Зустрілася Лисичка з Раком. Стала собі, дивиться на нього, як він помаленьку лізе, а далі давай над ним насміхатися.
- Ну, та й швидкий же ти, нема що мовити! Правдивий неборак*! А скажи мені, Раче-Небораче, чи то правда, що тебе раз у п'ятницю по дріжджі посилали, а ти аж за рік у суботу з дріжджами прийшов та й ті посеред хати розілляв?
- Може, коли й правда була, - каже Рак, - а тепер дуже на брехню подобає.
- Овва! Значить, ти тепер прудкіший зробився?
- Прудкіший чи не прудкіший, а тобі на насмішки не здатний. Коли хочеш знати, який я прудкий, то давай побиймося об заклад, що я швидше від тебе до того кущика добіжу.
- Що? що? що? - дивувалася Лисичка. - Ти хотів би зі мною об заклад битися?
- Не тільки побіжу, а ще й тобі один скок випередки дам і швидше тебе при меті буду, - мовить Рак.
Побилися об заклад. Стала Лисичка на один скок поперед Рака, а Рак учепився їй кліщами за хвіст. Рушила Лисичка, біжить щодуху, аж курява здіймається. Добігла до мети та й кличе:
- А де ти, Раче?
Нічого не чути.
- Ну, Раче, де ти там? - ще раз кличе Лисичка та й обернулася хвостом до мети.
Отоді Рак пустився від її хвоста та й каже:
- Та осьде я! Давно вже жду на тебе, аж трохи поза мету забіг.
.......................................
Неборак - бідолаха.

Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покумувалися. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості.
- Приходь, кумцю! Приходи, любчику! Чим хата багата, тим і пригощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тонесенько по тарілці й поставила перед кумом.
- Живися, кумочку, не погордуй! Сама варила.
Журавель стук-стук дзьобом, - нічого не спіймав. А Лисичка лиже та й лиже кашу: аж поки сама всієї не з'їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:
- Вибачай, кумочку, більше не маю вас чим гостити.
- Спасибі й за те, - пісним голосом промовив Журавель. - А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла!
- Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, - мовить Лисичка.
На другий день приходить Лисичка, а Журавель наварив м'яса, бурячків, квасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, зложив у високе горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
- Живися, кумонько! Не погордуй, люба моя, - припрошує Журавель.
Нюхає Лисичка - добра страва! Встромляє голову до горнятка, не йде голова! Пробує лапкою, годі витягнути.
Крутиться Лисичка, заскакує відси й відти довкола горнятка, - нічого не порадить. А Журавель не дармує. Дзьоб-дзьоб у горнятко, та й їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.
- Вибачайте, кумонько, - мовить, випорожнивши горнятко, - чим хата багата, тим і рада, а більше на сей раз нічого не розстарався.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостину. Вона, бачите, думала,що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з Журавлем приязнь водити.
................................

Був собі дід Андрушка, а в нього - баба Марушка, а в баби - донечка Мінка, а в дочки - собачка Хвінка, а в собачки - товаришка, киця Варварка, а в киці Варварки - вихованка, мишка Сіроманка.
Раз весною взяв дід лопату та мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.
Працював дід немарно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.
Росла ріпка, росла! Зразу така, як мишка, потім, як буряк, потім, як кулак, потім, як два, а наприкінці стала така, як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати. " Час, - каже, - нашу ріпку рвати!"
Пішов він на город - гуп-гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, уперся ногами, - мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дід бабу Марушку: " Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за плече. Смикає дід ріпку за гичку, баба діда за сорочку. Працюють руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе баба дочку Мінку.
" Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дочка собачку Хвінку. " Ходи, Хвінко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи."
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе собачка кицю Варварку: " Ходи, кицю, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе киця мишку Сіроманку. " Ходи, мишко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи."
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик, мишка кицю - за лапку. Як потягли - та й покотилися.
Упала ріпка на діда Андрушку, дід - на бабу Марушку, баба - на дочку Мінку, дочка - на собачку Хвінку, собачка - на кицю Варварку, а мишка - шусть у шпарку.
.................................