Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Гренуіль де Маре



Критика
  1. Муляр з примусу
    Ви цеглу класти вмієте? А з каменю щось мурувати? От і я – ні. А доведеться ж. І мені, і вам… Як?! Ви ще не в курсі, що тепер усіх примусять навчатися мулярській справі? Тоді слухайте…

    «Кров мою пити прийшла?!»
    Сусід мій надумався гараж побудувати. Ото потихеньку підмурок вигнав, тепер стіни кладе. Сам. З білої цегли. Гарно так, я аж замилувалася… а як придивилася добре – мамцю моя! Стіна в одному місці криво викладена, прямо «пузо» висить, а він собі наспівує та далі мурує…
    Я – у хвіртку, та на сусідське подвір’я.
    - Драстуйте, - кажу, - переробіть ондечки стінку, а то ще завалиться, чого доброго!
    А сусідонько на мене, вибачте, с… ну, спиною дивиться і мовчить.
    - Гей, сусіде! – волаю щодуху. – Стіну рятуйте, бо впаде!
    А він цеглиною об бетономішалку – шварк! Цегла – навпіл, а він до мене:
    - Шо, кров мою пити прийшла?!
    І зиркає люто, і кельму в кулакові затис…
    - Та ні, - знічено відступаю, - я той… підказати… осьдечки… - і пальчиком тремтячим у ту кривондяку тицяю.
    - Хату будував – вугли тобі криві були, а тепер уже в гаражі стіна не така, як треба?!
    І відром із цементним розчином об землю – хрясь! І кельму до рук мені – тиць!
    - Як ти така хитра, то ставай і переробляй.
    - Е, ні, - рішуче протестую. – Гараж – ваш, ви й робіть, досить того, що я вам підказала, де непорядок! А у мене своєї роботи гора, он варення на плиті кипить… е-е-е… втім, що те варення… почекає те варення… чого б і не підсобити по-сусідськи… - круто передумую я, запримітивши, як сусід намацує позад себе замашний ломик…

    Не вмієш – навчимо
    Приречено зітхнувши, наляпую трохи розчину, беру цеглину. Приміряюся і так, і сяк – холєра його знає, правильно чи ні…
    - Сусіде, - кличу обережно, - а то нічого, що я у мулярській справі – ні в зуб ногою?
    - А ти армійську мудрість чула: «Не вмієш – навчимо, не хочеш - заставимо»?
    І, прихопивши ломика, чоловік моститься на ослінчику під хвірткою, перекриваючи мені шлях для відступу. Дістає цигарки - і мружиться солодко, і вже тютюновий дим тягнеться пасмами догори, поміж вишневе гілля, підкопчуючи вишні – стиглі-перестиглі… мої, між іншим. Ще не обірвані. Йой! Варення ж на плиті!
    Що ж, додому дорога відрізана, але можна спробувати вибратись на вулицю через обійстя іншої сусідки – у них тут між подвір’ями перелаз низенький, мені б тільки непомітно підкрастися до нього, поки сусід задрімав, а там…

    Засада
    …А там – сусідка. Посміхається приязно - і ствол «калаша», направлений на мене, ла-а-а-гідно так погладжує.
    - А я давно вже, - каже, - пропонувала закон такий прийняти: сам критикуєш – сам і виправляєш. У примусовому порядку. А то, понімаєш, ходять тут усякі, пальчиками тицяють… людина, може, працює тяжко, а їм, бачте, «криво»! Ну й що, коли криво? А ви знаєте, як наробитися треба, щоб оте «криво» вийшло?!
    І, сторожко тримаючи мене на прицілі, перебирається до сусіда, під вишню. Удвох їм явно веселіше.
    - Нехай попрацює, - мстиво зауважує сусідка. – Будівництво - це така невдячна річ, що, тільки відчувши цей процес на власній шкурі, можна зрозуміти муляра, подивитися на стіну його очима, а це дуже важливо!
    - Та їй це не нада і не інтересно…
    - Ну ясно. Але якщо шановна - як там її? - знову прийшли з власними пропозиціями і так наполегливо їх пропонують, то, певно, вони передумали і вирішили взятися до важкої мулярської справи, але соромляться про це сказати.
    - Це вряд лі. Просто вона таки й справді давно не пила моєї крові…
    - Ну що ти, просто жінки - дуже суперечливі створіння. Вона хоче класти цеглу, це її істинне глибинне бажання і твоя висока місія - допомогти їй це усвідомити!

    Любі сусідоньки так захопилися балачками, що на якусь часину втратили пильність – і за мною лише тин затріщав… Навздогін – автоматна черга:
    - Куди?!!

    Реальніше – нікуди
    Кажете, так не буває? Ну, за справжнє будівництво не ручаюсь, а от у перекладацькій справі – точно буває. Репліки з діалогу, наведеного вище, виділені курсивом – практично слово в слово взяті з реального діалогу ось тут: http://www.maysterni.com/publication.php?id=79240 (тільки йдеться там, звичайно ж, не про цеглу).
    Вважати всіх, хто не займається перекладами, сліпими, недоумкуватими, пришелепкуватими і нездатними відрізнити гарний переклад від халтури – смішно. А проголошувати обов’язковість для кожного, хто підмітив якісь недоліки у чужому перекладі, самому ж їх і виправляти – навіть не смішно, а дико.
    Ніхто не зобов’язаний працювати за автора. Жоден автор не має права вимагати в інших, щоб вони витрачали свій час і сили на нього, дорогоцінного. Ні, звичайно, коли в когось є час, натхнення і хист – то це чудово. Але – лише добровільно. Бо це, вибачте, не мені прийшла в голову ідея перекласти саме цей вірш. І мені глибоко паралельно, справився перекладач з текстом граючись за десять хвилин чи сидів над цим твором десять місяців і останні патли повидирав з відчаю.
    Для мене як для читача головне – результат. І нічого скаржитися, що це зашибісь_як_тяжко. Не можеш – не берись. А взявся – зроби до пуття.

    P.S. До речі, мій сусід і справді будує гараж. Поки що тільки підмурок зробив. Наче рівненький… Але я не дуже пильно приглядаюся. Про всяк випадок. :))


    Коментарі (40)
    Народний рейтинг 5.5 | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. Вам пощастило, або Сім секретів для любителів перекладати вірші з російської
    Секрет перший: смисл
    Вам таки пощастило. Поезія – не проза, отож сенсом вірша перейматися не варто. Може, він, той сенс, там узагалі й не ночував. Може, й сам автор перед написанням цього шедевру вдома не ночував, а вранці, на хвору голову, отаке утнув. Ну, чисто з мізантропічних міркувань: що, лише йому одному так фігово має бути?! Нє-е-е, хай ще й читачі помучаться! Або з гарячки щось наґрамузляв, або санітари вузол на гамівній сорочці забули тугенько затягти…

    Секрет другий (загальний): лексика
    Вам знову-таки пощастило. Однакових слів у російській та українській – хоч греблю гати. А після 70 років тісної (хоча місцями й дещо примусової) міжнаціональної дружби більшість населення вже слабко орієнтується, де там російське, а де не дуже. Наш рідний суржик – печальне тому підтвердження. Отже, можна ліпити, як на душу ляже. А якщо окремі ревнителі чистоти української мови почнуть сікатися, посилайтесь на словники (у них можна знайти все, що завгодно, особливо з примітками «розм.», «діал.», «рідко вжив.»). Немає у словнику? Тю! Ставайте у гнівно-скривджену позу і кажіть, що це жива мова, яка має повне право на існування - і хай спробують довести протилежне…

    Секрет третій (конкретний): інфінітив
    Отут халепа. Бо закінчення «–ти» в російській вживається не завжди. Правда, за переклад «Слова о полку Ігоревім» можна братися безбоязно. Але слави на ньому точно не заробиш, та що там слави – бодай якоїсь скандальної популярності…
    А от у решті випадків як не крути, а «писать» перекладається як «писати», і що з цим зайвим складом робити – холера його знає… Тулиш його – і так, і сяк, а воно не лізе, хоч ти плач! Чи хоч бери сокиру та й відрубуй той шматок, що висить… А що – ідея! Вірніше, маленька хитрість, і називається вона «скорочена форма інфінітива». І в словниках біля цієї форми зазвичай стоїть сла-а-авна така приміточка: «поет.» (або «літер.») - ну, саме для вас! Так що – бігом у найближчий тату-салон: просіть, хай на пальцях правиці вам зроблять наколочку у вигляді цієї примітки. І тільки-но докучливі критики наміряться вас куснути, а ви їм кулаком – межи очі! Ну, в смислі – покажете татушку, а то грамотні дуже, понімаєш…

    Секрет четвертий (знову-таки конкретний): синоніми
    Що, не влазить буквальний переклад у рядок? Ви вже те слово і туди, і сюди, і товкачкою, і макогоном, а воно ніяк – то складів не стільки, то наголос не той… Та вам і тут пощастило. Перестаньте ви його, бідолашне, дубасити і відпустіть з миром: вам що - синонімів не вистачає?! Ото бігом руку по лікоть - у купу синонімів, намацайте перший-ліпший – і тягніть. Дехто каже, що вони за смисловими відтінками відрізняються, але ви від тих причеп відмахніться. Аби за формою і розміром підходило, нащо вам ті тонкощі… Ви не повірите: щоб не розбиратися у них, не обов’язково з пелюшок розмовляти російською і нею ж думати, навіть для багатьох «щирих» українців усі ті відтінки у суцільну сірість зливаються.

    Секрет п’ятий: критики
    Ну, тут вам точно пощастило: усе просто.
    1) Критик сам зроду нічого не переклав. Ну, тіпа не впевнений він у своїх силах, не піднімається в нього рука рідну мову калічити. Ич, какіє ми нєжниє! З таким і панькатись нічого: зверхньо так процідіть щось на кшталт «ходють тут всякі…» - нехай пройметься відчуттям власної нікчемності.
    2) Критик зуби на перекладах з’їв. Ну й що? І чим це йому допоможе? Всі ж у курсі: ідеальних перекладів не буває. Заходите спокійно на його сторінку, дивитеся, як його уже чмирили попередні «опоненти», творчо переробляєте, і – получи, фашист, гранату! Ліньки розбиратися? Тоді просто вимагайте, щоб критик сам зробив переклад. Ідеальний. Негайно. І кого колише, що йому це не потрібно і він не зобов’язаний нічого перекладати?! Я роблю погано? Ну, то зроби краще або заткнись. Отак!

    Секрет шостий: конкуренти
    Думаєте, у вас одного перекладацька сверблячка? А, вже не думаєте і переживаєте, як би не загубитися серед решти - бо класиків явно менше, ніж перекладачів їхніх творів. Що ж, і тут вам може пощастити. Секрет простий: як тільки стрінете десь переклад того ж вірша, котрий ви тільки-но домучили, негайно кричіть, що ви – перший! А клятий конкурент у вас списав… Ну, не списав, але однаково підглядав, і без вашої нєтлєнки у нього нічого б не вийшло. І нехай розказує тепер, що він той переклад десять років тому зробив – хто йому повірить? Не буде ж він у суді це доводити!

    Секрет сьомий: слава
    Отут напевно обіцяти нічого не можу. Все залежить від того, чи маєте ви серед більш-менш відомих літераторів
    а) родича;
    б) знайомого;
    в) друга/подругу;
    г) іншу близьку людину, якій випала гірка доля любити вас не «за», а «всупереч».
    Тоді є шанс вблагати цього горопаху написати рецуху на вашу непересічну творчість. І не просто написати, а спеціальними термінами. Ну, щоб ніхто нічого не зрозумів, але ясно було, що мова йде про серйозні (ба – глобальні!) речі, і що вас хвалять. Звичайні слова повинні тільки вряди-годи стрічатися, у пропорції 1:20 (аби пересічний читач не сумнівався, що він читає все ще український текст).
    Обов’язкова умова: рецензент має бути дипломованим філологом. Інакше просто подумають, що чоловік несповна розуму… І нічого я не пересмикую! Людям властиво з недовірою ставитися до всього незрозумілого. Зате наявність офіційного папірця з печаткою заспокоює, і мало не освячує будь-яку нісенітницю.
    Ну, уявіть таку картину: біжите ви вранці на роботу звичним маршрутом, а тут посеред дороги – геп! Прямо перед вами щось зелене, пожмакане, і шерсть пацьорками висить… Сидить, очі вибалушило і квилить жалібно. От скажіть чесно: підійдете ви до нього? А ну ж як воно кусається? А якщо ще й скажене? Правда, схоже на сусідського цуцика Кузю, але ж – зелене! І в пацьорках! А на шиї табличка: «Каузальність». Та ви його десятою дорогою обійдете, бо ж – на роботу! Шеф приб’є і питати не буде, з якої причини ви спізнилися… Але уявімо, що сьогодні вихідний і ви просто гуляєте. Тоді, можливо, ви зателефонуєте кудись_там_екологам_філологам і вони навіть пришлють консультанта – мовляв, хай розбереться, що то за звір.
    - А-а-а! – зі знанням справи тягне спец. – Та це ж каузальність, себто, по-простому, – причинність!
    - Тьху! – спльовуєте ви спересердя. – Та це я знаю, воно не кусається… а чого ж воно все в зеленці і на себе не схоже?
    - Чого-чого… - мнеться, ховаючи очі, консультант і косує по сторонах – куди б це від вас злиняти. – Та гуляв тут один філолог, дипломом на ходу милувався… Перечепився через оце звірятко, впав та пом’яв трохи. Ото воно тепер в зеленці, покоцане і каузальність… а як його ще після такої наруги назвеш?!

    Але вернімося до питання слави. Байдуже, хто і що з приводу ваших перекладів буде говорити. Скандали, літературні «розборки» - все годиться. Головне, аби ваше ім’я якнайчастіше звучало поряд зі словом «перекладач» і врешті-решт стало його синонімом. Щоб люди звикли до цього. І запам’ятали – ну, майже як у класика: «чи він украв, чи у нього вкрали…»


    Коментарі (181)
    Народний рейтинг 5.5 | Рейтинг "Майстерень" 5.5 | Самооцінка -