Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Вітка Квітка (1988)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Птахи-круки
    Впали росою на довгі коси
    Перші промені сонця
  •   Годинник відраховує думки
    Переді мною шлях
    В усі боки дороги
  •   Пахне липою й любов’ю
    Пахне липою й любов’ю
    Де світанки кольорові
  •   Где-то там, среди темного города
    Где-то там, среди мрачного города
    Ты один посреди темноты.
  •   Мій жаль тягне мене крізь видноколи
    Мій жаль тягне мене крізь видноколи,
    Туди, де чути поклик моїх дум.
  •   Червоний місяць. Попіл мертвих зір.
    Червоний місяць. Попіл мертвих зір.
    І сивий дим тонкої сигарети.
  •   Хіба я знаю звідки і навіщо
    Хіба я знаю звідки і навіщо
    Якою стежкою я в світ оцей прийшла
  •   Я до тебе й торкнутись не смію.
    Я до тебе й торкнутись не смію.
    Ти приходиш і сам в мої сни.
  •   І знову ніч. І знову я одна.
    І знову ніч. І знову я одна.
    Навкруг зима плете свої тенета,
  •   У серці – тиша.
    У серці – тиша. Світлих днів мовчання
    Перетворилось на осінню ніч.
  •   Відчути день як сонце, радість, сміх...
    Відчути день як сонце, радість, сміх.
    Відчути ніч, немов безодню болю.

  • Огляди

    1. Птахи-круки
      Впали росою на довгі коси
      Перші промені сонця
      Я вже не бачу
      Я вже не чую
      Тебе у своїй долоньці

      Плакала в жита хвилях
      Поле вкрило як ковдра
      Світом як щастя синім
      Рвуться у морі бомби

      Хочеш тобі на щастя
      хочеш – тобі на муку
      бризками розлітають
      в сторони птахи-круки

      час уже не спинити
      все так змінилось раптово
      я продовжую жити
      квиточком протермінованим

      чую трамвай гуркоче
      десь вивергають вулкани
      сніданки гарячою лавою
      як давно стали ми
      байдужими самими

      більше мовчати не можу
      повітря як море крику
      і круки у небі ті самі

      сині круки в небесне жито
      розсипаються бомбами
      п'яними

      шукайте дорогу до щастя
      шукайте дорогу додому
      шукайте дорогу до серця

      рідного втомленого

      слова як припливи тануть
      морозивом на зап’ястку
      я сама скоро потраплю
      у свою ж пастку

      хвилями квітку тріпоче
      синіми хвилями
      небо жито лоскоче
      з зусиллями

      скоро вересень все зів’яне
      стане похмурим
      а десь цвістимуть тюльпани
      червоно й безжурно

      ...

      я більше не буду хотіти
      тримати тебе за руку

      ти навчив мене
      бути нещасною

      дякую за науку
      2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Годинник відраховує думки
      Переді мною шлях
      В усі боки дороги
      Як сивокрилий птах
      Якому все одно
      Я дивлюся вперед
      І все питаю в Бога
      Навіщо мені це прочинене вікно

      Я так давно
      Не піднімала крила
      Я вже забула
      Що вони там є
      Лиш коси сльози й руки
      Розпустила
      Щоб обійняти вітер
      І лише

      Боюсь повірити
      Боюся підкоритись
      Безглуздій долі
      Що веде крізь сни
      Мої заплакані
      Зелені очі

      Боюся
      Що сама собі наврочу
      Коли кажу
      Замовкни і лети

      Мій довгий шлях
      Розчинені світи
      У молоці
      Туману на світанку
      О як дожити
      До отого ранку
      Коли як ружа
      Зможу розцвісти?

      Зірками ніч регоче
      Аж зайшлася
      А пам'ять все пригадує пісні
      Старі сонети
      Що були на часі
      Коли мою ти руку відпустив

      Годинник відраховує думки

      Я їх лічу
      З нуля у нескінченність
      Колись я сподівалась на взаємність
      І зупинила подихом шальки

      Ті терези наготувала доля
      Нагодувала вітром
      Квітом полем

      Любов’ю що розтяла серце
      І зупинила рух в шаленім скерцо

      ...
      Старий театр заблукалих тіней
      Я в ньому
      просто маска

      Твоїх щасливих снів
      що ошукали нас
      І стали разом жити

      Забудь про це будь-ласка

      Відкриті вікна
      Простір
      Догори
      Я там згорю

      Нічого не кажи
      2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Пахне липою й любов’ю
      Пахне липою й любов’ю
      Де світанки кольорові
      Десь у пам’яті закриті
      Там їм вічно можна жити

      Під дощами цілувались
      Обіймались
      І не знали
      Розставання і мовчання
      Ми з дитинством попрощались
      В одне одного обіймах
      І забули
      Теплі ночі

      Крізь волосся
      Наші очі

      Заплелися наші долі
      Поцілунком їх скріпили
      І розстались
      Не навіки
      Ніби на одну
      Хвилину

      Але вже багато років
      Я не бачу і не знаю
      Де ти є
      І що з тобою
      Я щаслива з іншим
      Любим
      Але все одно до згуби
      Я про нас не пам’ятаю

      чи вже ти щасливий трішки
      я розставила нам вішки
      може ти знайдеш дорогу
      може запитаєш в Бога
      про тюльпани
      під дощем

      я одягну білий вельон
      вже про тебе не згадаю
      розпустити душу треба
      як мережива в нитки
      але поки я зав’яжу
      нові вузлики
      я мушу
      попрощатися з старим

      сповідатись
      я не хочу це все тільки
      випадковість
      що була невідворотна

      як було не закохатись
      в одинокість
      іще більшу ніж своя

      ...

      це далеко не зізнання
      це не схоже на кохання
      просто всі вірші у мене
      вже давно лише твої
      2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Где-то там, среди темного города
      Где-то там, среди мрачного города
      Ты один посреди темноты.
      Растревожили душу вороны.
      Разметали волос ветры.
      Только уж обо мне не спрашивай.
      Не ищи окоемами путь.
      Не пытайся и ног не изнашивай,
      Все что сможешь – навек забудь.
      Между нами искрами алыми
      Пронеслись шалой конницей дни,
      Отсмеялись снегами талыми,
      Пробежали чужыми людьми.
      Не вернуть нам закаты прошлые,
      Поцелуев кровавую нить,
      Детский смех среди трав свежескошенных…
      Два разорванных сердца не сшить.
      Так не пробуй пустыми дорогами,
      Под дождями, ветрам назло
      Отыскать меж чужыми порогами
      Тот, что снегом давно занесло.
      А решишься - на долю не жалуйся.
      Потерялся в чащобах мой след.
      Заплутал, между зарослей спрятался,
      Схоронился желанный ответ.
      Там идти меж крестами незрячими
      И трясинами сотни верст.
      Если хочешь – назначишь мне
      Место встречи и радостей горсть
      Принесешь с собой в заповедные,
      Неисхоженные края.
      Буду ждать. Вдруг мечта заветная
      Как-то утром придет – вот и я!
      22.07.2008



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Мій жаль тягне мене крізь видноколи
      Мій жаль тягне мене крізь видноколи,
      Туди, де чути поклик моїх дум.
      Таке буває, певно раз в ніколи,
      Коли в весну приходить зимній сум.
      Тоді було неначе поклик долі,
      Мов відповідь на сльози всі душі.
      Казковий ранок у веснянім полі,
      Я йшла, немов царівна,по росі.
      І от – з тобою поглядом зустрілась,
      Й у серці запалала та зоря,
      Що я колись до неї помолилась,
      В осінній смуток сіючи слова.
      Але, мабуть, даремно я благала.
      Моя любове! Не судилось нам.
      У темряву душа моя мовчала,
      Не довіряючи промовленим словам.
      Я стільки мрій зреклася задля тебе!
      Заради того ранку навесні,
      Твоїх очей,блакитних наче небо,
      Що прокидається над лісом восени!..
      Але, на жаль, усе було даремно.
      У світлий день прийшов зимовий жаль,
      І у моє серце він, напевно,
      Знов принесе колишню ту печаль.
      5.05.2004



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Червоний місяць. Попіл мертвих зір.
      Червоний місяць. Попіл мертвих зір.
      І сивий дим тонкої сигарети.
      Забутий погляд із далеких гір,
      Що досі кличе: де ти? де ти? де ти?..
      І у тумани заткана душа.
      І навіть ти давно комусь не снишся…
      В полоні вітру осінь догора.
      Ти з нею, як з коханкою, простишся
      Та знов почнеться чорне коло зрад.
      Лабети тіней в сутінках кривавих.
      Не озирнутись – зникнув шлях назад,
      І навіть спогад смутки поховали.
      І знов на місто зійде дика ніч,
      Думки якої втілюються снами.
      А в них – душа і пустка віч-на-віч,
      Де кожна мить поєднана з віками.
      І павутинням лабіринт розлук,
      І темний янгол дав напитись болем,
      І не знайти тепла й шаленства мук,
      І тільки вільний птах над чорним полем.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Хіба я знаю звідки і навіщо
      Хіба я знаю звідки і навіщо
      Якою стежкою я в світ оцей прийшла
      Я в роздумах а ти не спиш ще
      І по очах відгадуєш слова
      Але слова – це зовсім не суттєво
      в них причаїлись мертві вечори
      та їх коханка - темна королева
      що сипле снігом із долонь зими
      і я – не думай – зовсім не приручена
      згорнусь клубочком в тебе на руках
      мов котеня розгублене і змучене
      й розтану мов сніжинка на вустах
      я звикла так сама іти до бою
      дивитись прямо ворогам в лице
      лишатися самотньою одною
      й уміти бути вдячною за це
      а ти навіщось щось мені говориш
      мовчання – кращі ліки від пітьми
      й від болю в грудях десь отак ліворуч
      тому благаю – просто помовчи
      в оці люблю я вже давно не вірю
      вони промовлені втрачають весь свій зміст
      якщо ти хочеш – я тебе зігрію
      ти у очах і не побачиш сліз
      ти не відчуєш й краплі того болю
      з яким я наодинці кожну ніч
      і ти мене оточуєш стіною
      іще не прожитих чужих сторіч
      а я ще не навчилася тікати
      ти такий щирий певно як усі
      якби навчитися зовсім не спати
      адже мені про тебе сняться сни



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Я до тебе й торкнутись не смію.
      Я до тебе й торкнутись не смію.
      Ти приходиш і сам в мої сни.
      Я від цього поволі шалію,
      Та не можу сказати – Піди!..
      Все таємно. Ні слова, ні думки
      Не дозволю у мріях собі.
      Все даремно. І наші стосунки
      Чимсь подібні крижаній воді.
      Я не знаю як подихом, рухом
      Ти зумів упектись в мою кров.
      Ти говориш – і я стаю слухом.
      Ти мовчиш – помираю знов.
      Кому треба ота незалежність
      Ні від кого? Від себе ж теж…
      Самота. Одинокість. Безмежність,
      Яка має мільйони меж!..
      Ти проходиш повз мене як вчора.
      Так сьогодні, так завтра пройдеш.
      В серці біль мовчазного докору,
      І сльозами його не зітреш.
      Власного серця гетера
      Від любові залежна душа.
      Скільки було, що майже померла.
      Шкода лиш, що майже. Шкода.
      18.02.2008



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. І знову ніч. І знову я одна.
      І знову ніч. І знову я одна.
      Навкруг зима плете свої тенета,
      А я малюю обабіч вікна
      Хатинку, свічку і оті замети.
      І вже давно нема куди піти.
      Куди б не йшла – приходжу лиш до тебе.
      Невже весь світ зійшовся на тобі?!
      Кричати марно. Тільки пустка й небо.
      І на подвір'ї сизі голуби.
      А їм в житті так небагато треба –
      Лиш скибка хліба й горнятко води,
      Для них єдині альфа і омега…
      Шкода, не можу так, як от вони.
      Мені потрібно щось, а що – незнаю.
      Здійняти крила можуть лиш пісні.
      Мої пісні. Але й вони вмирають.
      І далі ніч. І кава на столі.
      І сигарета у руці згасає.
      Згадати хочу – люди без обличчь.
      Померти хочу – щось мене тримає.
      І я від олівця ані на крок.
      А гнотик свічки непомітно тане,
      А на папері – помира любов,
      А у вікна – троянда мовчки в'яне… 27.12.2007



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. У серці – тиша.
      У серці – тиша. Світлих днів мовчання
      Перетворилось на осінню ніч.
      Благаю, більше ти мене не клич,
      І не даруй надію сподіванням.
      Моє кохання – ніжний поцілунок.
      Він поміж нами на зорі розтав
      І тільки згадкою у серці став,
      Мов долі зачарований дарунок.
      Так боляче і сумно у душі…
      Холодна ніч подарувала сльози,
      Збулись чиїсь затаєні погрози…
      І морок, і печаль мене знайшли.
      А я розмріялась, що бачу весну,
      І знов в очах блакитних загублю
      Свій давній біль, і радість пригублю,
      Й нарешті у любові я воскресну.
      Але всі мрії утекли у осінь.
      Ти поряд – але ти мені чужий.
      Моя любов, але і біль теж мій –
      Блакить очей і чиста неба просинь…
      8.11.2005



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. Відчути день як сонце, радість, сміх...
      Відчути день як сонце, радість, сміх.
      Відчути ніч, немов безодню болю.
      Відчути поцілунок наче сніг,
      Що прагне вирватись з небес на волю.
      Пройти крізь всі обмани самоти
      Зовсім давно забутими шляхами.
      І вже від себе більше не втекти
      Похмурими осінніми ночами,
      І не знайти рятунку у віршах.
      І втратить силу одинока відьма,
      Згорівши у чужих очей вогнях,
      І їй допомогти ніхто не прийде.
      Не здійме крила колись вірний птах,
      Й словам не місце в цьому божевіллі,
      Де тане осінь у простих казках,
      В твоїх небес щасливому промінні.
      І ніби треба знов почати жить,
      А я не вірю. Вже ні в що не вірю.
      Мене направду треба би спалить,
      Бо я по-іншому давно не вмію.
      Бо хто я – бранка болю й терпких сліз,
      Моя душа заблукана в тумані…
      За мною тужить золотий осінній ліс
      І його тіні, вічністю незнані.
      А тут з'явилось чудо із чудес!
      Чиясь весна несе мені(?!)кохання!
      І віє подихом тепла з небес…
      Але, повір, я не скажу зізнання!
      Колись ти зрозумієш і простиш
      За те, що не дала напитись горем,
      Якого в відьми досить. Й ти залиш.
      А я здіймуся яструбом над полем.
      Я знаю, що завжди на все свій час,
      Що цей полон – це все ж таки неволя.
      Гіркий полин, як згадка, як наказ,
      Що в нас з тобою зовсім різна доля.

      Як маєш сили, то мені пробач,
      За мене помолися… і не плач.
      5.11.2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25