ні се не осінь
і се не оси
ні се не оси
ось і не оси
оси не оси
не сині оси
неси ні оси
неси ні осінь
ні се не осінь
се нео сінь
се нео синь
се не оси
се не осі
і се не сі
і се неси
і се носи
осі носи
о син оси
о синь оси
осінь осі
ось і неси
ось інь неси
осі
ось інь

і сниться тобі
що
тобі
що тобі
що тобі ще
прагнеться мати для щастя?
може якоїсь іще зайвини?
може війни?
може просто портвейну й
вина рікою потроху із порту
рвучко
вертаєш на роздоріжжя
знову задкуєш
знову додому
рівно о п’ятій
сімнадцять
не темно
невтомно
не в тім’я
тебе не пом’яне
ні митник
ні хай йому грець ні лихий
хилиться опріч
законів і правил
хвалиться хто
тобі
хто тобі
хто
тебе снить
ніби боснію
чи вже нехай
балаклею
чи може все-таки дай
їй додивитися
цю ахінею -
хай собі має
чи на увазі
чи в іншому разі
має удосталь
хай собі стрибає
рибою босха
хай собі лоба наб’є
або носа
може потому
зі шкаликом рому
під каламбур
буріме з румбамбаром
бармен бридкий
принесе їй доляри
для дзвонаря
який бемкає Бітлз
близько до неба
й до бога багато
скарг
апеляцій
доган
і вимог
гамірно й гомінко
в вусі у нього
може й самому
богові час
спати і снити
що все в нас гаразд?

у метра хвороби на тілі
в метра на шклі геморой
і виразки над дверима
ще й кашель у кожній шпарині
кахи-кахи
в паху пухлина
на кахлі й кухлі
торохтить
хлюпоче шлунок
ллється трунок
і до труни тягне свій клунок
і стогне
нидіє й крехтить
і тліє тяжко і тужливо
то трісне нерв
то тхне в ротах
тахікардія
не причина
коли святая простота
простата тата стать побила
і стоїцизм його цинічно
і нецензурно знецінила

то зубрам тут
міцніші зуби
і рибам зябра здобули
були б собі купили й крила
на жаль
кредиту не дали на небі
ребра ніби брили
вкладають бочки на бочки
блудять комахи поміж ними
блукають блохи-балачки
і рачки лізуть павучки
бички
овечки
й козенята
біжать собі місця зайняти
в метро
поближче до щитів

ми так просто стояли
усміхнені
розмовляли про щось позачасне
брязкотіли
дрібними монетками
ніби відповідь замість слів
дріботіли по тілу ми поглядом
і того не соромились
власне
малювали руками-рухами
у повітрі невидних слонів

ми стояли
звичайні і втомлені
ніби пройдено сотні повторень
сотні марень і снів переглянуто
і засвоєно сотні див
що й не дивно
що так задоволено
ми сміялися з новоутворень
зі своїх емоційно-забарвлених
і попсованих кольорів

ми стояли
так просто і складено
через нас протікали сезони
і вагони
майбутнього поїзда
укладалися у ланцюг
паралельні сюжети в'язалися
перестрибували кордони
все крутилось
а ми залишалися
невимовно щасливі
удвох

2011

лицем до лиця із небом
оголений
ніби чистий
з лиця тобі блискавиці
націлені цілими шпицями
петляють по тілу петлицями
з потилиці
хмарочоси
розчесані сиві стоси
стосунків
сторінки століттями
застояні стомлені
стулені
лицем до лиця притулені
притлумлені і приломлені
намацуєш в небі прогалини
попарно пропалені рани ми
на м’язах нашвидкуруч
вишиті
шпалерами шкіру завішати
притишити шепіт залишений
завищений вищими силами
із ними ми щиримось щирими
широтами щиросердними
і твердими римами щедрими

ще дощить
ще дещицею стелиться
в унісон ошелешено молиться
до лиця тобі цятками тулиться
вулиця
що дощить

епізодичні відтинки снів
зірвали завісу з байдужих пустель
прошитих наскрізно
видовженою тінистою фігурою
в дешевих французьких мокасинах
підтертих канцелярською гумкою буденності
маленькі ніжки на дрібному гравії
короткі па вибивають
пружність землі
п'яточками
підкидають замерзлі камінчики
а довкола обличчя обличчя обличчя
з очима пустельної довжини
і тріщинками заповненими
цукром і ваніллю

їй буде лоскотно від самого погляду
їй буде смішно коли все піде шкереберть
їй буде соромно за умов не прописаних статутом
от тільки як вона почуватиметься
в абсолютній сепії
в якій трава
залишається зеленою?

щирість твоїх намірів вимірюю шириною твоєї посмішки
зморшки вчорашніх олігофренних випробовувань закладено
між засмаглими стегнами недогодованих чортенят які віщують нам
язиками проколоті таємниці

сутінкові химери тобі не зашкодять
на відміну від того випадку коли розстібнеться й вислизне одна єдина
шпилька що тримає вкупі всі перебіги та всі збіги всіх
біженців і тебе зі мною в тому ж числі

щось як наче тріснуло трохи нижче трохи лівіше від пупка
четверо гострих мідних котів протягом дванадцяти років
ревно виконували ролю призначену випадковому янголу який мав надто навантажений
графік відвідин на передню дюжину літ

замордований моїми чверть свідомими витівками цей час як на мене зарано
випорожнився
випарувався і тріснув
у тебе янголе в сечому міхурі

розкрайованими пожитками
розжилися сутінки дня
ми зужиті масними відбитками
розтікалися по краях
по обручках паперних незайманих
ще з учора глибока трава
не достигла під нашими ранами
капілярами не проросла
колискові мої затверділи вже
і намуляли до гіркоти
до-мажорами застарілими
домальовую веснам кути
допиваю розбурхані спалахи
допрасовую мідні дроти
і твої передбачила замахи
порозвішані на цвяхи
переварено й перегорнуто
насінини попарних молінь
перелитих у тріснуте горнятко
і замотаних в теплу тлінь

чомусь саме зараз
закохатися б……
голос його заспокоює
рядочками ходить по шкірі
синонімія спорожнілого сп’яніння
порятуй мене від нежиті
bless you
мій Боже
занотовуй собі між долонями:
сьогодні я зареклася
коли захочеться ще раз
не забудь подати сигнал
який?
просто жовтий
оточи мене просто жовтим
звичайним жовтим небом у склянці
елементарним жовтим снігом
жовтим будинком
і жовтими стелями
мені божевільні шепочуть тихенько
обережно
сонце
тут стіни
жовті
не вимаж свої промінці та смайли
жовтою-жовтою цукровою крейдою

бо очі твої перетворяться
на жовті й котячі
бо підуть тобі по тілу
плями жовтогарячі
і все чого ти торкнешся
одразу буде жовтавим
і всі кого ти полюбиш
стануть рудими котами

таке мені буде закляття
якщо
припече заректися
чомусь саме зараз
жовтого б……………..

уламки твоєї води
в каналах і западинах
збіжжя твоє проростатиме косами
мовчазними поснулими
розлийся мені під шкірою
запашною бруківкою медовою цеглою
бурштиновим соком і шклом
віддзеркалюй мені на зап’ястках і ліктях
тіняву ранкову спантеличену
безсонням неохайним і нечесаним
закрадається
між пальців любов

саме таку
сліпувату
сповільнену
найлегше підхопити
собі на легені

вона клаптиком світла
розляглася на сонці поряд із тобою
вмиваючи тебе смугастим позіханням
шепочучи в тебе ріками осоння
малюючи дзвінкоспів тобі на груди мережані
дотиками її прозорими

не піддавайся
не реаґуй
не підглядай за її волоссям
не пий її шурхотіння
не залишай слідів на її глибинах

плетиво її променисте
заплуталося десь між пальців

не розв’язуй
не розпускай

пальці тобі пахнуть
гвоздикою і кавою
корицею і коньяком
клавішами і свіжим друком
мокрим снігом
котячим муркотинням
русявим волоссям
сонячними зайчиками на склі
ротом обпеченим віршами й цитатами
музикою ай-ді-ем і блюзовим меланхолом
протягами загубленими провулками й арками
серветками в які дбайливо закутано кілька останніх секунд і кілька питань ні про що
зів’ялими пролісками
засохлими травами
літерками олівцевими
кишенями з дзвінкими монетками
камінням і старечими стінами
дитячим кремом і воском
п’янким притлумленим бажанням
сміливими очима
обвітреними губами
ґудзиками й горошками
родимками й цятками
цукровим рафінадом
папером книжковим
присмаком солодкавим і різким
родзинками
пряниками
тілом
собою
весною

над нами яскраво
від того
що ми дурнуваті

навколо нас тепло
на тец номер п’ять
запалюють радісний спів

під нами
під небом
за нами женуться
футбольні фанати
і також співають
і також танцюють
під дудку свою
жовто-синю

у нас все спокійно
стабільні зміни
стабільний рух
ні туди ні сюди

а нам все одно
бо нам все одно
по цимбалах

вода ж тече
вогонь горить
вітер свистить
і кожен з нас знає
що там-он за рогом
знаходиться важіль

ходімо всі разом включимо сонце!

ножиці-можиці
милом намуляти
очі
занурити
випити видихом
дихати триптихом
зніжити
ніженьки
ніж-на-зарізати
знищити
струтити
колом закутати
вийти на берег
залізти на дерево
берег із дірами
деревом
мацати
пальцями
клацати
клацати
клацати

слайди

рухливі німі фотокартки
треба поставити
сон
на зарядку
закип’ятити
вогонь і жбурляти
всесвітом
кожному в очі
казати
не спати!
не спати – не знати
забути
програти

обличчям
на ґрати

не спати

її мармурові
зап’ястки її роздруковані
сни її самотиння
смугасте
до сказу тебе довели
її перламутрові ноти
її неправдива
хода її неспроможність
курити її пародійність
свята
її порцеляновий
смуток її
депресивний колаж її
закривавлені
звуки її непристойний
міраж її розпорошена
вірність
її від-
дзеркалена тінь
її дзвінкоока
лінійність її
слабодухість колін її
ненормальна
природність її гарячкова
зима її сексуальна
безродність
її
і ніколи
твоя

ти ходиш заліплений пластиром
в навушники заховавшись
закутавшись сам у себе
в кишені собі поклав
скуйовджене різноголосся
під шапкою носиш ритм
його витанцьовуєш потайки
на пальцях тобі весна
пізніше забудеш згадане
і вигадаєш своє
скайоване-заджазоване
на кінчику язика
вібрує і крутиться спечене
новісіньке на десерт
боїшся його розхлябати
підкоченим рукавом
зачерпуєш монотонність
кайфуєш під настрій дахів
вітання тобі крейзонутому
на струнах веселий fun
підстрибує і зашкалює
в зіницях електрошок
по всій довжині запаяний
відлунням тобі кричить
заходьте усі на розпродаж
в оренду здається драйв
за дріб’язкову безцінь
усмішку мені подаруй
занурену десь у саундах
поховану десь у треках
у послідовності random
із-заду на сам перед
ідеш собі ново родженим
шизоїдним немовлям
тобі посміхаються вулиці
тобі аплодує асфальт
всі люди з доріжок зліплені
дерева один – три – сім
ти сервер усім не доступний
відкриєш мені пароль?

broken дорівнює падати
чимось тобі завдячую
ходять щоденно сходини
висівки на столі
картка зависла в пам’яті
легко тобі здаватися
вулицями бентежними
на легковажнім тлі
дивляться втаємничено
периферійні змалечку
ліки собі добуваючи
на паралелях доби
вартість ціні не відповідь
буде тобі доктриною
вийдеш за межі чинного
трафіку в голові
кілька разів пірнаючи
ти все одно залишишся
коси ростимуть довшими
скільки їх не зрізай
погляд не змінить напрямку
там у куточку квокчеться
агітаційне придане
кожному з того пай
легко тобі здаватися
з погляду виглядати
гіперболічним маревом
тягнешся навпростець
маємо те що маємо
нам не достатньо кожному
нам забагато старості
врешті на сам кінець

переморгуються ліхтарі
наче старі побратими
перешморгуються кроки
великі поруч із малими
непевний чистий дзвін
він схожий на месію
нерівний рух подій
недовго ще – прозрію
калічний подив роту
знебарвлені річки
гальмуй на поворотах
розтягнені свічки
рахуй авто модельні
від суму та нудьги
кури свої старенні
недбалі матюки
налий мені з-під крану
хлористої отрути
білява й бездоганна
п’янить і трохи мутить
щовечора на завтра
скептично поглядаєш
кишенькові витрати
дрібні не відчуваєш
твої порожні скельця
благають пояснити
чому мені не йметься
чому іду ходити
бруківкою застиглою
асфальтом теплі кроки
стіну забили цеглою
бетонні склали блоки
на шафі дерев’яні
під шафою плитки
чому вони не в ванній
кімнаті на стіні
люстро і трохи пилу
на ваших на думках
іще раз покурили
повісили на цвях
веселі мандарини
де яблук вже нема
чекаєш на машину
вже рік а може два
шляхи мені далося
та обираю свій
який мені здалося
широкий і крутий
ти був в моєму віці
і зараз не старий
не сивий і не лисий
залисини одні
покуремо іще раз
помиємо брудні
помилки щоби виріс
полегшений ковток
міцного розуміня
під дупою моток
розмитого сумління
не хочеш не бери
на себе перевагу
магнітні кольори
накручуєш тривогу
не квапся то вже зайве
самі розберемося
давай поп’ємо чаю
щоб твердо нам жилося

кохання собі імітуючи
плутаю лівих і правих
справжніх і неіснуючих
сильних і без оправи
знайомих і посередників
тихенько собі занотовую
просіюю всіх обережненько
доходжу до списку чергового
змішаю усіх з аквареллю
додам до них трохи олії
на випадок ще й перемелю
а потім під серцем зігрію
зроблю в фотошопі обробку
щоб стали на себе не схожі
ще й у зворотнім порядку
їх споживати я можу
так щоб тебе з пантелику
зовсім з усякого збити
я за рахунком великим
хочу й тебе полюбити

Тут істерика межує з божевіллям,
Тут нема спокою почуттям,
Тут думки, напованії зіллям,
Поруч з алкогольним забуттям.

Тут розслаблена і тиха благодать,
Суперечності усі в однім флаконі,
Тут, як правило, годиться всім мовчать.
Але тут ні правил, ні законів.

Тут оголені кавуючи покурять,
Сильні духом сльози тут проллють,
Тут усі постійно самодурять,
І в екстазі на весь світ плюють.

Тут про секс хіба-що тільки мріють,
Мастурбуючи в останній безнадії.

Білий спалах
за будь –
що забути
не треба кричати
і мовчки не так
не треба боліти
і навіть страждати
це
дійсно
був знак
не хочеш – не буде
але вже схотів
забудеш про будду
забудеш мотив
у погляді
цятка
німа
розриває
між пальців вода
кожну мить
заливає
Темний спалах

місто
вогнями
сліпить
паморока
стіна
тінями стіни ліпить
спрагла нічна хода
тиша у гучномовець
темрява з прожекторів
душів і душ торговець
кожному з нас велів
йти
спотикатись
і падати
жерти свої сліди
раджу
тобі не радити
мовчки повзком повзти
раджу
тобі не слухати
краще всього не чуть
біль
аритмічно
буквами
здавить у венах ртуть
Райдужні спалахи

чисто і темно
законсервований
теплий
дощ
подихом ревно
пилюку ковтаєш
крилами кволо
напругу чіпляєш
хочеш молитись
натомість кричиш
хочеш співати
смієшся крізь тиш
хочеш вина чи солодкого чаю
давишся руки свої гризучи
мовчки як звір ти повзеш до відчаю
крила молебні свої тягнучи
ніби в собі
розчинити кімнату
ніби в кімнаті
розлити себе
голки у шкіру її заганяти
випити в ній абсолютно усе
Синій спалах

ніколи
це око
без вій і надбрів’я
не зникне
з екранів
твоїх подушок
воно поглинає мотиви безвір’я
вилизує сяйвом кімнати шматок
потрібно убити
а потім знайти
і знов народити
знебарвлені сни
потрібно завмерти
секунда
чекання
хвилина
молитва
цілунок
бажання
потрібно завмерти
потрібно
чи
ні
ми вічні до щенту
померлі живі
Жовте сяйво
світ розчинний
світ рідкий
колами блукають рухи
світ повільний
час тривкий
намерзає вдень задуха
чистий бруд
розмите сяйво
каламутний світлопад
все оточуюче
зайве
світ без сонця
безпорад –
ний тебе осліпить
синім
оком
без повік і вій
світ рудий
бо він осінній
світ абсурдний
бо
німий

мов незграбне дитя
він упав на живіт
семиповерховий будинок
зламав всі кістки
і кровозлиття
тривало ще цілу годину
а ми
як клітини нервових ниток
розмножитись далі не здатні
зализані кригою
диски литок
у хвилі так рідко приватні...

послухай
направду
вони ж паразити
і їх ненажерство поглине і нас
мабуть
буде краще їм двері відкрити
і вимести всіх як одного
на раз
і довго мовчати
у п’яний антракт
на стінах писати
зволожений акт
сліпого кохання
колінами
кволо
по колу
у келих
налиєш розкаяну душу свою
а я все мовчати
мовчатиму знову
та зранку
мовчанку
у вікна зіллю

увійдеш у ранок
де тихо кавую
заковдриш
руками
губами
вмовляєш
мене замовчати
а я –
уявляєш
ось тут лежати
просто неба
у твоїй похмільній
лінолеумній
квартирці
на шпалерованих стінах
твоєї відвертості
на барвистих відтінках
моєї кумедності
бавитися
сірниками
і
роками
вивчати
вікно
запорошене сірою фарбою кольору неба
хочеться меду
і
так забагато
у наших цілунках
медового клею
а там
у пакунках
набитих землею
зростає
вселюдське
незаймане
щастя

Занадто довго жінка вибирає,
Занадто цих занадто на усіх:
Іде дорогою і в тих, кого стрічає,
Знайдеться тисяча занадто, як на гріх,

А особливо, коли жіночка самотня,
І в неї тільки кішка та книжки,
(Хай хоч вона на вигляд дуже модна)
для неї всі огидні та смішні:
- Оцей занадто діловитий!
А цей – занадто сім’янин,
Якийсь занадто вже забитий!
Он той – хай зовсім сам-один –
Занадто він дивакуватий...
Чи може цей? – занадто злий!
А он – якийся лисуватий,
На зріст занадто він малий!
Отой зачуханий занадто,
Занадто друг його худий!
Належне маю я віддати,
Он той занадто не простий!
О Боже! Всі вони – занадто!
Та може не вони, а – я?
Відкіль мені про них все знати,
Щоб їх „занадто” аж здаля!

А що занадто – то ж не здраво,
І це, по-перше, в голові –
Здаля усе очам цікаво,
А зблизька губляться вони.

І труться джинси в кутках магазинів,
і дами-недами примірюють їх –
комусь дорогі, комусь закороткі,
комусь не пасують, чомусь, ні одні...
мабуть, це для мене – короткі, затерті,
щоб я ними терла наступні роки.
Пройдуся по вулиці битим асфальтом –
по битій дорозі побиті кроки.

І труться джинси на плитах литок.
В метрові зачовгані ходять сліпі –
не бачать людей, не чують чуток,
і самі для себе буденно-бліді;
і тут в монотонності днів непробудних,
у тінях лампадок висить забуття,
сонливість блукає у запахах брудних,
і нудить наявність Djuice-покриття.

І труться джинси на сивій бруківці.
Бутики, кафеї – одне за одним,
між них банкомати і банки в обшивці,
і кожен кривляється сміхом сумним;
іскрізь охоронці, як ті манекени,
чи супергерої із фільмів тупих,
а дамочки всі, як барвисті кармени,
з соляріїв вийшли у шкірах чужих;
Макдональдзи вже округлили очиці,
жовтіюче ”М”, як гіпноз для дітей,
навпроти „Буфет” пропонує всім піци –
сьогодні за планом інакше кафей;
піду повз кафешку ліванського друга,
“Paris” омину, ресторан “Twenty Two”,
у шлунку давно наростає напруга –
з бляшанкою коли я далі іду.

І труться джинси об мокрий асфальт,
і всі метушаться, як блохи –
калюжами ллється небесний кришталь –
волосся сиріє потроху...
Ой, люба! Куди ж ти наперла сангласи?
Не чуєш, як хмара на тебе лягла? –
Розкиснуть усі твої штучні прикраси,
ти б краще амбрелу з собою взяла.
І всі поховалися скрізь хто куди –
не видно живого ні щенту,
лиш тільки автів – ти хоч греблю гати –
не дінеш ні де стопроцентно!
Салон „Оружейный”, під ним – арт-кафе,
де часом з душею кавую,
сьогодні у шлунок кладу щось легке –
важким-бо здоров’я марную.

І труться джинси в червонім трамваї,
і сонце вже давить розмите вікно,
по книжці слова безнадійно літають,
ловлю і ковтаю – мені все одно.
Вібрує мобільний у мене на пузі –
його і без того трамваєм трясе –
мене привітав один з моїх друзів,
і каже – для мене доручення є –
пишу „Бєз праблєм!” – мені нудно без справи,
відсутність її наганяє лінву...
зупинка моя – підриваюся жваво,
закручує ноги мені у криву.

І труться джинси в піщаній хмарині,
а кеди накрило барханом пісків –
побігла до річки тоненька стежина –
я нею побігла з-поміж дітлахів;
вода ще холодна – купатися рано,
тому я примну іще свіжу траву –
студентки минають від сонця рум’яні,
я їх наче знаю – навмисне мовчу.

І труться джинси шляхами міськими,
сучасність у мене сидить на плечах,
та ви не зважайте, я йду невидима
в затертих об Харків кльошових джинсах.

якщо ти сьогодні звільнишся
раніше за мене
купи мені
книжку
про тебе
я візьму її
і довго не випускатиму з рук
довго роздивлятимуся
обкладинку
вивчатиму цю книжку
на дотик
лишатиму на ній
відбитки своїх пальців
намагатимуся закарбувати
запах
я навіть не захочу її відкривати
так мені подобається
зовні
хоча
на останню сторінку
все ж зазирну
бо мене цікавить
рік видання
видавництво
і тираж
цієї книжки про тебе
може глянути
що там за змістом?
або краще
як звикла
читати з кінця
дивно...
перше для мене
й останнє у книзі слово –
це
я
це я
думаю
про тебе

затримка
зупинка наявності
не варто
на дотик сприймати
не варто
на дотик безжалісно
увагу її привертати

на чистих
сухих простирадлах
порожніх
тому що без неї
порожньо
тому що стежками
не можна назвати алеї

напевно
невпевнено начебто
по колу
ти йдеш навпаки
по колу
ти йдеш неозначено
по колу твої помилки

наскрізно
відверто прозорісно
про неї
вибагливі сни
для неї
уявні умовності
налий
постели
роз’ясни

блазню так боляче бути позбутим
більшості благ
і як мінімум власне
буднів звичайних
проблем і шукань
краще відвертим
аніж
узутим краще
вже сірим
аніж брудним
спробуєш
може без зазіхань
на потойбічні
пісні та обряди
клени осінні
запрошують вдруге
зняти оголеність
з райського саду
табуювати
оту заборону
заборонити
будь-який зась
розчарування
залити червоним
бити на сполох
випасти в час
можна розрідженість
запакувати
можна
розрізати і
скуштувати
адже голодні
не здатні себе
адже вони
неможливі собі
ти намагаєшся
не розуміти
щось-таки далі
поволі веде
змінюєш настрій
у кольориті
змінюєш біг
на помірні кроки
змінюєш все що
потрібно змінити
почни із білизни
продовжи з води

відчуваю холод
асфальту
підошвами власних
ніг через
підошви
власне чобіт
чуєш
крига скляна
розійшлася
по швах
і посипалась бісером
ледве помітних
ледве прозорих
комах
на дах
будинку свідомості
принебесився
гелікоптер
що свої крила
до блиску натер
джонсонобейбом
і керосином
їх за казковими
цінами збув
майстер-пір'як
(викладав
вітражі
певно з майстерністю
дещо загнув
що з вітражів
він у дурні
пошив
пару крихких
старомодних
чобіт
в котрих за день
майже стерлись
підошви
понабрякали
від горя холоші
деформувався
і розмір ноги
чуєш
скажи-но мені
по секрету
скільки кілометрів
криги скляної
сховано
в кожній
самотній душі

Я ТАНЦЮВАТИ ХО
Я ТАНЦЮВАТИ ХО
Я ТАНЦЮВАТИ ХО
ти хо ти ти хо ти хо хо ти
хо
ло
дильник
забув застібнути
ти головою
забився об бублик
я танцювати хотіла з тобою?
з тобою не світить мені ні дієта
ні мінідискета мені не підходить
додому до мене запізно доходить
що негр у вівторок таки переміг
і гамериканським республіканцям
дісталася дуля а не пиріг

я танцювати хо...хо-хо-хо-хо
хо
лодно буде зимою санчатам
хлопці не дайте дрімати дівчатам
бо доведеться їх зігрівати
я танцювати хо
я танцювати!!!!!
хтось танцювати зі мною хо-хо?

запишіть на мій рахунок
кількість пляшок в порожнині
кілька плям на скатертині
переписку на серветках
чай зелений у таблетках
важкі сутінки на шпальтах
на стіні розлиту смальту
прапорці між сторінками
вікна вітряної брами
кілька слів у вашу спину
від кохання теплу слину
чисто вибруднені кахлі
пеперомії зачахлі
запах від мого волосся
те що нізвідки взялося
магазини і газети
кларнетисти і квартети
букіністи і фальцети
фалос фуга і фуршети
феміністки кенгуру
дальтонфчні какаду
антилопа і косуля
бараболя і цибуля
барбадос і філіппіни
перші фінішують фіни
піну можна вже віднести
і кондоми від інцесту
першосортного гатунку
в паперовому пакунку
солі сльози і соддоми
соломії із соломи
сироти і сатанисти
божевільні і буддисти
вироки і віровчення
вовки вівці і печеня
все що влізе у ваш шлунок
запишіть на мій рахунок

я буду складати твій запах
у прогини моїх губ
у лінії на долонях
котрі наплів павук
у сфери моїх меморій
у закутки глибші за тінь
в букет із брехливих історій
в коробочку для хотінь
триматиму там допоки
твій запах мене не з’їсть
і може за кілька років
розіллється серед міст
твій запах в мені як протяг
він вікна нещадно б’є
до тебе лишає потяг
забороняє тебе
я буду плекати твій запах
нав’яжу його усім
рекламу зроблю на плакатах
розвішу на сотні стін
я хочу щоб місто палало
перетворилось на дим
щоб все твоїм запахом стало
за кілька нестерпних хвилин
детальку забула спитати
чи ти дозволяєш мені
твій запах в полон забрати
і з ним від тебе піти

липами пахне отруйними
дзвонами б'ється над трунами
прагнемо бути розумними
побутом нас розчаровано

бігтимуть бігтимуть жадібно
в очі подивляться лагідно
пилом розсипляться надрібно
вічністю нас загартовано

більшість незримого бачимо
кинемо в пам'ять наврочене
похибки списком зазначено
сонцями нас заштамповано

килим постелимо росяний
вікна заплетемо косами
далі ступатимем босими
барвами нас розмальовано

Закадрова віддаль
постійний сюжет
реклами вже більше не буде
і
хай собі далі
манірно тече
крізь вічно живі
новобуди


запалення мозку
тобі вже не свІтить
тим більше
що ти не захочеш
світИть
я знову дивитимусь
в очі розбиті
для того щоб
світло у них
відновить

цигарки одна за одною
звеличена доза ранку
луною закотиться сонною
за обрій дитячого парку

і в натовпі сметанковому
у чергу стоять на промову
зашкалює небо прозорями
на поверхні сонцекорови

повітрями релігіозними
виблискує шкіра днів
дороги стають венозними
на мапі останніх подій

в місцевих газетах безжанрових
новою бруківкою стелено
забити на касти покадрові
забити кредити націлено

не бути прикутим до правила
і зашморгом нецілованим
не модно лишатись незайманим
не вижити неспровокованим

в ранковому ліжку молочному
цигарки одна за одною
умийся водою проточною
звикайся з цією природою