Бісів Ніжин,молися,молися за мене...
Вова Худенко

Я в твоїх передпліччях застрягла,в твоїй чорноті,
у надбрів'ях твоїх,молися,молися за мене...
Бісів Ніжин,навіщо тобі стільки шісток і стільки чортів?
і на біса тобі так багато квіток померлих?..

Мій найкращий,у мене до тебе тваринна любов,
я в тобі перетравлюю осад своїх недобачень,
Бісів Ніжин,ти ніби диявол і Бог,
на межі паралелей пульсуєш,смієшся і плачеш...

Розчиняюсь в тобі,розмовляю з тобою у снах,
Бісів Ніжин,навіщо тобі так багато церков і безгрішних?
Ти сідаєш на плечі,мов янгол і як сатана,
ти говориш в мені,ти,схоже,за мене мудріший...

Бісів Ніжин,молися,допоки стоїш,
і допоки пророки невинні,молися за мене,
я в тобі розчинилась, а ти розчинився в мені,
ти гойдаєш мій страх механічно,як вітер антени

ми зліплені з тіста солоного прісного тіста
впираємось п"ятами в небо нам хочеться космосу
нам тепло і тісно аж стіни довкола потріскались
ми злизуєм слину ковтаємо і пережовуєм

ми майже планети нам хочеться тиші і відстані
ми ходимо мовчки а інколи пошепки дихаєм
ми дуже далекі чи навіть ми дуже порізнені
ми ніби окремі будинки з брудними під"їздами

і кожен наш порух порушує спільну симетрію
ми зменшуєм радіус кола стаємо тінями
ми різні за смаком ми ніби два боки монети
ми ніби окремі шматочки одного цілого

ми зліплені з глини насправді ми зліплені з глини
такі досконалі що нас фокусують камери
нас хочуть руками торкатись але не сміють
ми жадібно кисень ковтаєм а потім відкашлюєм

ми зроблені з ліній ми ходимо тільки пунктирами
ми міряєм кроки гудками ми дуже зайняті
ми так ніби різні легені в одному тілі
ми так як суміжні стіни в одному залі

ми зроблені з каменю справді ми зроблені з каменю
хронічно самотні розкидані чи загублені
ми кожного ранку здаємось для когось зайвими
ми кожного разу чекаємо нашої зустрічі

напиши мені лист або смс-повідомлення
подивись я кидаю думки під колеса машин і потягів
я лишаю на потім будинки вітрини повені
певно треба відчути це шкірою щоб усвідомити

знаєш втома неспокій - це тільки мої перевтілення
коли серце болить то думаєш дещо глибинніше
я кидаю під ноги асфальт щоб збивати коліна
я збиваю коліна це треба аби полетіти

на перетині ліній ми схожі на власні тіні
коли дихаєш глибше то прагнеш щиріше вірити
коли серце у кінчиках пальців то прагнеш зцілення
це потрібно відчути тілом аби зрозуміти

подивись я вже вмію вбачати у нас подібності
коли плавиться лід то хочеться бути донором
коли дійсність малює мішені давай поділимось
подивись я вже знаю на дотик твої недоліки

ця динаміка міста ледь-ледь вибиває з колії
тротуати маршрути дешеві серця під одягом
коли хочеш тепла викидаєш усе непотрібне
залишаю відбитки губ на твоїх долонях