Я знаю як прощаються з житттям прозорі чоловічки… Вони стрибають з дахів, бо не можуть змиритися з тим, що ти бачиш в них лише шматки льоду. Зима – пора мрійників і час самогубць. Шляхи обростають сюжетами, сюжети спогадами, спогади думками. І знову приходять в гості ті, кого так давно уже немає. А ти хапаєшся за невидиме прядиво думок, і довго-довго блукаєш дорогами минулого: ховаєшся від холоду, зігріваєшся снами, зраджуєш зимовому вітрові і ловиш сонячних зайчиків по закутках обшарпаних мрій. Та зрештою прокидаєшся в крижаних обіймах зими.