У тебе вуса тільки сіятись почали,
Уперше їх дівчина цілувала,
Страшні слова почули ти й вона-
Ефір дрижав:"Війна! Із Гітлером війна!"

Із друзями ти мчав до військомату,
Щоб рідну землю від фашистів захищати,
У тім світанні мама раптом посивіла
І на війну тихцем благословила.

Живим додому повернувсь-хвалити Бога!
Мостив крізь смерті ф вогні свою дорогу.
Мостив крізь дощ, крізь заметілі і бурани,
Бо зачекались вдома мати і кохана.

Усіх миттєвостей війни не полічити...
Щодень хотілося одного: жити,жити.
Терпіти голод,страх,мороз і спеку,
А перемога так була іще далеко.

По цій дорозі засинав,було,в болоті,
Річки великі форсував уплав й на плоті.
Вбивали друзів,часом поруч- що діяти?
А доля берегла тебе у медсанбатах.

На Юудапешт,і Прагу,й Відень йшла дорога.
Ти у Берліні стрів жадану Перемогу.
Були салюти.потім раптом тихо стало.
Солдати гімн життю невлад співали.

А звідтіля на схід дорога вилась.
Дівчата вслід вам розтривожено дивились.
Про мирний труд,який тепер зваливсь на плечі,
Перед сумлінням звітував ти кожен вечір.

Свою дорогу торував солдат завзято:
Ростив дітей,садив садок і зводив хату.
В травневий час у переможний день розмаю
Всі нагороди-скарб безцінний-розглядаєш.

І нині ордени свої й медалі
Шістдесят п`ятий раз ти надягаєш.
Подібний дзвін їх в твоїм серці віддається.
Давно солдат вже ветераном гордо зветься.

Здорові будьте,наші ветерани.
Хай не тривожать,сплять-дрімають рани.
У вашу честь прогримотять салюти.
Доріг солдатьських вам ніколи не забути.

А квіт тюльпанів,наче кров багряна,
Палахкотить в долонях ветерана.
Пошана й слава,бо пройшов війни дорогу,
В ратнім труді кував цю Перемогу.

Йдуть ветерани.Їм оркестри міддю грають,
Травневу радість переможно зустрічають,
Червоні прапори в колоні в`ються.
А ветерани й старості без бою не здаються.