Показ моделей влаштувати на селі,
Зібрались кум, кума, та кумів куми,
Зробили сцену величезну з чагарів,
Журі почало зводить думи.

Принесли шинку, ковбасу та сало,
Горілочки, винця, та хрону,
І вибирать кого уже не стало,
Усе село дістало свою нагороду.

Так ось мораль моя така,
Як хочеш вроду бачити у всьому,
Ти випий чарку первачка,
Вже літ зі сто прийому цьому.

Прийшов кум до кума думу гадати,
Щоб оце дружині любій дарувати.
- День народження у неї лише раз у році,
Мушу таке дарувати, що й собі захочу.

Може вудку гарну на рибу ходити,
Або ящик горілки, щоб було що пити.
- Куме а ви їй мопеда купіть тай не мучтесь,
Буде по базарах їздити вам зручно.

-Ні, мабуть сокиру подарую любій,
Буде худнути й рубати, от що треба їй.
-Та ні куме це теж не практично,
Думать потрібно тут економічно.

Подаруйте ви їй цвяхи, молоток, кусачки,
Буде хату майструвати, а не шукать заначки.
Або макитру й баняка великого з гаком,
Будуть вам вареники й палянички з маком.

От так у нас всюди думу тримають,
Тільки про себе й шлунок свій дбають,
А якщо жити хочем по правді,
Думать про ближнього треба насправді.

Ступнею босою до річки я заходжу,
Вода мов пух лоскочить тіло,
Навколо сонце, вітерець весняний,
Дивлюсь, не намилуюсь дивом.

Гори, красою обливають очі,
Вогонь потріскує недалеченько,
І в серці посмішки дівочі,
А сонечко сідає помаленьку.

І ось в обіймах лежимо ми разом,
Легенько думкою, словами ніжними кохаймось
На небі вогникі привітно сяють,
А ми серцями назавжди тримаймось.

Так я кохаю, ти мені говориш,
А гори на віки все пам'ятають,
І все в майбутньому в нас буде добре,
Ви не повірите, я впевнений, я знаю.

Світлий

Світло завжди перемагає тінь,
І той хто в тому сумнівався,
Він просто брів сліпий, мов кінь,
Вперед... назад не оглядався.

Та раз-у-раз уявою між днями ,
Ти переконуєшся часто,
Що щира віра в світле диво,
Завжди здолає всі нещастя.


Темний

Гріхом обтесана, мов камінь,
Породжена при місяці вночі,
Твої схоронить всі бажання,
Тьма не залишить тіней в темноті.

Вона прекрасно поховає всі напасті,
Розставить на місця твої думки,
У ній сховатись можна від нещастя,
Поставивши над і усі крапки.

Роздоріжжя

Дійшовши думкою до роздоріжжя,
Запитуєш себе, куди піти?
І тут з обох боків до тебе,
Підходять люди неймовірної краси.

Одні у світлому, усміхнені та горді,
А другі в чорному задумані, сумні,
Одні наспівують – Все буде добре!
А інші переконують, що ні.

Вирішувати все одно прийдеться,
І сторону чиюсь обрати,
От так між темрявою й світлом,
Ти мусиш все життя балансувати.

Коли чорніє доля твоя,
Візьми палітру фарб забутих,
Та намалюй любов червону,
Рожевим розфарбуй майбутнє.

Нехай же білим щастя буде,
А голубим ти мрію поливай,
І кожен день для друзів своїх,
Побільше жовтого ти здобувай.

А золотим сім‘ю та Батьківщину,
Ти виведи пером душевним.
Підправ здоров‘я синюватим,
І настрій підніми зеленим.

Тоді подалі відійди,
Та подивися на творіння,
Пропала чорнота твоя,
Знов розцвіло гниле коріння.

Як просто помахом пера
Разом із друзями, сім‘єю та коханням
Прогнать лихе минуле зла,
Повірити у себе та в свої бажання.

Коли чорніє доля твоя,
Візьми палітру фарб забутих,
Та намалюй любов червону,
Рожевим розфарбуй майбутнє.

Нехай же білим щастя буде,
А голубим ти мрію поливай,
І кожен день для друзів своїх,
Побільше жовтого ти здобувай.

А золотим сім‘ю та Батьківщину,
Ти виведи пером душевним.
Підправ здоров‘я синюватим,
І настрій підніми зеленим.

Тоді подалі відійди,
Та подивися на творіння,
Пропала чорнота твоя,
Знов розцвіло гниле коріння.

Як просто помахом пера
Разом із друзями, сім‘єю та коханням
Прогнать лихе минуле зла,
Повірити у себе та в свої бажання.

Крапля вина на ніж упала,
Прекрасним діамантом,
На гострому, металі стала,
Холод з теплом та ніжністю,
Створив шедевр, неймовірний,
Між багатством та бідністю,
Між війною та миром,
Красою й бідою,
Між чорним та білим,
Крапля вина на ножі,
Між живим, та мертвим
Між світлом та тьмою,
Один діамант, на гострому лоні,
Створив цілий світ у моїй долоні.

Я гордий з того, що живу у цій країні,
Тут люди добрі, щирі і талановиті
Душею вірні рідній Батьківщині,
Сяйвом добра й любові оповиті.
Земля ж родюча та багата,
Прекрасні ріки, гори та лани,
Ми пам‘ятаємо про траур та про свято,
Ми наче, всі тут сестри та брати.
Бувають звісно люди і не дуже,
Винити, боронити чи жаліти їх не буду я,
Але повір, їм тільки гірше, друже,
У них життя кусюче та отруйне, мов змія.
Пригадуючи діяння прадідів, надієшся,
Що правнуки та внуки їх не підведуть,
Над прикрощами, щиро та відверто ти смієшся,
Продовжуючи, вірний, гордий та правдивий путь.
І бачу, що таких як я все більше,
Таких, хто вишиванку на серця вдягнув.
І знаю жити вже не буде гірше,
Про біди та нещастя я давно забув.
Зупинюся на дорозі, озирнусь навколо
Побачу рідний дім у злагоді і мирі,
Розправлю плечі, наберу повітря,
Та Вільно крикну Слава Україні!!!

Символіка гірського руху, поспішно викарбовується враз,
Монументального кохання серцем, на жаль, немає поміж нас.
Неспинні дні, на конях темряви, ворожать келихом порядку,
Тисячу іскор під промінням ночі, миттєво засівають кладку.
Памфлети вірування гордо, посмертно одяглись землею,
Мить дарування, час фантазій, змішались від поразки в панацею.
О дар!!! Тебе мільйони руками обдерли, увірвав риторики шматок,
Прокинься, та залий з душею, холодний льодяний каток.

Миротворець, що тримає хмари,
Строкато, в піднебесній темноті,
Живе гармонійно та сердечно,
Підкорюючись вірно тишині.

Проблеми позитивні, пролітають,
Вклоняючись Богоподібному натхненню,
Тим часом крадучи почуті фрази,
Спис серцем згинаю повільно й таємно.

Танцюючи вальс, з метою фіксації
Нервового зриву в поетичні рядки,
Свідомо й давно чатую на операцію,
Бо давно вже не ймуть божевільні думки.

Коли до неба залишається пів кроку,
А до зірок ще день пливти,
Тоді то тебе я прийду кохана,
Будемо разом крокувати до мети.

Без болю в серці, в день натхнення,
І думки теж літають в самоті.
Для мене сонце в день ясний на небі,
Приносить стільки ж щастя скільки й ти.

Із року-в-рік нам посміхається свобода,
Та підніматись й далі йти,
Мені допомагає твоя врода.
Любов до тебе в серці та в душі.

Коли зранку ти відчиняєш очі,
Весь світ вливається до голови,
Він заколисаний під гуркіт ночі,
Збудити його можемо лиш ми.

І знову день новий проноситься повз тебе,
Науку, долю і майбутнє він несе.
Від нього вчитися літати треба,
Інакше впадеш втративши усе.

Ні не журися, це лиш подих часу,
Добро закладене в людині назавжди,
Воно розчинить однорідну масу,
І я надіюсь, добрим будеш й ти.

Письменник – слово це придумане з любов’ю
Але слова доходять до душі,
І лиш коли серця залиті кров’ю,
Стараєшся вклонитись доброті.

Цей каламбур проблем лякає безперервно,
І з кожним днем та з року-в-рік,
Але дорослими ставати треба,
Щоб мати славних пращурів навік.

Ні, не дивуйтесь, просто виринає,
Душевний крик, він стіни пробиває враз,
Він топить глибоко проблеми,
Він рятівник, він порятує нас.

Так, не судилось Богом стати,
Не ті проблеми у житті,
Та можу думкою над дахом політати,
І сам-на-сам вклонитися тобі.

За те, що разом подолали ми нещастя,
Гуртом звели ми стіни з слів,
І ми приборкали напасті,
Котрі павук лінивець нам наплів.

Я дякую за те, що разом з Вами
Ми йдем вперід і день-у-день,
Несем маленьку крихту правди,
У світ шалених, неприборканих ідей.

Що заважає жити вільно?
Статус? Гроші? Королі?
Чому коритись божевіллю?
Бо віддаємося не тим ?

У нас все просто – встав, помився,
Поїв, вдягнувся, поголився,
Узяв газету, от халепа,
На мене нова вже дурепа,
Очами дзиркає, правдиво,
І обіцяє нове диво...
Газету в нервах ти помнув,
Подумав, гаркнув і...забув.

Настане час коли не зможеш,
Ні встати, ні вдягтись, ні прокормитись,
І от тоді згадаєш пику,
Яка кричала - треба битись!!!
За віру, правду і любов,
За дітвору, за мир, за кров,
За Батьківщину.....
Тобі все важче це сприймати,
І сил нема прогодувати,
Сім’ю, батьків старих, що дали
Тобі життя, на зламі літ...
Але не можеш, хочеш правди,
Ти віриш що дадуть той пліт,
Що понесе тебе далеко,
І допоможе у житті,
Що згасить теє вічне пекло,
Що дасть майбутнє і тобі...
І мрія твоя наче свічка,
Жевріє, крапає теплом,
Але згасає помаленьку,
І виметеш ти помелом,
Віск брудний, що залишився
Від вражень, сподівань, надії,
Він правдою у груди бився,
В ту ж мить розплавив вічні мрії.
І от коли ти розумієш,
Та намагаєшся кричати,
Тебе не чують, бо давно
Весь світ роздерли ті – мордаті.

Та свічка моя ще жевріє,
Теплом ділюсь я з усіма,
І поки я живу та мрію,
Поки об’єдную слова,
В потік надії й сподівань,
Що вірою несе майбутнє
Він розірве кайдани знань,
Що сковують життя розкуте.

Цибулька, часничку зубочок,
Трішки горілочки й сала шматочок
Маслом та медом перемазаний хліб,
Заварний, солодкий, запашний окріп.
Загонять в кут глухий, хвороби,
Хутенько оздоровлять організм,
Знову відчуєтє життєву вроду,
Впевненість, енергію та оптимізм.