Лагун лазурний лик -
Лілове лоно липня
Ласк летаргійний лік,
Лінивий лепет липи.
Любистковим лісам
Лелітками леліти,
ЛестИтися лозі
Лиш легкокрилим літом

ЛІЧИЛКИ, СКОРОМОВКИ
***
Краля Килина,
Кетяг калини,
кулька - кульбабка,
крапелька - крапка.

***
Серпень – соня,
Сонце – сонях,
Сливи – стиглі,
Сурми - стихли.

***
Сів соловейко серед саду,
Співає соло серенаду

***
Сіра сойка серед сосен-
сняться сойці сінокоси.

Жовтоокий, жовтогривий,
Жовтень жевріє журливо.
Журить жовтень журавлину:
Журавлинонько- жарино!
Журить жовтень журавлів,
(Жовте жнивонько жалів).
Жур жаліти, жаль журити,
Жовтень жах жадає жити!
Жде жорстокий жереб- жарт
Жовтня живоплітний жар…

Дощик дибає дрібненький
Деренчить, дзвенить і дзенька,
Дочекалися дощу,
Дасть дарунків досхочу.
Довгожданий дощ добовий
Доглядатиме діброви,
Домиватиме двори,
Даруватиме дари.
***
Стогне степ самотнім свідком,
Смажить сонце сковорідку.
Спека. Сум. Солончаки.
Сниться степу сніг сипкий
Спрага сни - стежинки сіє,
Сонце сяде, степ стемніє
Сонця схід стече сльозою
Спрагу степ стамує свою.

Запитала я у сніга
Що за колір сонце має?
І почула я від снігу
Сонце – то срібляста крига …

Запитала я у моря:
- А який у сонця колір?
І сказало мені море:
Сонце – то блакить прозора!

- Тож який у сонця колір?
Запитала я у листя
І сказало мені листя:
- Сонце – то смарагд іскристий!

У землі про колір сонця
Я дізнатись захотіла
І земля прошепотіла:
Сонце – то барвистий килим …

…Що ж за колір має сонце?
Запитала я в людини?
- Сонце – то золотодонце,
В ньому усмішка дитини …

То ж який у нього колір?
Запитала я у себе:
Райдуга, смарагд, і море
Посмішка дитини й неба …

Нажаль, я краще не скажу,
Ніж це сказали вже до мене
І про любов, і про межу,
Про корогви, і про знамена…
Вже, певне, і любов не та,
Дрібніше пристрасті насіння,
Ніж до народження Христа,
Й відразу, після Воскресіння.
Не мчить мій лицар на коні,
Не стогнуть шпаги на дуелях,
Згоріла єресь на вогні,
Почили Байрон, Гете, Шеллі …
І все ж люблю, пишу, живу,
Під цим одвічно синім небом,
Хтось мав тут лук і тетиву,
А я тут користуюсь ВЕБом…

Що в піснях співається –
Не завжди збувається,
Свідчать – пересвідчують
Стомлені віки,
Пісня то надією –
Сонцем усміхається,
То сльозами – росами
Встелює стежки.

Без пісень не вижити
Нашому народові,
Всі страждання й радості
Вилились в піснях,
В них ми залишилися
Сильними і гордими,
Хоч в житті не завше свій
Боронили шлях.

Ми – пісенна нація,
Звемось українцями,
Мабуть в світі білому
Рівних нам нема,
То пісні стражданнями
Повнимо по вінця ми,
То від сміху щирого
Дух нам перейма.

Скільки доль минулося,
Скільки доль забулося,
і кохань, і пристрастей
В безвість відійшло,
А пісні, як ластівки,
На знайому вулицю,
Прилітають веснами
В місто і село.

Що в піснях співається –
Не завжди збувається,
Та дає наснагу нам
До життя і мрій,
Як росою чистою
ранок умивається,
Так пісенним полум’ям
Грій нас, доле, грій!