвлення.
У валійській – „duw”, гаельською – „dia”. У кельтських мовах ці корені також близькі до своїх антиподів: у валійській – „diawl”, „diafol”; у гаельській – „diabhal”. Прабатьком кельтів є Дит (“Dydd” валійською).
У слов’ян верховне божество того ж кореня – Див. Йому протистоять герої з подібними коренями: диявол, дідько.
У Велесовій книзі брати Білобог та Чорнобог постійно протиборствують (д. 11а).
Отже, маємо протистояння схожекореневих слів, до того ж, ці слова чітко вказують на подвоєння, на чисельник „два”.
У германців, на перший погляд, протистояння відсутнє. Боги англійською – „god”, німецькою - “gott” не мають нічого спільного з дияволом (англійською – „devil”, німецькою – „Teufel”). Проте, скандинавська руна „дагаз” містить вище наведене навантаження. Вона пишеться з двох обернутих одне до одного літер „D”, що вказує і на подвоєння, і на єдність у протилежності.
Подібне звучання та навантаження має і китайське „Дао”, - діалектична єдність та протистояння „інь” та „янь”.
Подвоєння „дд” (руна „дагаз”) зустрічається і в імені Будди.
Цікава картина спостерігається при співставленні інших сусідніх індоарійських гілок: індійської та іранської. У давньоіндійській міфології „дєва” – божества, а „асури” – демони. Тоді як навпаки, „деви”, „дайви”, „діви” в іранській міфології– злі духи, а „ахури” – благі духи. Подібні до іранських негативні оцінки „девів” присутні в таджицькій, вірменській, грузинській, узбецькій, казахській, киргизькій, тюркській, турецькій, гагаузькій міфологіях.
Хрест, один із символів індоарійців, також складається із протилежностей: вертикального та горизонтального.
Рама (той же хрест) складається із протилежних чоловічого „ра” і жіночого „ма” начал.
За свідченням О.Яблонської, у язичницьких віруваннях хрест, тобто єдність і протиборство горизонтального та вертикального, є символом неосяжного Всесвіту, який не має ні початку ні кінця.
Крішна (українською „крижень” – „хрест”) також несе таке навантаження.
Отже, верховний бог – це діалектична єдність протилежностей, світлого і темного, доброго і злого, в кожному злі є добро, і в кожному добрі є зло; світло змінює темінь, а темінь – світло, і в цьому русі та єдності протиріч проявляє себе Бог.

Англійською „слово” – „word”, близьке до „world” – „світ”; німецькою „слово” - „Wort”, а світ – „Welt”; французькою „слово” -„mot”, а світ – „monde”.
Прикметно, що переклади „слова” з української на наведені мови все одно зберігають свою сутність для української – говорити, гомоніти.
Така ж цікава деталь спостерігається і в айнівській мові. Айнівською „itak” є слово, голос, мова. І цьому перекладу є український відповідник – „плітка”. До того ж, ця айнівська лексема проливає світло на легендарну Ітаку легендарного Одісея.
Мовою нівхів „слово” буде „діф”, це прямо вказує на європейську традицію імен Бога (стаття „Імена Бога), на українського Дива, а також вказує на двоїстий характер. Так, у європейських мовах дифтонг – подвоєння голосних, дефіс – символ, що роздвоює слово. Також зустрічаються інші лексеми, що підкреслюють різні риси слова: дефініція – визначення слова, дифірамби – хваління.
Гаельською „слово” буде „briathar”, що відповідає одному з українських відтінків слова – „брехні”. Можливо, саме від слова гаельською здобули свою назву Британські острови.
Бретонською „слово” – „ger”, а валійською – „gair”. Можливо, етнонім германців походить від цього слова: „ger + man” – людина Слова, слов’янин.
Варто звернути увагу на спорідненість слова та меча у германських мовах: англійською – „word” та „sword”, німецькою – „Wort” та „Schwert”. Як тут не згадати поезії О. Ольжича „О слово! Будь мечем моїм” та Л. Українки „Слово, чому ти не гострая криця ... чом ти не гострий, безжалісний меч ...” Сварга (Ирій) у слов’янській міфології є царство богів, створене Сварогом, у індійській – також царство богів, створене Індрою. Сварог в українській міфології „кує мечі”.

Розглянемо германські імена „Бога”. Англійське – „god”, німецьке - “gott” відповідає російському „год” – рік, та українському „година”. Тобто германські боги – це слов’янський час. Дослідимо можливість дзеркального твердження. Так, „рік” англійською буде „year”, а німецькою – „Jahr”, скандинавська руна „яра” символізує рік та відображається у формі кола. В українській міфології ми маємо Коляду (Колодія), якого шанують колядками в кінці року та на початку нового. Напевне, такого ж значення надали і зимовому християнському Миколі. Тобто, германський час – це слов’янські боги.
Отже, висновуємо: боги є час.
Ми дослідили російський „год”, англійське „god”, німецьке “gott”, а що являє собою український „рік”? Український „рік”, так як і германський чи англійський символізує священне коло: „ріґ”. Пиріг готується у круглій формі для ритуального вшанування Рогу (року). Поріг вважається найсвятішим місцем у хаті. Дорога веде до Рога. Сварог – бог українського пантеону.
Божественна сутність рогу також простежується у індійській Рігведі.
Післяслово про коло. Слово „коли” вказує на час, пов’язане з колом. Від „кола” пішли календарі, „колодар” – дар кола.
У романських мовах час пов’язаний із темпом (французькою – „temps”, італійською – „il tempo”, іспанською – „el tiempo”, португальською – „o tempo”), тобто вказує на рух.
В українській мові зустрічається заміщення „бог” на „біг”. Наприклад, „дякую” – це і „спаси-бог”, і „спаси-біг”.

Привіт Тобі, півтисячна Самвидавовська громадо!

Для багатьох з нас Самвидав став більшим за технічне виконання саморозміщення, приємно споглядати за розквітом квітів у нашому саду, а вони такі різні!

Приємно споглядати і за розвитком Самвидаву. Коли віртуальні зустрічі переростають у іраціонально реальні, коли віртуальне слово набуває форми.

11-12 листопада 2006 року відбувся перший з'їзд письменників Самвидаву - Голосіїв-2006. Делегати з'їзду вели жваві дискусії щодо тенденцій віртуальної поезії, дали високу оцінку поетичній майстерності багатьох сучасників. Було обговорено подальші стратегічні і тактичні напрямки розвитку української поезії.

Другий з'їзд письменників орієнтовно планується на зиму 2007 року там же, в Голосіївському районі м.Києва. Детальна інформація буде подана згодом. Просимо зголошуватися бажаючих в коментах.

Зараз верстається перший номер "Віснику Самвидаву", у якому представлено найяскравіші на думку редакторів (О. Яблонської, М. Трасуна) вірші з ресурсу протягом осені-2006. Наклад поки що обмежений - 700 прим. Більша частина буде розміщена у миколаївських бібліотеках (в т.ч. шкільних), бажаючих отримати Вісник прошу надсилати поштову адресу на ел. пошту.