Серце яблуневе
Медовії струни
Зсохлися під чорним,
Млостно-чорним сумом...

І маркітно ранком,
Болісно співати
Ллється гірка кава
В горняткові грати

День неначе пустка
Обгортає плечі,
Морозко і тихо
Скиглить дикий вечір..

Шкелки всі по сльозах,
Шкіряться пітьмою
В хмарах рання осінь
Гойдається в зорях

Серце яблуневе
Ковані засуви
Все мине-пролине
З*явнуть квіти суму

Низькими ярами крутяться тумани,
Вихололи ріки і пожухли трави.

Листопад крокує в яблуневім саді,
Листя кольорове у його наряді.

Подихи холодні вітру за горами
Стрімко вже летять дикими конями.

Клекіт журавлиний тужить над землею,
Вересень дощами схлипує над нею.

Осінь шпацерує по принішклим долам
Літо проминуло десь за видноколом.
четвер, 10 вересня 2009 р.

в солодких туманах
втопилися зорі
і листя різбленне
за вітром летить
холодним порогом
вмостилася осінь
і коси мені золотить

останнє проміння,
цілуючи шиби,
журливо сміється
на моїх плечах.
Он сад похилився
на першім холоді
і гойдає ябко
на своїх руках.

а там за ріллею,
у низькому тані,
прощається бузько,
бо в ірій спішить.
і ранком молочним,
низькими ярами,
вже перший
морозець лежить.

ген літо подалось
в далекії мандри
і осінь вартує зиму.
та все повернеться
у дивному колі
і зимка не здержить весну.

21.09.2009

Ганні

І кава вистигла,
Давно гірчить вино...
Краса твоя, по п'янім небосхилі,
Скотилася в долоні, темні хвилі
Транслюють з пам*яті німе старе кіно.

Дощі стрімкі, обдерті площі міста,
Шмат неба розп'ятого в плетиві дротів
Мозаїка із посмішок барвиста
Під листопадом із минулих днів.
За сірим муром янголи у профіль
Стоять на варті наших давніх снів.
І мряка з неба тиху колискову
Дрібними капками вплетає вітру в спів.
Неначе ось, в юрбі, твоє обличчя,
Блакитні очі в золоті весни
Та все минуло, облетіло листя
І ти скотилася в долоні крижані.

Померло літо, вільні кінотеатри,
Дощі по вікнах носять подих гір.
Старі часи, де ніч була чорніша,
В нас ще живі всім дням наперекір.
середа, 1 квітня 2009 р.

Візерунки молока
Ллються небом
На долонні
Морок співанки співа,
Вітер в шибах тихо стогне...
Ніч у зоряних коралях
Ходить горі поміж хмар
І за обрієм зтьмянілим
Грає пісні Волинкар.
З давніх гір спливає мряка,
Пряна від духмяних зел.
Мавки гойдаються в лісі
Серед вікових дерев.
І Чугайстер в білій свиті
Зачаровано блукає,
На стежинах тихо тихо
Щось замріяно співає.
Ганком бродять потерчата,
П*ючі місяць із долонь.
І шкребуться тихо в шибку,
В грубі бачачи вогонь.

Казка скрізь, бо ніч вартує,
День ще спить у споришах...
Спи ж, бо знову час чаклує,
Ранок близиться до нас.

середа, 9 вересня 2009 р.

Холєра ясна тій весні
Що знов волає містом дико,
Капець якийсь у голові
По скронях б*є, по віях скаче
Весь час скатрупленій мені...
А я, бідося, в теплім коці,
Сиджу бентежно у вікні.
Весна кривава по тім боці
Танцює в шкелках і траві.
Червоне сонце млосно тане
І небо, в*язке, як вино,
Стікає вниз, межи дахами,
В міське, сп*яніле зелом, дно.
Стрибають в скронях дикі зайці
І серце мовби той вар*ят
З весною скаче дикі танці
З грудей у світ, немов з-за грат.

вівторок, 31 березня 2009 р.