Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Артюр Рембо



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Моя богема (переклав Ю. Покальчук)
    (фантазія)
    В кишені руки вклав, ішов собі бульваром,
  •   Моя циганерія (переклав В.Стус)
    Руками по кишенях обмацуючи діри
    І ліктями світивши, я фертиком ішов,
  •   * * * (в перекладі С.Ткаченка)
    О палаци, о літа,
    Де ж то є душа свята?
  •   Світанкова добра думка (в перекладі С.Ткаченка)
    О четвертій влітку — благодать!
    Ще продовжується сон кохання,
  •   Вороння (в перекладі С.Ткаченка)
    О боже, як поля вже білі,
    Коли по селах неживих
  •   Зачаровані (в перекладі С.Ткаченка)
    В імлі чи в заметілі гарній,
    Під осяйним вікном пекарні
  •   Митники (в перекладі С.Ткаченка)
    Хто люто лається, хто каже: «Гади ниці!» —
    Солдати, моряки, вигнанці, відставні
  •   П'яний корабель (в перекладі С.Ткаченка)
    За течією Рік байдужим плином гнаний,
    Я не залежав більш од гурту моряків:
  •   Офелія (в перекладі С.Ткаченка)
    По чорних хвилях вод, де сплять вечірні зорі,
    Бліда Офелія, мов лілія, пливе,
  •   Відчуття (в перекладі С.Ткаченка)
    У синіх сутінках піду я по стежках,
    Топтатиму траву, торкатиму колосся,
  •   Сплячий в улоговині (в перекладі Д.Павличка)
    Цей отвір зелені, де джерело співає,
    Черкаючи траву окриллями срібла,
  •   ЗЛО (в перекладі Д.Павличка)
    Тоді, як на небес блакитнім гобелені
    Палають, наче кров, плювки шрапнель жахних,

  • Огляди

    1. Моя богема (переклав Ю. Покальчук)
      (фантазія)
      В кишені руки вклав, ішов собі бульваром,
      Одягнений в самий лиш спогад про пальто,
      Та вірний був тобі, о Музо, як ніхто,
      I повний — о-ля-ля! — палким кохання жаром!

      Хлопчак замріяний, я рими добирав,
      А з дірки у штанах світило голе тіло,
      I небо зоряне тихенько шелестіло —
      Ген на Ведмедиці у корчмі я бував.

      В осінні вечори сидів я край дороги,
      Прислухавшись до зір, і крапельки вологи
      На чолі відчував, немов хмільне пиття;

      Між тіней-привидів складав я вірші щирі,
      Коліном в груди вперсь і грав, немов на лірі,
      На гумі, видертій з розбитого взуття.

      "Джерела"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Моя циганерія (переклав В.Стус)
      Руками по кишенях обмацуючи діри
      І ліктями світивши, я фертиком ішов,
      Бо з неба сяла Муза! Її я ленник вірний,
      Ото собі розкішну вигадував любов!

      Штани нінащо стерті? Та по коліно море!
      Адже котигорошку лиш рими в голові.
      Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,
      А під Чумацьким Возом — банкети дарові.

      Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,
      Роса на мене впала, а я собі хмелію,
      Бо вересневий вечір — немов вино густе.

      І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.
      Мов струни ліри — тіні (їх купаю, як м'ячик).
      Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!

      "Джерела"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    3. * * * (в перекладі С.Ткаченка)
      О палаци, о літа,
      Де ж то є душа свята?

      О палаци, о літа,

      Я вивчав принади Щастя
      Вам од них втекти не вдасться

      Кожен раз його вітай,
      Гальський півню, ще співай!

      Вже не вернеться бажання:
      Я щасливий до сконання.

      Чар! Без сил мене лишив,
      Дух і тіло полонив

      Як слова втямки узяти?
      Через чар вони крилаті!

      О палаци, о літа!
      (Як в лихі попав пригоди,
      Жду від нього я знегоди.

      Треба, щоб мене на скін
      Одіслав спогорда він!

      — О Палаци, о Літа!)

      "Джерела"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": 5

    4. Світанкова добра думка (в перекладі С.Ткаченка)
      О четвертій влітку — благодать!
      Ще продовжується сон кохання,
      Видихає на гаї світання
      Пахощі вечірніх свят.

      Де сіяє сонце Гесперід,
      На величній гомінкій будові
      Вже заметушивсь теслярський рід,
      Засукавши рукави байкові.

      Теслярі у моховій пустелі
      Зводять пишні вигини склепінь,
      Де всміхнуться розкішшю оселі
      У фальшиву далечінь.

      О Венеро! Для Робітників,
      Підданих владики Вавілону,
      Любих кинь своїх чоловіків,
      Що в душі несуть корону.

      О Владарко Пастухів!
      Дай вина хильнути теслям гідним,
      Щоб вони не вибились із сил,
      Доки в море не ввійдуть опівдні.

      "Джерела"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Вороння (в перекладі С.Ткаченка)
      О боже, як поля вже білі,
      Коли по селах неживих
      Спів довгих молитов затих,
      На краєвиди омертвілі
      Зганяй з великих хмар усіх
      Ласкавих воронів своїх.

      Птахи, горлаті до нестями,
      Ген гнізда гинуть од вітрів!
      Уздовж пожовклих берегів,
      На шлях, обставлений хрестами,
      На урвища, на рівчаки
      Злітайтеся віддалеки!

      І над полями, скрізь і всюди,
      Де вояки вчорашні сплять,
      Беріться знову кружелять,
      Щоб знов замислилися люди!
      Щоночі каркай і щодня,
      Похмуре чорне вороння!

      Але, святі, у вітті дуба
      (То щогла вечорів п'янких)
      Лишіть вільшанок весняних
      Для тих, кого велика згуба
      У лісі, звідки не втекти,
      У землю змусила лягти.

      "Джерела"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Зачаровані (в перекладі С.Ткаченка)
      В імлі чи в заметілі гарній,
      Під осяйним вікном пекарні
      П'ять малюків

      Сидять навколішках,— о лихо! —
      Слідкуючи, як пекар тихо
      За хліб засів.

      Очей не зводять із правиці,
      Яка садовить паляниці
      В ясну діру.

      Їм чути, як і тісто сходить,
      Як пекар пісеньку виводить
      Нудну й стару.

      Гарячим душником зігріті,
      Немов грудьми, не зрушать діти
      Ані на крок,

      Коли до свята ще зарання
      Розпочинається виймання
      Пухких булок,

      Коли з бантини в сажі чорній
      Співають цвіркуни моторні,
      Пахтять книші.

      Повіяло життям із поду —
      Так гарно не було ще зроду
      В них на душі.

      Ісусам, памороззю вкритим,
      Тепер не треба нудить світом:
      Їм добре тут.

      Носи приплюснувши рожеві,
      Вони крізь грати металеві
      Про щось гудуть.

      Дурні, до світла б'ють поклони:
      Їм, як на небі, із заслони
      Вогні горять.

      Так моляться, аж тріснуть штані,
      I сорочки на вітрі рвані
      Аж тріпотять.

      "Джерела"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Митники (в перекладі С.Ткаченка)
      Хто люто лається, хто каже: «Гади ниці!» —
      Солдати, моряки, вигнанці, відставні
      Перед Чиновниками — люди незначні:
      Вони ж сокирою рубають синь границі.

      Із люлькою в зубах, нахабні, потайні,
      Вони з собаками, як спалахнуть зірниці
      I тінь оближе ліс, мов язиком телиці,
      Пускають на простір веселощі страшні.

      Від цих законників немає супокою,
      Чортів та Фаустів ловити — мастаки.
      «Що везете, старі? Розв'язуйте мішки!»

      Заледве ж підійдуть до кралі молодої,
      То їх добродійство напустить туману.
      Чекай, злочинцю, на геєну вогняну!

      "Джерела"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. П'яний корабель (в перекладі С.Ткаченка)
      За течією Рік байдужим плином гнаний,
      Я не залежав більш од гурту моряків:
      Зробили з них мішень крикливі Індіани,
      Прибивши цвяхами до барвних стояків.

      На вантажі свої я не звертав уваги,—
      Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,
      I, ледь урвався крик матроської ватаги,
      Я вирушив туди, куди хотів давно.

      Скажено хлюпали припливи океанські,
      А я, колись глухий, як мозок дітвори,
      Все за водою плив! I заколот гігантський
      Зняли Півострови, простори і вітри.

      Моє пробудження благословили шквали.
      Мов корок, танцював я на морських валах,
      Що їх візничими утоплених прозвали,
      I десять діб вогнів не бачив по ночах.

      В сосновий корпус мій текла вода зелена,—
      Солодка, як малим кисличний сік, вона,
      Відкинувши убік і якір, і демено,
      Блювоту вимила та плями від вина.

      В настої зорянім, в Морській Поемі милій
      Я плавав і ковтав зелену синь тоді,
      Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,
      Неначе тьмяний знак занурення в воді;

      Там, раптом синяві підфарбувавши вири,
      Повільні ритми й шал у днину осяйну,
      П'янкіші од вина, потужніші за ліри,
      Витворюють гірку любовну рябизну!

      Я блискавицями роздерте небо знаю,
      Прибої, течії, смеркання голубі,
      Світанки, збуджені, мов голубині зграї,
      I те, що може лиш примаритись тобі.

      Я сонце споглядав у пострахах містичних,
      Що зблисло згустками фіалкових промінь;
      Буруни злі, немов актори драм античних,
      Віконничний свій дрож котили в далечінь.

      Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,
      Цілунок на очах морів, і гладь ясну,
      I соків круговерть, хмільних і незбагненних,
      Співочих фосфорів пробудження від сну!

      Розлючені вали в звіриній істерії,
      Що брали штурмом риф, уповні бачив я,
      Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії
      Утихомирює захекані моря.

      На берегах Флорид мені траплялось зріти
      Квітки, подібні до пантерячих зіниць!
      Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий
      До лазурових стад стремів на повну міць!

      Я бачив, як шумлять драговини та верші,
      Де в комишах гниє морський Левіафан!
      Як падають у штиль гігантські хвилі перші,
      Як даль врізається в бездонний океан!

      Льодовики, сонця, і небеса, й заграви!
      Гидотні обмілі серед рудих заток,
      Куди обліплені комахами удави
      Падуть у смороді з покручених гілок!

      Хотів би показать я гомінкій малечі
      Співочих риб, дорад, що блискотять між хвиль.
      — I піна вквітчана мої гойдала втечі,
      I вітер додавав мені не раз зусиль.

      А море — мученик у безбережнім світі —
      Мене підносило на схлипах злих своїх,
      Воно несло мені свої тінисті квіти,
      А я, мов дівчина навколішках, затих...

      I, взявшись на своїх бортах птахів гойдати,
      Їх чвари та послід, я, майже острівець,
      Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,
      Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець!

      Під гривою заток я — корабель пропащий,—
      Закинутий у вись етерну без птахів,
      Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий
      Не вирвуть остова, що від води сп'янів;

      Я, що в бузковій млі повільно так пролазив,
      Довбаючи, як мур, червоний небокрай,
      Де видно — о нектар солодких віршомазів! —
      Небесні сопляки та сонячний лишай;

      Я, весь плямований вогнистою дугою,
      Що мчав і гнав ескорт із коників морських
      (Ультрамаринове склепіння наді мною
      Валилось, плавлячись у вирвах вогняних),

      Я, жахом пройнятий, бо округ потойбічний
      Тремтів од ревища Мальштремів та Биків,
      Ясних застиглостей вивідувач одвічний,—
      Я за Європою прадавньою тужив!

      Архіпелаги зір та острови незнані
      Я зрів, де небеса відкриті для плавців:
      — В такі-от ночі ти дрімаєш у вигнанні,
      О зграє злотних птиць, Снаго прийдешніх днів?

      Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,
      Гіркі усі сонця й пекельний молодик:
      Заціпило мені від лютого кохання.
      Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!

      За європейською сумуючи водою,
      Холодну та брудну калюжу бачу я,
      Де вутлий корабель, як мотиля весною,
      Пускає в присмерку засмучене хлоп'я.

      І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,
      Не можу більше йти в кільватері купців,
      Під оком злих мостів я пропливать не в силі,
      Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.

      "Джерела"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Офелія (в перекладі С.Ткаченка)
      I

      По чорних хвилях вод, де сплять вечірні зорі,
      Бліда Офелія, мов лілія, пливе,
      Поволі так пливе в своїй фаті прозорій...
      — Мисливський крик збудив безмежжя лісове.

      Вже тисячу років, безумна, серед ночі
      Вона, мов білий квіт, рікою проплива.
      Вже тисячу років Офелія шепоче
      Нічному леготу свої сумні слова.

      Цілує перса їй набіглий бриз, неначе
      Сплітаючи вінок з великої фати;
      Над нею жалібно верба плакуча плаче,
      Схилились над чолом шумкі очерети.

      Зім'яті лілії ронитимуть зітхання;
      З вільшини сонної, пристанища птахів,
      Долине інколи кралате тріпотання:
      — А з золотих зірок озветься дивний спів.

      ІІ

      Бліда Офеліє! Тобі, мов сніг, сліпучій,
      Поринуть довелось у плин — без вороття!
      — Тому, що вітровій норвезький, знявшись з кручі,
      Терпкою вольністю тебе манив, дитя;

      Тому, що в подуві, що хвилив кожний волос,
      Тобі, замріяній, приніс він дивний спів;
      Тому, що вчула ти Природи владний голос
      У скаргах дерева, в зітханнях вечорів;

      Тому, що рев морів, хрипкий і люті повний —
      Як на твої чуття, був надто грізний він;
      Тому, що лицар твій, безумний та безмовний,
      Одного ранку сів коло твоїх колін!

      Свобода! Небеса! Кохання! О Причинна!
      Ти танула від мрій, мов білий сніг в огні;
      I слово марища душили безупинно.
      — I зір потьмарили Безмірності страшні!

      III

      — I твердить так Поет: коли засяють зорі,
      Збираєш ти вночі латаття річкове.
      I бачив навіч він, як у фаті прозорій
      Бліда Офелія, мов лілія, пливе.

      "Джерела"

      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Відчуття (в перекладі С.Ткаченка)
      У синіх сутінках піду я по стежках,
      Топтатиму траву, торкатиму колосся,
      I, мріючи, росу відчую на ногах,
      У леготі моє розтріплеться волосся.

      Не буде ні думок, ні слів — але любов
      Душі моїй віддасть свої палкі пориви,
      Щоб я, мов циган той, світ за очі пішов,
      З Природою, немов із жінкою, щасливий.

      "Джерела"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Сплячий в улоговині (в перекладі Д.Павличка)
      Цей отвір зелені, де джерело співає,
      Черкаючи траву окриллями срібла,
      Де сонце блискотить яскраве і безкрає —
      Це улоговина, просяяна дотла.

      Спить молодий солдат — потилиця в катрані
      Купається, уста відкриті; він приліг
      Під хмаркою, в траві, де світять роси ранні,
      I в зливі променів лежить блідий, мов сніг.

      В ногах — ромашки. Він, як та дитина хвора,
      Всміхається у сні до нездійсненних мрій;
      Заснув і прохолов — здолала стужа й змора

      Природо, ти його заколиши й зігрій!
      Він спить між квітами на луговім осонні,
      I в грудях має він дві дірочки червоні.

      "Джерела"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ЗЛО (в перекладі Д.Павличка)
      Тоді, як на небес блакитнім гобелені
      Палають, наче кров, плювки шрапнель жахних,
      Як у вогонь полки, червоні чи зелені,
      Ідуть повз короля, який глузує з них,

      Як звалює людей скажений шал на купи,
      Мов перемелений, димуючий погній,—
      В траві, у радості, нещасні влітку труни,
      Природо-матінко, це рід священний твій! —

      Тоді сміється Бог із ладану, з узору
      Церковних скатертин, із чаш, із вівтарів—
      I засинає він під славоспіви хору,

      I прокидається від схлипу матерів,
      Що в чорних очіпках заходять до собору
      I в кожної мідяк — за сина, що згорів.

      "Джерела"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --