Час замкнувся в мені:
ділить мить унікальну
на кількість однакових днів.

Чітко простір обмежив мої найреальніші сни.

Що, хотілось весни?
Та чи сила знести її чисту, квітучу нестримність?

Вже мабуть зголоднів
той нещасний собака під плотом -
облізлий занедбаний пес,
що самими очима виказує біль самоти.

Я - покинута.
Я.
А не ти.

А буденна реальність щоранку виводить на бій -
і несила, бува...
Та здатися не матиму права.

Як не матиму прав на звичайні незвичні дива,
що мене ними Небо з великої ласки наділить.

Ти не сам.
Як я - не сама.
Як ніхто не один - той, хто любить, Чекає.
Вірить.




квітень 2012 р.

немає і днини - новини.
серце це знає: чекає.
руки газети гортають -
шукають:
де біда?
дівчина вбита?
а молода?
знову війна?
а яка за рахунком?
кажеш, нема рятунку?
_________
і пішли пересуди
між люди.
множиться зло - язиками.
нами.
чи наші це ноги?
широкі дороги...
слизько:
занадто близько
лихо.
тихо!

соком алое
серце лікую
серце - надвоє
наче
заплаче
всує
плакати дуже
нині даремно
нині - байдужа
надто
занадто
чемна

Квітка
вміє чекати
сонця, тепла...
зіпнеться,
зважившись, на стеблину
і струменить у небо
впевнено і нестримно.

Квітка
вміє хотіти
крапель, дощу...
листочком
втримає перші роси -
в неї сліпучий промінь
зранку води попросить.

Квітка
вміє любити -
о не зривай!
відчуєш:
падатимуть в долоні
сльози її зірками -
лагідні і солоні.

десять
довгих гудків у слухавці:
там, на тому кінці дроту, - серце моє.

дев’ять
коротких ударів - це буде стукати
злива у двері, де щастя живе.

вісім
чуттєвих безмежностей, наче світлини,
згоряють, зникають, летять...

сім
переміряних обережностей кимось
відрізані - не вберегли від проклять.

шість
наймогутніших Ангелів
будуть від лиха ховати тебе крильми.

п’ять
почуттів заплутаних в літо холодне летять -
спробуй наздожени!

четверо
світу сторін запечатають мить.
стежку твою замело...

три
дивних слова - як же болить! -
випекли в серці тавро.

двоє
людей - такі рідні й нез’єднані...
нарізно спробують жити.

єдності
більше нема. тихо всередині.
ти мене виключив. витер.


вересень 2008 р.

- ти віриш в долю? в справжність почуттів?
- я – так, а ти – і поготів...
- тоді давай візьмімося удвох розплутувати цей клубок.
тримай же нитку з цього краю...
- навіщо це потрібно?
- ще не знаю...
...отут мої думки, переживання, отут – безсонні ночі до
cвітання, а там... червона нитка... наші сварки, а
вузлик – то жага твоя до чарки...
- дались тобі оці твої нитки!
- то хто з нас винен: я чи ти?
- облиш мене... піду вже... час...
- то що вже знову стало поміж нас?
- ...заплутала мене, мов павутинням, вмовляннями, отими вже нитками.
хіба ж я знаю що то буде з нами?!
- поглянь, коханий, бачиш нитку жовту? чи пам’ятаєш ти наш
перший жовтень?
а це, дивися, - нитка синя... тоді була така погожа днина!
які ж ці спомини на дотик гострі...
а мрії? їх завжди було в нас вдосталь... поглянь хоча б
на цю зелену нитку...
- я більше не прийду вже напідпитку...
- давай вже ти. мені уже несила.
- кохана, люба... ти мені простила?
- ...ти віриш в долю? в справжність почуттів? я – так, а ти?
- і поготів...



квітень 2008 р.

бачиш: насправді мені так хотілося йти -
веснами, мокрою після дощу бруківкою...
йти, не ховаючись, тихо очей не відводячи,
і не заточуючись, - просто пливти містом.

веснами, тими, що пахнуть азартом і пристрастю -
так, тільки так пахне квітень! і всюди - сніг.
рожевий, ніжний, розсипчастий... сиплеться
з самого ранку на наші щасливі голови.

йти... і щоб нас не бачили, бо я вже стомилася,
дуже стомилася бути наскрізь всім помітною...
просто йти... крізь людей... і нема. нема мене, чуєтє?
гарно ж як! місто моє - і ти. поруч.

і нема в тім бажанні нічого огидного,
ні осудливого, ні страшного, ні навіть реального,
бо міраж все це. тиха фантазія. примха. сон.
і всього цього - теж нема. є тільки я. і - біль.


26.04.2010 р.