І так пусто на землі без тебе, одній -
Було завжди, мабуть від дня світлин.
Не було сенсу - марна трата сили й часу.
І всі досягнуті висоти - міліли, і втрачали суть.
Кохання неземне, і те не мало повноти.
Душа стомилась шукати сталість.
Знайшла - біля Голгофського хреста.


грудень 2011 рік

Я пам'ятник собі збудую з добрих діл,
І заберу з собою в Небеса.
Бо на землі стає все мотлохом старим,
А в небі завжди неземна краса.
Без добрих діл піднятися несила,
Бо віра - то крило лише одне.
А справа й віра вже надійні крила,
У Край небесний підіймуть мене.
І кожну справу, у вінок увиту,
Я вручу Тому, Хто мене чекає
(моє ім'я Він на долоні має),
Уже давно - від збудування світу.



грудень 2011 рік

Дорога становится круче
Угасли Фохата огни.
И только лишь Высшая воля
Со мною была в эти дни.
И видя страданья земные,
Мне хочется к Богу кричать:
- Ведь дал Ты нам сильные крылья,
Теперь научи нас летать!
Нет сил больше ползать во прахе.
Душа давно рвется домой.
Сознание тонет во мраке
И сердцу лишь снится покой.
У нас впереди Беспредельность,
Пути совместятся не раз.
Но что же так сердце не может
Исполнить обычный приказ?
Приказ о логических числах,
О том, чему быть, чему нет,
О том, что нельзя остановку
Тут сделать на несколько лет.
Я знаю, что много страданий
Придется узнать до конца.
Покуда сольются сознанья.
И в ритме забьются сердца.
Сердца, что так тщетно искали
Друг-друга так много веков,
Нашли, и тепер уже едва ли
Не смогут порвать всех оков.
И ты нам поможешь, Учитель.
Пройдя этот путь наш земной
Войти в Твою чудну Обитель
В которой Ты даришь покой.

1997год

Господь, помоги докричаться
До этой упрямой души!
Сознанье его умирает
В неверья дремучей глуши.
И путь тяготеет болотный,
И нету опоры для ног,
И страх подступает животный,
И разум давно изнемог.

Ему помоги Ты не сбиться
Во мраке с прямого пути.
Ведь к Богу он тоже стремится,
Ему помоги Ты дойти!
Возьми Ты пронзенной рукою
За руку его и веди.
Так много еще испытаний
Ему предстоит впереди!

Прости Ты его своеволье,
Не знает ведь сам, что творит!
Молю Тебя, пусть Твоя воля
Вновь чудо пред ним совершит!
Даруй ему счастье спасенья,
Любовь прояви до конца.
И чудо яви исцеленья
Для славы небесной Отца!

1997 год

Я чувствую, праздник чудесный
Стремишься давно подарить.
Но ворот у самости тесный
И сердце так часто болит.

Спеши, ведь нас время торопит,
Ты сам убедился не раз.
Что было вчера так доступно,
Стает невозможным сейчас.

Казалось, что все мы имеем:
Жемчужины блеск и тепло,
Но как-то тихонько и просто
Все это куда-то ушло…
Ушло… Хорошо как вернется,
Согреет нас слова теплом,
Покажет прекрасные дали,
Поднимет опять на крыло.

Даст силы в пути не погибнуть,
Кого-то увлечь за собой,
Стать сутью Огня, а не дымом,
С победой вернуться домой.

А дома опять за работу.
И снова пути нет конца.
Принять вновь придется заботу,
Которая рвет нам сердца.

В таку погоду можна тільки пити
Гіркополинну суміш швецьких трав.
Уже б і дощ, здавалось, перестав,
Графіті осені поплямувало плити
Мишаво-сірі. Жовтень наслідив
На аркушах буденного реалу.
Сьогодні осінь небо вкотре прала,
Щоб звести плями веселкових див.

Ми не збіднієм тим, що віддаємо.
Дні згорнені сувоями церати.
В таку погоду добре Книгу взяти
І пити Вічне, солодко, до щему.

Жовтень спроквола хитає верхів’ями
Гілля безлистим лиша.
Постаті блякнуть у переддощів’ї,
Вирію прагне душа.
Протяги тишу нанижуть на вечір,
Час уповільнює крок.
В небі нічному ганяє малеча –
Дітки великих Зірок.
Плигають долі, на нашу планету,
Певно, солодку здаля.
… Вечір мою перегірчену Лету
Навіть і не вимовля…

10.2010 рік

Лилося через вінчики
Млеко на полині.
Келіхи-тонкостінчики,
Чом такі неміцні?
Гірко слова кусалися,
Хоч і мої – болить,
В помислах копирсалися,
В ранах словопролить.
Ночі, як поли, врізані.
Пам'ять – на самий спід.
Світ охрестився візами,
Перевернувся світ.
Казкою вечоровою
Лебеді з рукава.
Весни тут іншою мовою,
Я тут та сама вдова…

10.2010