Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Володимир Сірий (1964)
Тоді поезія правдива,
Допоки Логос в ній ґаздує.
Усяка їй альтернатива -
Лиш писанина всує …

06.07.11.





Поеми

  1. Справжній

    -
    Не йдуть слова , кульгають рими,
    Сюжет сидить на мілині…
    Межи співцями молодими
    Старий - немов упорожні.
    Він вже не пише про кохання,
    Про вроду рідної землі,
    Забули пристрасні зізнання
    Перо з папером на столі.

    Вночі, як все у сон порине,
    Зі схову дум він дістає
    Сердечне твориво єдине
    Про щастя втрачене своє.
    В далеку юність вікопомну,
    Коли не віршував ще він,
    Світ дарував йому мадонну
    Життю спокійному взамін.

    Але помовкував да вінчі,
    Не доторкався пензель фарб.
    Він ярих пристрастей по вінця
    Не пригубив із долі чар.
    І тут, як тут явились інші, -
    Яскраві барви, полотно.
    А він почав творити вірші,
    Відчув, - оце йому дано.

    Писав багато. А для неї
    Одну поезію всього
    Увіковічнив у хореї.
    І стиха мовив: йди снаго!
    Не раз кортіло римувати,
    Але мовчало джерело,
    Опісля страсної присвяти
    Мовчанням диким поросло .

    Він не напише про кохання,
    Про вроду рідної землі,
    Його строфи палке звучання
    Усохло цвітом на стеблі.
    -
    У двадцять мріяти не лячно
    Хмільною пробою пера,
    А як прийде чуття гаряче,
    Тим більше слів дається гра.
    Поет писав. Про горе – море,
    Про гай і рай, добро і зло,
    Про ниві рідні неозорі,
    І понад річкою село.

    Палку любов, що раз єдиний
    Юначе серце обпекла,
    Він у місця сховав глибинні
    Свого письмового стола.
    Часами правив дієслово
    На сьогодення з майбуття,
    Та не вдавалося зразково
    Ним передати почуття.
    І перестав.

    Закинув справу.
    Читає зрідка молодих,
    Та не бере його уяву
    Їх віршування жоден штрих.
    Можливо, й добре.
    Хай у юних
    Життя складеться до ладу,
    І покладуть на щастя струни
    Вони наснагу молоду.
    -
    Світає. Рипнув стіл поета
    На узвичаєний мотив,
    Немов спитав його: а де та,
    Що ти життя їй присвятив?
    Що відповість? Не знає сам він,
    Для чого вірш той береже
    В шухляді, мов ікону в храмі,
    Якій не моляться уже…


    Не треба слів. І зайві рими.
    Сумний до глибини сюжет.
    Поміж співцями молодими
    Чи не найкращий він поет.
    Бо зайво буде римувати
    Без почуття й душевних мук,
    Звороти пишні та крилаті
    Тоді - пустопорожній звук.

    Я хочу здибатись зі справжнім,
    У очі глянути ясні,
    І хай вони усе розкажуть
    Про те, написане, мені.
    Лише би віднайти адресу
    І зразу вирушити в путь,
    Та жаль - ні так, ні через пресу
    Чужим адреси не дають.

    04.08.12




    Коментарі (16)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Дар
    На прилуці віщих мріянь
    Квіти радості домують
    І літають лускокрилі
    Добрі вісті тут і там,
    Коні долі мчать шляхами
    В бірюзовій неба збруї,
    Не бояться гір високих,
    Не тремтять од глупих ям…

    До убогої хатини
    Місяць тінь упер черешні,
    Вітер чухає об стріху
    Мокру спину від роси.
    Мрій моїх дві діви красні
    Йдуть обачно - нетутешні,
    І до півнів приміряють
    Поетичні голоси.

    Стума сумнівів чигає
    На моїх красунь завзятих,
    А вони зорею світять,
    Де стежина провідна
    І спішать по ній, де слова
    Брунька має розпускатись,
    А за нею доглядати
    Має фея чарівна.

    З хати вийшла ветха днями,
    Прехороша на обличчі,
    Давня подруга дитинства
    Всіх без винятку людей.
    Діви їй доземно чола:
    Чи натхнення не позичить, -
    Бо і рими є, і теми,
    Та нема - «Анумо, - гей!»

    Стародавня в хату кличе
    Двох дівчат моїх журливих,
    Чай з елегій і сонетів
    Ллє у чаші їх сердець.
    Передайте, каже , доні,
    Пану вашому правдиво:
    Хто у гості йде до мене, -
    Стопроцентний молодець!

    Люди, хай і старші стануть,
    У душі ж вони як діти,
    Хочуть матері на руки,
    Босоногими в поля.
    Помагаю я поетам
    Знов, римуючи, радіти
    Бо вони без мене , діви,
    Вельми прозою болять…

    Наділила дів талантом
    У маленькому шукати
    Крихту щастя, краплю долі,
    Щіпку радості в журбі.
    Принесли мої кохані
    Дар оцей мені до хати.
    Взяв частинку. Чи зоставлю
    Я його лише собі?

    Подарую також людям
    Мови миті кольорові,
    Хай веселка їм осяє
    До потіхи славну путь.
    Щастя душ спроможне бути
    Лиш у Слові, віщім Слові,
    Що його крилаті коні
    Світом зболеним несуть.



    07.12.11.



    Коментарі (10)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

  3. НСП
    Розмита реальність по скельцях автівок
    Стікає , хапаючись глянцевих щік.
    Сигнали позначують напрям наліво,
    Та хтось повернув на зло всім в інший бік.
    Дістав рукавички із шафи Єжова
    Шеф лівого фронту і сів у авто
    Хапати порушника. Пика бордова,
    Стокілограмова колода в пальто.

    Дзержинський худим був, хлебтав кип'яточок
    І грудочку цукру пів дня майже ссав,
    Сучасний чекіст поглинає що хоче,
    Літак подавай, а як ні - пароплав.
    І ось у погоні червлений начальник,
    Спідометр за сотню нашіптує вже,
    Порушник раптово світлá кинув дальні,
    Мов очі чекістові вибрав ножем.

    О світло! Велика то сила, братóве.
    Коли ти у темряві никати звик,
    Воно отемнити одразу готове
    І збити нараз будь-який пантелик.
    Підбіг до сліпця і промимрив: здавайся!
    А сам зміркував: тре тікати мерщій.
    І, перетворившись у русого зайця,
    Подався в корчі румигати пирій.

    А оперативник , очунявши згодом,
    Зв’язався із центром і викликав ЗОП*
    І зайця вони заклеймили штрих кодом,
    Не стати людиною знов йому щоб.
    Наліво, як завше, автівки курсують
    Немає розвилок, дорога – спіраль,
    А нею підвозять ідеї й монтують
    Щасливу для людства немеркнучу даль.

    Був Гітлер, був Сталін і був Торквемада.
    Чи вільна і нині значима їх роль?
    Змінилося тільки обличчя фасаду,
    У домі все ті же вершителі доль.


    2011






    Коментарі (14)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. Існування.

    В імлі химерних тіней часу
    Розсудок вхопив мотузок
    І крізь примарні обертаси
    Пролазив спритно до зірок.
    Минав безодні глузування
    І темноти дошкульний кпин,
    Допоки стрівся на світанні
    З обличчям сонця осяйним
    Себе узрів на світу чвертці
    І зрозумів – оце ява!
    Почув, як страсне б’ється серце,
    Як думи творить голова
    І перший вірш полинув світом:
    Життя прекрасне, мить чудна!
    Чи знав тоді він, що боліти
    Не буде тільки від вина,
    А й того: бути чи не бути,
    Та нош, що в’ючить майбуття?
    Не знав,
    Дививсь на атрибути
    Феноменального життя.


    Нема ні зради, ні любові,
    Ні чорна заздрість не снує,
    Лиш обкидає оком совість
    Єство не сплямлене своє.
    Не вбив, не вкрав, не богохулив.
    Душа невинна поміж руж,
    Та в нетрях зла лисичить дулі
    Володар смерті – древній вуж .
    Він аспідного зла наміряв,
    Чорнильних цятинок припас,
    Щоб біла совість стала сіра
    В полоні криводушних фраз.
    Дитячі дні давно минули,
    Невинність з іграшками спить, -
    Не вкрав, не вбив, та богохулив,
    А панні білій мовив: цить!,
    Яка у прикростей години
    Одежу прала повсякчас,
    Щоб зодягти того, хто винен
    Своїм спасенням хоч би раз.
    Їй так хотілося служити,
    З вини ядучої спасти
    І гробові смолисті плити
    Розбити духом ясноти.


    Душа снаги запрагла й слова:
    Явися музико хмільна,
    Акордів гамо кольорова,
    Торкнися спрагненого дна.
    Луною гаю, лісостепу
    Хорали линули святі,
    І душу брав ласкавий трепет
    В щиросердечній простоті.
    Бо мав найперший композитор
    Черешень ноти, їх награв,
    Дуби шукали басовито
    Глибин чаруючих октав,
    Травин сопрано у поземку,
    Альти розхристаних корчів
    Сплітались в музику легеньку,
    Ще й світ пернатих туркотів.
    Співоче поле небокраю
    Вміщало хор усіх живих!
    Душа промовила – я знаю
    Як воювати проти лих:
    Звук ліри, слова міць яскрава,
    Мелодія мого єства,
    Немов звитяги вічна слава
    Над смертю Господа Христа.
    Звучи , о пісне,тіш живучих,
    Хай німоти пощезне лжа
    І Київ – град , і місто Бучач***
    Не омине твоя душа!

    Логос , Логос – вічне слово
    Існувало загадково,
    В нім до мого існування
    Був розсудок мій.
    Совість спала у палаці
    На божественнім матраці.
    З пекла зирив змій.
    Взяли руки порох надер,
    Сформували торс без вади, -
    Ось і чоловік!
    Він лежить іще не дише,
    І не ранить спокій тиші, -
    Не почато вік.
    Як задихав , кліпнув оком,
    Зле самому, одиноко,
    На душі жура:
    -Від самотності заплачу,
    От би Єву на додачу!
    Ось вона, - Ура - а- а !!!
    Змій на дереві какао
    Рихтував капкан лукаво, -
    Жіночко, kom her!*
    Бог – брехун, а я правдивий
    Не цурайтеся поживи
    Кожного з дерев.
    Як було – се всім відомо,
    У штрафбаті нині homo**
    На передовій,
    Та душа бажає пісні
    Хоч умри або хоч трісни,
    Тут безсилий змій.

    О творча думо, ти летиш!
    В тобі душа , розсудок, совість,
    Та упадеш, позбався лиш
    Любові.
    Вона окрилює тебе,
    Дарує легкість ,міць польоту
    Її немає – шкереберть
    Летиш усоте.

    Я приміряв біль до утіх,
    Снагу до ліні, тьму до світла.
    У протиріччі зріє гріх,
    В любові – Божа суть розквітла.
    Візьміть від мене весь загал
    Контрастів радості і болю,
    Я б і життя своє віддав
    За право знатися з любов’ю.
    Тому тоді, як розсуд мій
    Назад по линві злізе в прірву,
    Любове, з ним іти не смій,
    Ти збагати собою віру,
    І душу віршами сповни,
    Щоб так промовили вони,
    Коли побачу двері раю:
    Надіюсь ,
    Вірую,
    Кохаю!

    30.05.11.

    * - іди сюди;
    ** - перша частина фрази "людина розумна"
    *** - моє місто



    Коментарі (6)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --