Ми падали з тобою листопадами.
Летіли в небо і збивали світло.
Ми падали, ми падали, ми падали…
Забивши на своє наземне тіло.

Летіли серед неба і зірок….
Летіли зачепивши струни часу.
Осіннє небо надавало нам урок…
Самотня осінь.Більше ми не разом….

Зима минула, й квіти відцвіли -
весна минула і минуло літо.
І знову осінь,тільки ти не ти…
А я коханням не твоїм зігріта.

Згадаю погляди твоїх й моїх очей.
І розумію що любила дуже.
Та не вернути більше тих ночей
Нову коханку маєш мій колишній друже….

Німі прохання у думках минають
Забуду з часом запах твоїх рук.
Та пальці пальцями моїми ще блукають
Маленьким привидом закоханих розлук.

ванільні сни, цукрове небо
солодкі дні -
та все без тебе
в полоні спраглих почуттів
кричав
сміявся і
летів...
любив мене кидати в стіни.
любив кричати.
наші війни
тривали місяць або два...
та що ж війна?
лише слова?
цілуєш, ніжиш і біжиш
і знов кидаєш. б"єш кричиш
втікаєш знов
десь пропадаєш
то це любов?
ти знов не знаєш?
чому ж тоді ванільні сни
чекають нової весни?

зламалось небо
зникли стіни
втекли кусочки
night for me
змагаючись із небом
часу
тіні
зникали.
розлетілись хто куди...
і поїзд рушив
впала крапля тиші.
my night for you
а ти не помічав.
потоком неба
мою тишу зрушив
і знову з часом
граєш у квача.

так, це була вона.
маленька така, невагома..
чекала як прийде весна,
вночі утікала із дому.
кидала квітки у вино
в кишені заховане літо.
сміялась у твоє вікно
і краплі любила лічити.
квітковим шматочком небес
злітала щоночі у небо
ляльок одягала в принцес
і плакала. так було треба.
зникала раптово кудись
з"являлась раптово нізвідки
руками у стіни б"ючись
сльозами були її свідки.
жила не для втіхи, а так
жила бо уміла вмирати
ти знаєш, для неї був знак-
сьогодні навчилась літати.
2011р, Косів