Да! – клянусь твоим священным именем.
Да! – твоим благословенным днём.
Да! – роскошным под луною инеем.
Да! – тобою, Голубым Огнём.
Да! - клянусь, чтоб выдержать и выстоять,
чтоб допеть, как волю домечтать,
чтобы радость розовую выстрадать
голубому пламени под стать.
Да, – клянусь тобою, не сочти меня
сполохом безумия в ночИ.
Голубым твоим священным именем,
тихим инеем весь мир молчит.


© 2010

Хочешь, я сказку тебе расскажу?
В сказке царевна живёт молодая,
в сказке Иванушка-дурачок
тёмное царство Кощея поджёг –
свет засветил без конца и без края.

Хочешь, я сказку тебе расскажу?
В сказке дурак царевичем станет,
станет царевна его женой,
будет с Иванушкой, будто со мной,
лихо отплясывать свадебный танец.

Хочешь, я сказку тебе расскажу?
Хочешь?
Не хочешь: это лишь сказка –
Глупой надежды полночная пляска.


© 2010

"Христос воскрес!" - майбутнє в тому слові,
мов сонце, відображене в росі.
Господь живий! У виповні любові
серцям гукає: "Оживайте всі!"

"Христос воскрес!" - надії промінь лине
в моє буття, і відступає зло.
Я встану з часу у життя нетлінне,
бо Паска в смерті вирвала жало.

Далеко там, де в океан безмірний
стікають часу всі струмки малі,
Своїх чекає Викупитель вірний -
мандрівників з минущої Землі.

Співаймо в небо, вчімось припадати
до Книги книг і поглядом новим
земне життя тривожне обіймати
не з висоти, а з вічних верховин.

В любви, в борьбе, в трудах, не зная меры,
Ищите свет средь шума и в тиши,
Ищите свет любви, надежды, веры,
Ищите свет, как отдых для души.

Найдите путь из мрака и унынья,
Одну свою - из множества дорог,
Пусть сердце вновь расправит молча крылья,
Шагните ввысь, не назначая срок.

Тогда в гостях у счастья и печали,
Вам больше не придется сожалеть,
Что всем, о чём совсем не вы мечтали,
Теперь пришлось с тоской переболеть.

Тліє сонце над обрієм жовте,
Затихає у мареві хмар.
Я чекала тебе - не прийшов ти,
Не приніс мені серця жар.

Я чекала тебе, коханий
Біля своїх кленових воріт,
Там, де спів від кохання п’яний
соловейко ронить із віт.

Може, серце твоє - крижина,
І я марно всю ніч не сплю?
Ти приходь і з таким. За хвилину
Лід і камінь я розтоплю.

Ми п’ємо вино, й п’яніють вікна
У сусідськім домі, і на те
Ти шепочеш: «Хай же буде вічна
Ця маленька мерехтлива свічка –
Зіронька, що в головах цвіте…»

Ми п’ємо вино й щоразу швидше
Невгамовні оберти Землі,
За шибками рвійний вітер свище,
А дніпровська хвиля – вище й вище.
І лиш кіт муркоче. Розімлів.

Дна не видно. Повна чара шлюбна.
Ми п’ємо... О, верховино втіх!
«Милий мій…» «Моя кохана, люба…»
Щастя плаче? Чи сміється згуба?..
П’єш у мене з губ, а я – з твоїх.