Осінь в місті, бомжам трохи сумно
Хрещатик, каштани, вітрини
Дебіли у масках розумних
І я загубився між ними

Кишені набиті думками
Про тебе,кохана –прости!
За те, що ростуть перед нами
Трикляті буденні мости

Я вірю, та віри замало –
Життя все розмиє дощем
Чи буде прояснення далі?
Чи нас все ж затопить ущент?

Йде дощ, та я все ж таки вірю,
Що ти там теж ще віриш мені…
Все на світі втамовує щирість
Навіть ці найпохмуріші дні!

5 жовтня 2008р.

Любовні сонети, бокали вина —
Життя у тумані останніх ідилій.
За столиком поряд забута, сама
Сидить у кафе безталанна богиня.

Я п’ю за любов! Наболіла струна
Бринить кришталем без якоїсь причини.
До дна допиваю, а поряд — вона,
Така ж, як і всі, — на годину невинна?

Невинна й весна — не спинити її —
Вона і мене, і усіх полонила.
На вулицях знову кулачні бої —
Свобода гормонів в гармонії сили.

Не треба поезій, не треба вина.
Я рідко в подібне життя поринаю…
За столиком поряд нікого нема…
Вже північ. Богиня в постелі когось розважає!

12 березня 2006 р.