Якою буде твоя смерть?
У муках, у сльозАх, повільно
Вздихнеш...І, наче божевільний, закричиш?!
Чи може... Розлуки сум розіб'є серце,
А ти, не склеївши його, підеш шукати
Своє щастя на дні холодної ріки?
Чи навпаки? Не в силу й ця межа?
Помреш від кулі чи ножа,
Зросивши кров'ю поле бою,
Чи може від життя такого
Ти знов втечеш, та назавжди...

Якими будуть ті слова, останні?
Для кого пролунають знов вони?
Коханій, молодій дружині, матері старій?
Чи не знайдеться ні людини,
і тихо прошепочеш їх всіма любимому собі?
"Пробач, кохаю чи люблю, не плач,
Я помираю, ти мені прости"...
Та це не все що б міг сказати,
Чи може, будеш ти мовчати?
Згадаєш юності роки, згадаєш рідних,
Вірних друзів, згадаєш Бога.
Й те, чого зробить не встиг...

У нас разом одна дорога.
Білети не в один вагон.
Під тихий плач дощу німого
Ми всі покинемо перон.

2009

Під тихий вальс замріяного жовтня,
З старих дубових крон, так рано
Злітало листя, втомлене, пожовкле,
До ніг струнких лягло слухняно,
Бо ніби відчувало щось...

Ну ось... Ні віри, ні любові...
Поволі повернулась тінь на схід.
Лиш крапля сліз, немов би, крапля крові
Зросила онімілий слід...
Бо світ твій звик уже до болі...

Він зник...Немов густий туман на сонці,
Він зник. Розсіявся на сміх вітрам,
Залишив в серці міліард емоцій
І в пам'яті гіркий обман.
Він зник, в душі зостався осад...

***
Тримай старе кохане фото,
І ніжним подихом спали,
Перетвори лице його на попіл...
Якби ж Бог бачив(!) все згори,
Тобі простив би та пробачив!

Не плач, слізьми не повернути правди.
Хто зрадив - той одвік собі палач,
Хто раз утік - приречений назавжди
Втікати від життя свого й невдач.
Хто зливу л'є, той і помре під градом.

Під тихий вальс замріяного жовтня,
З старих дубових крон, так рано
Злітало листя, втомлене, пожовкле.
Заго(!)їло пекучу в серці рану,
І біль немов пройшла, замовкла...

2009

Я б називав Тебе весною,
За свіжий шум твоїх вітрів.
Та не весна...Бо лиш порою
Ти не минеш в моїм житті.
Ти не пройдеш дощів грозою.
Ні краплі в тобі від дощу!
За ці величні, світлі очі,
Назвав би сонцем, але що,
Як не стерплю без Тебе й ночі,
Ні дня, й на мить не відпущу!
Я думав, може ти повітря?-
Життя, кохане небесами,
Що вічно десь мандрує світом -
Тебе ж я втримаю вустами
І ти не попливеш за вітром...
Тебе й на мить не загублю,
Хоч досі я не знаю хто Ти.
Згорю від лав твого вогню,
Втопитись в тобі я не проти,
Бо просто ТАК Тебе люблю!

2008

Зламала мені крила із жалю,
Зім'яла, як папір, в своїй долонці,
За те, тепер я не згорю,
Їх не спалю, літаючи до сонця...
Тепер ми на землі разом.
По світу розійшлись піснями
Мелодії й слова розмов,
Мов тихий шум цих трав весняних.
Без тями...без образ...без відчуттів...
Лиш почуття зв'язали серце в вузол,
Змінились адресати у листів,
Написані коханим, та прийшли до друзів.

2008