Коли зі спорожнілих струн твоїх мрій
Пораненим птахом відлетить душа,
А сіро-чорна буденність у звуках
Закриє спиною натруджений вечір;

Коли захмеліле од пилу повітря
Вкриє стовбури сивих дерев,
А яблуневий цвіт в мороку очей
Пензлем на папері ляже димом...

Тоді стиглі думки безсонних ночей
Зодягнуть священні ризи відчаю
І важкі від непевності кроки
Витупцюють стежину у безвихідь;

Тоді на плечі спраглого друга,
Що голодував і бенкетував з тобою
Знайдеш освітлену місяцем сльозу,
Яка світанковою росою подарує сили.