Грішу... улітку про кохання не пишу,
ношу його в торбинці, у кишені,
у жмені стискаю жадібно! Лишень
мішень для рук чужих - моя любов,
немов те райське яблуко із саду,
чи винограду перше гроно п'янке,
таке крихке, немов кришталь.
Мораль? Чия мораль мене судити буде?
Люди? Моралі вищої немає за любов,
оков її не зняти до суду смертного,
відвертого тоді лиш діжде слова
й розмови - той, хто над нами тримає ніж.
Хоч ріж, душа, немов пташа, боїться втрати!
Кохати! До смерті, до кінця останніх днів!
Вдів і вдівців щоб статусу не знати,
страта на ешафоті легша, ніж життя
без забуття, у тиші темної кімнати.
За грати сховаю я кохання, й не пишу,
грішу... у літню ніч про тайну промовчу,
лечу до місяця, зірок дороговкази
до екстазу нам вкажуть путь,
мабуть... колись... той, що тримає ніж,
пізніш захоче плати, і нехай,
кохай! Хіба ж йому не знати,
віддати всі багатства за любов
і знов, і знов, людина буде рада,
баладу про любов трагічну менестрель
до осель знов понесе, й співати буде
про чудо вічного кохання... я ж... мовчу,
свічу любові глибоко сховаю,
знаю... грішу... улітку про кохання не пишу.

17.06.2019

Не сотвори собі мене
в своїй уяві,
бо не з'явлюся я тобі
в зеніті слави,
бо "на готове" простягає
кожен руки,
та ідеали сотворять -
важка наука!
Не сотвори собі любов
в рожевих мріях,
бо тільки бог свою любов
мірилом міряв,
а ми з тобою
не боги -
хоч нам і важче,
ми - соТВОРЦІ
свого життя,
своєї вдачі,
бо ми пов'язані навік
одним законом,
як перші жінка й чоловік
перед амвоном.

25.09.2018

Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Сьогодні тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Ніч одягає сорочку шовкову,
місяць не згоден прийняти відмову,
пальці торкаються вигинів тіла,
місяць коханку пестить уміло,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Сьогодні трояндами встелене ліжко,
і погляд притягують вигини ніжки,
забуті цукерки сумують у вазі,
а місяць у мріях вже б'ється в екстазі,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова,
смакує з вином полуниця в сметані,
та тільки не їжа у місяця в плані,
легкий поцілунок, і шурхіт тканини,
і двоє дуетом летять до вершини,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!

10.09.2018

Не треба любові чекати,
не треба солодких слів,
нам разом не варто літати,
цей келих давно спорожнів.
Немає на денці й краплини
колишніх малинових мрій,
ми сіяли по зернині,
вродив лиш пустий сухостій.
Ми разом колись у літо
бігали навпрошки,
колись ми були, як діти,
та вмить пролетіли роки,
і витрусили безжально
рожевих троянд пелюстки,
і стало все просто й банально,
всього лиш погасли зірки.
Всього лиш розтрачено мрію
на мізер порожніх днів,
я більше тебе не зігрію,
якби ти цього і хотів.
Не треба любові чекати,
і хоч ми давно не безгрішні,
нам дуже багато втрачати,
тепер ми всього лиш - колишні.

2016

Заради любові створити поему,
заради любові покраяти серце,
і стукати в небо безтямно-шалено,
і гинути в цьому нестримному герці!

Заради любові підняти вітрило,
пірнути в безодню, затримавши подих,
заради любові відрізати крила,
крізь бурю у безвість летіти на подвиг!

Горіти у пеклі, вмирати від спраги,
гріхів не злічити заради любові,
і знову терпіти відкриту зневагу,
і знову вмирати - заради любові!

2015

Ти у мене є, а я у тебе,
і бринить на серці, мов струна,
нам один мотив співає небо,
дві душі - мелодія одна.

Ти у мене є, а я у тебе,
спогади коралями зберу,
пригорну, зігрію, буде треба,
я тебе і вдруге оберу!

Ми будуєм сходинки до раю,
із тобою поруч легко йти,
із мільйонів я тебе впізнаю,
на одній дорозі - два світи.

Хоч дорога непроста до щастя,
в хмарах загубилися зірки,
до любові, наче до причастя,
нас мелодія веде через роки!

2015

Тримай її ніжно,
мов спійману птаху,
що в руки тобі
віддалася без страху.

Тримай її міцно,
щоб вітру несила
зірвати любові
червоне вітрило.

Цілуй і лелій,
наче квітку весняну,
надійно тримай
свою жінку кохану.

І птаха віддячить,
розправивши крила,
бо справжня любов -
наймогутніша сила!

2015

Дорога до тебе,
мов стежка до храму,
мов хтось режисує
набридливу драму.
Невдалі сюжети
нудні до задухи!
На сцені акторка
заламує руки!

Дорога до тебе,
мов стежка до Раю -
ніколи не знАйдеш,
не дійдеш до краю!
Та знов репетируєш
завчені ролі,
немов приміряєш
украдені долі.

Молитва до тебе -
комедія й драма,
літають за вітром
буклети й програми,
незграбні актори,
незіграна п'єса,
де ти - вже не принц,
та і я - не принцеса.

2015

Ти моя нагорода
і моє покарання,
ти тяжка насолода
і пусті сподівання,
ти - гроза у пустелі,
ти і місяць, і сонце,
ти - думки невеселі,
і промінчик в віконце.
Ти - і радість, і смуток,
ти і чорне, і біле,
ти і збиток, й прибуток,
ти - частина, ми - ціле.

2015

Спекотного літа, коли я померла,
серпневої ночі погасли зорі,
ще стукало серце...даремно, даремно...
бо ми вже навіки смертельно-хворі!
Ще билася жилка в останній надії,
ще кров обпікала посічене серце,
пусті сподівання, розтоптані мрії,
і серпень, і ти...
вже далекий, далекий...
Коли я померла, так смішно, так просто,
коли ти пішов, забравши мій подих,
на інший змінив ти
маленький мій простір,
від нашого МИ - сіра тінь в епізодах.
Коли ти пішов, я не дихала вічність,
у мареві серпня ще довго блукала,
та гупало болем у скронях: це - дійсність,
і в муках любов у душі помирала!

2013

Ув'язнені у житі, як в житті,
колосся щедро оплітає ноги,
а ми купалися в любові, мов святі,
а ми тонули в ній до крику,
до знемоги!
Загублені у житі, як в житті,
у буйноцвітті спраглого кохання,
тонули ми - у грішній чистоті,
тонули до наступного
прощання!
Ув'язнені у житі, як в житті,
пов'язані медовими ночами,
у житі вінчані - два грішники святі,
поєднані
правічними словами!

2013

ЗапорОшило снігом дні,
захололи дУші спустошені,
ми з тобою, мов на війні,
мов на святі гості непрошені.
Розбивається слів кришталь
і впивається в серце скалка,
закували ми душі в сталь,
і...
згубили щось поміж сварки!
Оселилася в нас зима,
і мовчанка, немов пустеля,
стала наша любов німа,
стала наша любов, мов скеля.
Ти один, та і я сама,
а так просто було сказати,
- Ти пробач, я кричу дарма,
я не хочу тебе
відпускати!
Зупинися! Лиши надію!
Серед сотень образливих фраз,
ми втрачаємо часточку мрії,
ми втрачаємо часточку нас!

(за народними мотивами)

Ой, упала зірка з неба,
загадать бажання треба,
загадать бажання треба
на любов!
На цілунки аж до рання,
на надіі-сподівання,
загадаю я бажання
на любов!
Ой, упала зірка з неба,
закотилась зірка з неба,
закотилась зірка з неба
у траву!
Загубилося бажання,
чи знайду його до рання,
чи зустріну я кохання
наяву?
Ой, сховала місяць хмара,
зА що мЕні така кара?
Заховала місяць хмара
до біди!
Вітер місяць обіймає,
вітер теж когось кохає,
вітер хмару проганяє,
"Відійди!
Щоб збувалися бажання,
і надії-сподівання,
щоб тобі любов-кохання
віднайти!"
Ой, упала зірка з неба,
загадать бажання треба,
загадать бажання треба
на любов!

Тріпоче серце, проганяє втому,
втікає сон до приязних зірок,
і щось велике, тепле, невідоме,
сплітає в серці чарівний вінок!
Літають мрії понад небокраєм,
сновида-вітер бродить за вікном,
можливо вітер теж когось чекає,
у літню ніч блукаючи Дніпром?
Ріка шепоче так щемливо-ніжно,
ласкаво берег хвилю обійма,
намріється щось, і святе, і грішне,
і щастя більшого, здається, і нема!
Складуться вірші диво-ланцюжками,
відкриють тайну трепетно вуста,
то в серце залетіла світлосяйна
кохання першого пташина золота.

Утомлений день
Під серпанком ховає обличчя,
А десь, поміж шОвкових штор,
Народжує сутінки вечір,
Між ними блукають фантоми бажань,
Зустрічей, сподівань.
Витанцьовують танго пальці,
Вимальовують па у танці,
І летять в електронні скриньки
Поцілунки, серця, картинки.
Заблукає в сутінках втома,
- Ти вдома?
- Так, вдома...
- Я чекала...
- Я теж...
- Кохаєш?
- Без меж!
Замріяно вечір
Сховає у сутінках знайдену тайну,
Два серця,
Що б'ються в режимі онлайну.

Ти упадав за мною,
Я мовчала,
Ти упадав,
Я "есемески" витирала,
Ти упадав,
А я стирала файл,
Я вже забула
Твій простенький майл!
Ти на колінах?
Милий, вибачай,
Я "делете" поставила в стосунках,
В архіві наш з тобою Рай...
Прощай!
Я витерла твій образ на малюнках!
Що-що? Кохаєш?
Знаєш, не чіпай
Руки моєї,
Бо давно вже смеркло!
Мені пора,
А твій холоне чай,
Наш фотошоп-життя
Давно вже Пекло!
Все. Відпусти. Бувай.
Я іншого формату,
І...знаєш що?
Не згадуй нашу дату!

Дозволь мені
Бути банально-простою
Сьогодні,
У капцях м'якеньких,
При світлі
Старого торшера,
Мовчати...
А кішка муркоче,
На нас поглядає,
Немов із партера,
І байдуже їй,
Чим закІнчиться
Нинішня ера,
Бо гарно
Сьогодні
Мовчати...
Бо серпень,
Бо зОрі
ПопАдали в небо!
Так треба
Сьогодні...
Бо поряд із ліжком
Дрімають
Дві пари
Щасливих
І стомлених капців,
У світлі
Старого торшера...

Пелюстками
Ромашково-ніжними
Цілунки падали,
П'яними, грішними,
Чи кохали ви, а чи зрадили?
На уста поцілунки
Падали...
РозсипАлися, не втомилися,
Цілувалися,
Мов молилися!
Пелюстками
Любов заквітчана,
Із весною навік
Повінчана,
І розпещена подарунками,
Ніжно-грішними
Поцілунками!
Чи кохали ви, а чи зрадили?
На уста поцілунки
Падали...

11,07,11

Десь в іншому житті,
Коли любила,
Були ми грішні і святі,
Любов п'янила!
Сміявся травень нам услід,
Розправив крила,
Я обіймала цілий світ,
Бо я любила!

Сміється травень нам услід...
Та я безсила...
Вже бур'яном заріс наш слід...
І я безкрила...

Минуло літо і весна,
І вже несила,
Колись була я не одна,
Колись любила,
Сміявся травень нам услід,
Любов зотліла,
Змінився наш з тобою світ,
Опали крила!

Сміється травень нам услід...
Та я безсила...
Вже бур'яном заріс наш слід...
І я безкрила...

Заблукала любов в павутиннi стежин,
Позбивала натомленi ноги,
Все шукала,де ж вiн,той єдиний,один!
Та чужі зустрічала пороги...

Заблукала любов у чужій стороні,
На чужих захолола долонях.
Вже забула,як влітку співала пісні,
Сивиною застигши на скронях...

Покотилось по серцю стежинкою сліз
Вже здавалось,забуте бажання,
День вчорашній залишив сліди від коліс,
Там,де плаче розп'яте кохання...

2010

Темної ночі
В полі блукала.

В полі блукала,
Зілля шукала.

Зілля шукала,
Та й не простого.

Зілля шукала,
Та й чарівного.

Плакало серце,
Долю благало.

Плакало серце,
Болю зазнало.

Нічкою в полі
Довго блукала.

Дивне чар-зілля
В кошик збирала.

Зілля чарівне
Серце врятує.

Сльози дівочі
Сушить-лікує.

Темної ночі
Чари літали.

Серце розбите
Знову збирали.

І шепотіли
В душу дівочу:

-Сльози,не горе!
Щастя пророчу!

Висохнуть сльози!
Хмари розтануть!

Новим коханням,
Долею стануть!

2010