невже на цьому ярмарку життя
обов"язково повністю розпродати себе
вміння писати лівою і малювати пензлем
краплі терпимості і крихітки віри
віддати всі осені й зими
невже, відчайдушна душа,
тебе таки на розпродаж завело життя
за копійку - рік двотисячний
дві тисячі третій за гривню віддаш
за вміння спати коли зовсім не спиться
цілу десятку напевне візьмеш
будеш щаслива купиш цукерків
які каменем зупиняться в тобі

Бавитися в життя поки ще можна
допоки відростають крила
і небо надто синє над тобою
залишати сліди по собі
намочивши ноги в калюжі у самому центрі міста і
слухати як воно б"ється і стукає у такт твоїм каблукам
заглядати в очі зустрічним
окрім втоми в них мрії знаходити
виринати з-під землі, як з одного життя в інше,
з одного часу в інший
залишивши з вагонами Лету і Стікс - ще вчора метрополітен
А потім раптом загубити межу
їздити туди-назад, як продавці серветок і голок
забути, який в тебе слід,
ненадовго випрошуватися в Харона, щоб полити вазони
і знову їздити туди-сюди, туди-сюди
поки зовсім не канути в Лету.

Божевілля у яке граюся
Ще грам і заповнить усі дірки всередині
Випалені твоїми очима
І рештками присутності відсутньої
Перехиляться ваги
Розсипляться думки
Розлетиться пір’я
Розіллється полин

Просто бути і йти - як мало в порівнянні
Закривати дірки дорогами і дешевим обманом
Голосними фразами, коли волієш довго мовчати
Місяць малювати, коли не можеш до нього докричатися

Ще грам божевілля
Чи забути
Про завтра
Перехилюю ваги
Гублю крила
П’ю каву
Полинами пахне.

Так і живемо,
Хоч всі Америки давно вже відкрито,
Епоха мандрівників і мрійників давно відійшла в минуле,
Ми рвемося в дорогу і на край світу,
Знаючи, що земля таки кругла,
Не молимося черепахам і атлантам,
Щоб добре тримали небо і землю,
Ми хочемо відкривати себе в собі,
Когось в собі, себе в комусь,
І думаємо, що спроби наші вдалі,
Ми люди- відкривачі
Залишається щодня відкривати блиск очей навпроти
І переливання снігу, по якому ходили тисячі ніг.