В субботу море было нежным,
        Как ты,
Несло вишневые надежды,
        Цветы,
Касалось ласково и жгуче
        Плеча
Луны дрожала бледно в тучах
        Свеча.



5 августа 2012

Спекотний день, - билинки не схитне,
Палюче сонце царствує над літом,
У хвилі зве розгойдані мене
Безмежне океанське моноліття.

Безкрайньо-синє, аж вступити жах,
Яка ж могутня й сильна в нім душа є!

Вітрильниками грає у вітрах,
В пісках тільця медузні полишає.

Ось хвиля йде у береги, росте,
Із силою вдаряється, маліє,
Розсипавшись на квіття золоте,
На білопіння мирної надії,

І пелюстками горнеться до ніг,
Голубить ніжно і цілує тепло.
Та інша хвиля в синьому вогні
Услід летить, -
                    І береги аж терпнуть..

Сміється Атлантичний і сія,
Вбирає сонця золотисте жито.
В мені ж пульсує
            річечка моя -
Полів дозрілих волошкова жилка.






1998

Смішно в літах ізмаліти,
Душно.
Спали!
Ні, - зігрій...
Бабине ти моє літо,
Промінь скоромний
і гріх...

Нічого не змінилось, хоч кричи, -
Той самий двір, дерева і обличчя,
Лише вражає струмом електричним,
Коли ТА постать десь замаячить,

Або, з чиїхось обірвавшись губ,
ОТЕ ім’я неждано пролунає.
Хвилина до хвилини - полинами,
І що за диво хто для кого люб,

Що стрінемось – і білий світ щеза,
Напруживши мовчання до нестями.
Ні звуку - і безодня поміж нами,
І тиша-грім, невилита гроза...




2007

У скруті стежок необачно ми
Сьогодні зустрілися знов,
І стріча оця чи побачення
Неждано розбурхала кров.

Розсипано зілля, розгублено
У зелені трав і доріг,
І хтось посміхався розгублено,
І парк таємниці беріг.

Вдивлялися олені злякано
Каштанами мудрих очей,
І сосни про щось терпко плакали
Зіркам бурштинових ночей.

...Як білим навіється світові,
Замерзнуть дерева нагі,
Згадаю цей парк малахітовий
І губ твоїх вишні тугі.




2007. 2012.

Тихо-тихо сніжить,
       чи у пам’яті трунку,
Чи у континентальнім помірнім краю.
Я у купі конвертів, реклам і рахунків
Раптом почерк
       готично-стрімкий впізнаю...

І - ламаються руки,
       і - губляться рими,
І... замерзли давно в синьо-снах
       солов’ї.

Неприкаяну душу
       зціляє незримо
Те, що десь у снігах
               пам’ятаєш її...




12/28/2004

Вершини горді Колорадо
І хмар засніжені паради
Вплелися й щезли в мить одну
У голос твій і далину.

Чи рада я? Безмежно рада...
        Душа обходить коло ради,
Обронені, де взять ключі...
А миль між нами - тисячі...




2/28/2012

Із чужої казки принц останній
Приблудився пізно на світанні
В нью-джерзійську осінь левітанну.
Тане сутінь, та нe сутi, тану...

Зупинивсь, відкинувши забрало.
Дух і подих дівчині забрало...
Рицарю без докору і страху,
ЗАщо бідну голову – на плаху?

Тре’ було ув очі не дивиться
Крізь тісні віконця кам’яниці,
Тре’ було триматися за ґрати
Як душа пручалася заграти...

Як вимовити хочеться слова...

На скронях срібнолистя визріва,
Поспішна осінь зорі пригаша,
І пахне снігом...

І горить душа,
Заходиться пожежа молода,
Нестримна, рвійна, горда і руда.
Як душно і -
Немає сил згасить,
Од рідкісної відійти краси.

Бурлить пожежа, спопелить вона, -
Я у вогні пекельнім не одна,
І поміж серця страдницьких глибин -
Ти не один.

... Мовчання наше відгримить слова.
Велично тихо вічність проплива.
Схрестивши пальці, ми злилися в ту
На двох єдину ніжну самоту.

Забреду в осіннє листя по коліна,
Десь давно і щемно грає мандоліна,
Так далеко, що між тим не дні - роки,
Опадають, опадають пелюстки.

Музикальна і гірка моя родина,
Білі пальчики малесенького сина,
Мчать хвилини безупину, навпрошки,
Опадають, опадають пелюстки.

Ой життя мого розчахнутого рана, -
Поля золото, безодня океану,
Ігри щастя, бризи втрат і помилки...
Опадають, опадають пелюстки.



2008

Серце скиглить, як прищемлене щеня,
От біда.
Синю браму мені небо відчиня,
Вигляда:

- Йди до мене, вільна бранко із весни,
Йди сюди,
Поки ще тебе сніги не занесли,
Холоди.

Поки ти напрочуд тепла і жива,
Не журись,
Ось до мене, коли треба, раз і два
Прихились.

Зачерпни блакиті, ось тобі іще,
Не реви.
Неба в душу набери собі ущерть, -
І живи!



2008

Ти прийдеш, я знаю. Не знесеш,
Коли туга хлюпне понад вінця,
Коли разом все утратить сенс,
Коли нікуди од себе діться.

Ти мовчатимеш про щось таке,
Чому я - до крові губи - вірю.
...Божевілля пристрасно-гірке,
Несподіване. Ожини зріють.

Чи яка помилка в небесах,
Чи у тих світах недолюбили...
Синя птаха вперто нависа,
Душу п’є очима голубими.

Ти прийдеш, я знаю. Не знесеш,
Коли туга хлюпне понад вінця...






2009

Твої антично строгі риси
Виводить пензлем таїна.
Кори себе чи не корися, -
Життя одне. Любов одна.

Непереборне притяжіння
І дні і ночі поглина.
Єдине - чоловік і жінка.
Життя одне. Любов одна.

Протаїлися в кращі дні
Неосмислених сподівань...
Мені холодно тут одній.
Зорепадять німі слова.

Озираюсь на зойк чи хруст, -
А якщо... Знову, поруч - ти?
...Квилять лебеді білих рук,
Неспалимі горять мости...



2009. 2011.

Серпень, серпень застукав у серце,
Та невже скоро літо мине?
Ще мій посох дорожній не стерся,
Крутосхили ще манять мене.

Серпень в душу заходить, у хату,
Гостя хлібом і сіллю стрічай.
Літа ой не буває багато...
Пахне воском і тане свіча.

Присідай, колосистий, і - прошу, -
Скибку, чару?- гостюй, далебі...
... І ятрять буйноцвіти хороші,
І такі небеса голубі!




(2000.
2012.)

З тобою в нас - тільки сьогодні,
Хоч наші минулі хвилини
Вплелися уже у роки...

Нам солодко скраю безодні,
А світ, коли сходиться клином,
бува полиново гірким...





------------------
* * *

С тобой у нас - только сегодня,
Хоть наши былые минуты
Вплетаются вже у года...

У бездны нам сладко с тобою,
Но свет, когда сходится клином,
Полынным бывает на вкус.

Сонце йде за мною

крізь голі прутики довгих дерев,

Tіні покоять свої гнучкі тіла

на білих залишках втомленого снігу.

Водопад починає тиху весняну пісню.

Якась птаxа одиноко чигиркає,

впираючись головою у піднебесся,

Гойдаються на вітрі чорні ягоди,
Витає запах далекого диму.

О ця довга дорога до весни!
Душа вимерзає y безколір’ї.

Покручене стовбуриння зашерхлого лісу

тягнеться до Сонця.

А воно, ясне, - сяє, сяє...



2009

Не рушу, не зацілую,
Може ще намалюю
Кров’ю серця останньою.

Втомлена і побита,
Стямилась полюбити
Нестямно я.

Вцілюють дикі стріли,
Що в мені уціліло, -
Не знати.

Днів гуркотять паради.
Серце ж нестерпно раде
Так безпритульно кохати.

Цвітуть сади червонно-золоті,
Веселки передзвонюють круті,
Дощі періщать сизо навіжені.
Спасибі осені, спасибі ... вже їй..

Іде ватага, вишивки горять,
Погордно виступають сват і брат,
І мати сина молодого женить,
Спасибі осені, спасибі ... вже їй..

Забратись у світанку лабіринт,
Вивуджувати діаманти з скринь,
І небо з річки набирати в жмені.
Спасибі осені, спасибі ... вже їй..

(2008)

Це твоя територія впливу,
Я чекаю тебе завжди,
І цвітуть небеса примхливі,
Хоч давно відвесніли сади.

Не дражню і не кличу, - для чого?
Буря тільки знесе мости,
Що наладжую важко й довго
Після того, як стрінешся ти...

Забрідаю в осінній знемозі
У стежок перепліт крутий.
Я зректися тебе не можу,
Бо несила в і д с е б е втекти.


(2008)

Miсточок. Брунатна вода.
Твої відчеканені кроки.
Моя непритомна хода.
І небеса широкі.

Продамся, віддам за "спасибі",
В однім захлинусь привіті,
Застигли птахи при вітті.
А в серці: спаси, спаси біг!..

Ідеш, вже ніщо не спинить.
Волаю нечутно ім"я,
Стріляю докори в спину.
Стікаю безкровно, я..

(2008)

Обличчя в сизім неба полині,
Достойне Мікеланджело обличчя.
Срібляться скроні. Мариться мені, -
Забути просить. Поманити кличе.

Розкішні виноградники, сади,
Червоні маки і поля зелені,
Флоренція, зве Арно* до води,
Думки пливуть, бентегою краплені.

Давиде* мій, проси і клич мене,
Геть розжени ті хмари різномасті,
Життя мине, й любов мине,
Та наша мить руки достойна Майстра...

(2009)

Давид* - скульптура Мікеланджело, незмінний ідеал чоловічої краси.

Арно* - річка в Флоренції

На тебе зиркатиму,
над горнятко з кавою,
Тобі здаватимусь
обманною, лукавою,
Заповню-заводню
очима синіми,
Прости мені
Цей марний унісон.
Тобі не взнати,
Що очі вкрали сон
такі, брунатні,
Що твердь розверзлася
і звід хитає,
Що кожен божий день
в тобі світає.

Пастка на мене ждала
Чи випадково втрапив?
Замість хвали, медалей –
                Дно утрати.

Вітер драглиться в русі,
Криками сходять джунглі,
Зранений, не корюся
В очі темряви круглі.

Де моя стежка з ночі,
Місячна де доріжка?
Квохче щось і регоче,
І по щоках періщить.

Рвуся крізь хащі вічні
з іклів голодних звірів.
        Не переможеш, відчай,
Я проберусь, я вірю!..

(2008)

Те різьблене обличчя, темні очі,
Постава, аж до щему дорога.
Пташатко серця, зловлене, тріпоче,
І попелить стоградусна жага.

За що в мені твоя зчинилась ватра
Одним із найсолодших лихоліть,
І чи брова та нескінченна варта,
Аби за неї у вогні горіть?

Не смійся ж, і не смій пред ясні очі!
... та все твоя стежина прибіга.
Горобчик серця втомлено тріпоче,
І жили рве безумна ця жага.

Трясуться днів нестямні маскаради,
На всесвіт жовто пахнуть полини.
Є тільки ти. Ні ради чи розради.
... ото лиш душу пальцем помани ...

(2008)

Останній автобус, летючі дерева,
розтягнуті лики вогнів зусібіч.
Чорнильно розлита глибінь вереснева
із вечора в ніч.

І мчить переповнений жовтий автобус,
везе хризантеми із маминих рук,
осінні опеньки і жаль неповторний
усіх незліченних маленьких розлук.

Зустрілися в одному серці дві Любові – Колишня і Нинішня.
- Ти божилося, що мене ніколи не забудеш, - мовила Колишня. - Любиш?
- Люблю, - схлипнуло серце.
- А як же я, - змахнувши довгими віями, підійшла Нинішня. – Кохаєш?
- Кохаю, - аж захлинулось Серце.
Любов Колишня глибоко засиніла очима і ступила з Серця. Кожен крок її в Ньому відбивався громом, по слідах зростали яскраві голубі Незабудки.
Любов Нинішня повногубо всміхнулася, розправила світлі кучерики. А потім зручно вмостилася, згорнулася калачиком і спокійно заснула.
Серце боялось і Стукати, аби її не потурбувати...

(2009)






English - http://maysterni.com/publication.php?id=77877


Two loves

Once, there were two loves, that met in one heart- Past and Present

-You swore you’ll never forget me - said the Past Love to the Heart. - Do you still love me?

-I do! Somehow, the Heart felt like crying.

-And what about me? - coming closer, asked the Present Love, her eyes wide open, blinking her long lashes.- Do you love me ?

Oh, yes, I love you! The Heart burst out crying. It could not keep the tears streaming down its swollen walls.

The eyes of the Past Love became dark blue. She started to walk away, leaving the Heart. To the Heart, each of her step, was like a sound of thunder, each move was a reflection of the past! The further she went, the more forget-me-nots were blooming behind her.

The Present Love, her full lips slightly open, gently brushed off her shiny curls and smiled happily. She curled up in the corner of the Heart, relaxed and content, she fell asleep.

The Heart became very quiet, almost stopping its heartbeats, not wanting to disturb his Present Love.

Приголуб мене, коханий, приголуб,
Як твій голос довгожданий мені люб,
Як же наскрізь пропікають ті уста!
І горить навколо осінь золота.

Листя сіється із клена, Боже мій,
У красі такій лиш стань і занімій,
Ти ж береш акорди сильні і круті
На роялі листопаду золотім.

Упаду в твої обійми, упаду,
Зацілуй мене на щастя й на біду,
Ще одна висока нота у житті...
Пахнуть терпко хризантеми золоті.

(2008)

І таке воно життя, така печаль...
Не відлинь з душі моєї, не відчаль,
Не згубись, моє кохання не згуби,
Не зверни у світ непевного «якби»...

Проминуть дрібні турботи, наче сон,
Тільки б душі нам звучали в унісон,
В чистий звук один зливались дві струни, -
Обійди, жура-печаль, не обгорни...

За вікном буяє осінь золота,
П’ю медові, золоті твої вуста,
І ридаю одночасно, і сміюсь...

Боже-пане, бережи мою сім’ю!..

(2008)

Аж вії до землі сягають, -
Так мені соромно.

Щоки (з-під пудри) пашать полуницями, -
Так мені соромно.

Так, це я поворот просигналила
В напрямку парку, -
Не додому.

Ні, то не я повертала кермо твого авта,
Але хіба міг ти
За мною не поїхати?..
(Чоловіки – слабка стать...)

Так, це я тебе покликала,
О, це я
Тебе заманила...

І стоїмо, розмовляємо,
Ну й стоїмо, розмовляємо...
Навіть не можу доторкнутися
До тебе, чудового,
До тебе, чужого...

(2008)





-------------------------

Разлучница ...

Ресницы земли касаются, -
Так мне стыдно.

Щеки (из-под пудры) пылают клубникой, -
Так мне стыдно.

Да, это я поворот просигналила
В направлении парка, -
Не домой.

Нет, не я руль твоего автомобиля поворачивала,
Но разве мог ты
За мной не поехать? ..
(Мужчины - слабый пол ...)

Да, это я тебя позвала,
О, это я
Тебя заманила ...

И стоим, разговариваем,
Ну и стоим, разговариваем ...
Даже не могу прикоснуться
К тебе, чудесному,
К тебе, чужому ...