розумієш ми щось -
не збагну –
загубили у грудні
то здається слова
що їх мусив сказати по ролі
мовчазливо-німа
ця зима
замерзала у студні
ніби хтось переплутав
всі коди й паролі

розумієш знайти
не можливо у пам’яті ліків
не провізор з аптеки
напише рецепт нам на аркуші чистім
нерозбірливим почерком
трійки отруюють лики
буцегарень
Бригідок
Колим
пропонуючи сісти

><

апогей бджіл-думок як ацтецький бог Уїцилопочтлі
в’яже медом вузли на солодких рамкових екранах
прочитай - їх тобі я відправив сьогодні по пошті
може вузлики ці приведуть у священну Астлану

тун пройшов і майєб загортає нещасні години
від хаабу лишилась лиш згадка >дві_тисячі_восьмий<

><

без ялинок й шампанського
(к)роки у вічність пролинуть
бо назустріч ордою брехливою йде газоносний
там де кров запеклася
у секторі Газа і газом
коляду осквернила
навік двоголових масонів завія
загубилась в снігах
але віра зігріє всіх разом
а слова то пусте
віднайдуться...

і все зрозумієш

спати_спити до дна всі іспити
й не хмеліти - бо хміль як біль
заважає шукати істину
не у ранках
а у собі

не приймати на душу градуси
і не гнутись під їх кутом
без розсолу прозріти радістю
сльози вмити
та не з вином

і бажати усім без винятку
«будьмо!»
хлопці-дівчата!
де
загубили себе у вирію
хто дорогу назад знайде
серед хмар амарето-допінгу
відшукай в терпкий світ вікно
щоб дивитись екранну «хроніку»
пропустивши вперед кіно
де «кумарити» разом з Гітою
не відмовився б Радж Кумар

а літа пролетіли літерним

збігли літрами

і нема!


] [


сяєвом нишком луняться кроки
вбік під іржею правд
серцем не відаємо «допоки»
буде тривати гра

де на коні примарних снотіней
ближче до скону сльози
білі світи накреслених ліній
стелять охрестя зим

ляжуть степами
лісами
го'рами
і на чумацький шлях

зашпори в руки

бо нині зорями
в душу зима ввійшла


] [


самовдумано самовбивчо
поринаю в шалений вир
і шукаю своє обличчя
у словах де старий позір
відслуховую неб ячання
і в отінні забутих фраз
віддаю себе на заклання
тих висот де нема поразк
відокремлююсь покремнево
і запалюю світу мить
щоб стозорний кавалок неба
міг в дорозі комусь світить

міні міни 22

Мій сон -
________ рядок з початком
__________________________“home”
куди
_____збігаються думки.
над світом злива.
_________________По даху,
як ба - ра - бан - ні
_________________палички,
у ритмі маршу
____________б’ють громи...
І блискавки,
___________немов свічки,
освітлюють
__________забуту мить
сліпих
______солодких,
_______________ніби мед,
моїх бажань
___________під ранок.

“end”…

химерних
_________ хмар
______________ похмурі
_____________________ храми
збудили дощ,
___________ а потім й грім
бив,
____стукав
__________ в грозові тамтами
і насолоджувався грі
дів
__блискавиць,
______________що в танці блиску
крутили
________ крапель
________________ карусель,
де ніч -
_____ як яблуко -
______________ повисла
над
____світом
__________ стомлених
____________________ осель...
у темряві
________ хрестів
__________________ з віконець
слова молитви
_____________ при свічах
стікали:
_______ «Боже-охоронець,
спаси й помилуй…
_________________ ще не час»...

ми не вічні…
______свічки
___________на свічадах лишають снотіні,
_____________________________________а тіло,
ніби схованка душ,
___________потерпає від рвіння-горіння
____________________________________та мерзне таки…
біля царських воріт
_________________на похилені голови
__________________________________креслиться світло
і потоком метеликів
________________плине,
______________________щоб стерти мирські
____________________________________заблукавші думки
про своє та чуже,
_______________про таємне та грішне,
___________________________________про справжнє і щире,
про забуте минуле
_______________й теперішнє в мріях
__________________________на відстані
________________________________клаптиків снив,
бо помазані ми
______________всі однаково ним
______________________________ - тим самісіньким миром
і рожденні на ять
_____________розпізнать
_____________________і повірити в Нього -
__________________________________найбільшого з див…


© Vasyl R, 24-04-2008

не обминай
мене, любове,
на перехресті не звертай,
не покидай,
не холодú
іскронадію цю останню -
живу ще крапельку кохання,
як стúгму,
в грудях галайдú -
торкнися мого серця та й
тепла дай
зашпорам терновим.

на зимові квартири ніколи курінь не зміню,
бо на кухні в шість метрів від ватри не виживе блиск,
від ялинок тепло із прадавніх родовищ вогню
пірамідно не здійме у небо думок обеліск...

я не зможу шпалерно тулитися тут до стіни,
чи висіти у просторі неба як штора крива,
і ловить в телевізорі зорі каналів війни,
де на "серці" "кулак" "антрацитову гниль" розбива...

і чадіти від дружнього газу з комфорок брудних,
павутину торкати схололих ребер батарей,
і вмирати, закутавшись в клітчаsтий коц як в рудник,
видихати сто днів про-метанову смерть із грудей...

краще в гори піду - у полон смерекових газдинь,
занесе до колиби снігами у зворах мій слід :
тут залишусь і з лісом, і з небом - один на один,
щоб не чути як стогне від старості дивний цей світ.

© Vasyl R, 24-12-2007

коли
[зів’яле
зілля
зустрічей
забутих
гербарієм мовчить між сторінками
вся книга пам’яті нагадує тобі
« to be or not to be»]

коли
[потоки
почуттів
піснями
перебродиш -
той берег не впізнаєш, бо з роками
потік зіллється в річку, річка в море
«Memento mori»]

коли
[мажорна
містика
минає
манівцями,
а ти у друзів просиш допомоги.
то пам’ятай завжди - судилось нам
"cherchez la femme"]

коли
[ялинки
ятрять
ядом
ями
в заплетених вінках - звернись до Бога
з душі гріхів останніх камінь
скинь
Амінь]

© Vasyl R, 08-08-2007

гарячий вітер лице торкає
і сонце в зеніті пече,
примружені очі тіні шукають
у сумці, що за плечем.

виймаю темні як ніч окуляри -
зіницям надійний щит,
та промінь світла злодійно-примарно
у шпарки під них біжить.

ховаюсь за спину розкосого хлопця,
що вправно веде мотобайк,
у тінь, в прохолоду, від щирого сонця
тікаю неначе в рай

із пекла, в якому смолою пахне,
можливо, сьогодні втечу
до тебе, бо знаю чекаєш на Скайпі
і в компі, що б’є по плечу.

Ханой, 14.07.07

Слухаю тишу
осіннього
хворого ранку,
цвинтарний сон
відганяю
подалі як біль.
Десь за вікном
зацвітає
мінливим серпанком
день
божевільний,
як в жовтому
мареві хміль.

Тиша втікає
у шпарки
віконної рами,
вени мої
наповняє
туманом
як кров.
Я божеволію
подихом, тілом,
словами -
ніч божевільна
зникає
як ковдра
між нами...
День, Боже,
вільний
сьогодні
від всього...
Є тільки
ЛЮБОВ!

Жовтень, 2006, Україна

Чати часу, ви - турки, крути вуса читач!
Чаші пусті всі. Світ – суп. Ішач!

У нашім аду - дамі шану!
У нас коваль у каву – Вакула в Оксану.

Ви то маєте те, а мотив?
Митні шани чи наш інтим?

І далі і Буг у губі і ладі …
І дана квота, а то – в Канаді!

А будь у вазі - рвав. А врізав у дуба.
Ха, бокс вже теж в скобах?

Індо-гості всі і світ сьогодні.
Індо-лохи ми холодні.

Індо- логічно – гончі голодні.
Індо- зебри - в вир безодні.

Ханой, 13 березня 2007

всіх тайн розплавлено печать
свинцеву
в відбитках лінії мовчать
кінцево

спресовані від тиску літ
події
для всіх наступних поколінь
надії

історій давнє джерело
у злитку
в мягкім металі проросло
у квітку

хто пояснити зможе суть
правдиво
чому квітки отак ростуть
як диво

хто зможе істину знайти
єдину
лиш тільки ти кохана ти
людино

Грудень, 19, 2006