маєш голос
щоб перетікати з крила на крило
ховаючись в мокрому листі
і коли пліснява
гірка як наврочений іній
злипнеться поміж крил
ти завжди маєш час
подумати
що вічність не така вже й довга
як здавалося на початку
і що кожен з нас
є могильником власного щастя
замішаного на воді
лиш коли
чиясь цікава душа
прогортатиме встояне листя
шукаючи черв`яка
ти помилишся
і закричиш
і так почнеться життя

так тонко
осипаються нині твої міста
ніби цегла
з якої вони народжені
розбухла і знепритомніла
лише павуки
щоночі розгойдують товщу повітря
так ніби їхня печаль
ще може когось врятувати
але ти знаєш
що ці мури тримаються на вітру
лише завдяки їхній павутині
липкій
як поранена птаха
коли стече кров
і підмиє останній корінець
врослої в цеглу трави
тоді лише місце
свідчитиме про твою самоту
монументальну
як прилипле до губи
небо

вже розрізано корінці
верби заліплені берегом
тріскають
рояться піском
палець
прорізаний вздовж
бруньку виплюне
розорані
ми піддаємося проповіді
повніємо
як голоси бджіл
народжених щоб вкусити
ми такі ж як вони
ми теж готові
захищати своє дупло
перерізане навпіл
бо
утоплені в горлі верб
ми прозріли і перегризли кору
і нас було так багато
що дерева не витримали
і прокинулися

гриби
проростають між пальців
білі як немовлята
ти відпустила його до води
і вода тебе
відобразила
і місяць
що бачив тебе
знепритомнів
інколи він починає звикати
вирощує хліб і приносить його у жмені
зриває плоди
і видушує з них
первозданно червоний сік
виводить коня у трави
гаптовані змієм
мітить усе це життя
надрізами на деревах
бо куди йому дітись
якщо ти його сорочку
в крові місячній
вичинила
щоб запах грибів
зберігся

зовсім як порхавка
наступиш ногою
і дим
ходиш
в коричневому пилку
розносиш по світу
притихлі тіні гепарда
а на ніч
воском заліпиш
розгойдані щільники печер
і хоч би оса яка
до плеча притулилася

вполювати
шматок живиці
прогорнувши оправу кори
роки за роками
розверстані
скріплені жилавим медом
перше ім`я тварини
на обвітренім корінці

ти ще єси
ти ще здатен різьбити тут
сотні інших імен
тамувати реєстри приручень
тільки з кожним надрізом
ліс відступає
і все важче стає
вполювати живиці
на їжу

хризантема і він
помруть
вітер
прогортатиме купини хмар
пориті небесним кротом
...о
тупотить
вони вже йдуть за тобою
вони вже близько
розсипані знаки води
по горбатій безодні
і нитка трави
з перерізаним горлом

тонкого сну зникоме відображення
на дні ріки - чи доживеш до дна
немов провини порскають ображено
ламкі комахи з білого човна
урізноводь -
любити і прощатися
урізноводь - ламати бильця слів
по котику по китиці по ратиці
по дотику рослини до землі
отак пророчі овиди збуваються
торкнешся сну і кола по воді
і біла піна різьбленої палиці
згортається до кореня слідів
до крил пера просякнутого виміром
до самоти що прогортає плоть
до виводу на крони білих вивірок
яких - у сні - прощає різноводь

нас зостанеться двоє
і життя золоте
і настояна хвоя
наші сни обплете

за дощами і димом
як безодня тонка
разом з нами ітиме
кучерява ріка

за птахами і вітром
буде вітер і птах
тонкоокого світу
течія золота

попід зоряним роєм
де обійм сповиття
нас зостанеться двоє
і почнеться життя

Романові Скибі

текст як відмазка - живеш і листаєш
мнешся понуро з ноги до ноги
старість не радість
і радість не старість
все що зосталось
крила й борги

і не відріжу й не відворожу
і не поставлю слухати
де
вечір колише білу сторожу
і загорожу білу пряде

так і залишусь листом осиним
криком совиним привидом
чи
тим хто розріже сонце як диню
і - закричить

і загорнувшись в листя і в сушу
в гори і води
в сад і зело

виригну душу
виплюну душу

все
відлягло

вічними не будемо ніколи
мертвими не станемо навіки
осінь як останню непокору
збережуть поети і каліки

дощ як перестояне мовчання
вкриють до зажмуреної жмені
тільки голоси немов прочани
сухо обійматимуть легені

тільки до корозії дозрілі
кашлем вириваючись понурим
будуть як мурахи жити в тілі
створюючи мову крізь фістули

мова кара - їй потрібен отвір
страх і бог оскома і спокуса
золотих дощів нічні полотна
усмішки держава світло-руса

осені наврочена крамола
сонця перестояного ліки
і вона залишиться ніколи
і вона просочиться - навіки