Я скажу тобі просто і прямо,
Не відводячи погляду гострого:
«Між твоїми кривими ногами
Кривизна відчувається простору.»

Ти зітхнеш, давши вихід напрузі,
Потім скажеш байдуже: «Касатику,
У твоєму обвислому друзі
Відчувається гідроневстатика...»

Нині вітер заблудився у тумані,
Все навколо як не вмерло, то поснуло.
І нехай ці спостереження банальні,
Тільки літо золоте уже минуло.

Загубилось, мов копійка у травичці,
Відлетіло за крайморя, як баклани….
…Ось дівчатко в коротесенькій спідничці…
Тільки – вересень. І зимно. І не встане.

А якби ж було те літечко із нами!
Та даремно я фантазію тривожу:
Навіть літом, теплим літечком не встане.
Бо – старий. Бо – некрасивий. Бо – не можу.

Хай в спідниці коротесенькій дівчина
Знайде іншого в тумані чоловіка.
Ну, а я на те всміхнусь не без причини:
Все минає. Навіть старість не навіки.