Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Шумахєр Ілько Біленко (1987)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Не пишу задовгих листів...
    не пишу задовгих листів
    і не клацаю довгих e-mail'ів
  •   * * * (Могили, вітряки, дороги та кургани...)"
    Могили, вітряки, дороги та кургани –
    Все стeмніло, втікло з наших очей.
  •   Я не хочу…
    Я не хочу більше меду твоїх плечей,
    Я не хочу більше цих солодких ночей.
  •   Світло-від-Пітьми (міні-поема)
    Вона стояла у вогні
    й дивилась в небо у задумі,
  •   Файна канапка
    Знову Львів плаче осінньо,
    Я зацукровую каву сіллю…
  •   Чому я не тусуюсь з "літераторами"
    Одна починаюча поетеса (а я не читав її жодного твору
    й не знаю – чи вона пише взагалі)
  •   Iron Moon
    Iron Moon
    ніч вкриває своєю ґранітністю ватне небо
  •   Левандівка. Гуртожиток. Вікно...
    Левандівка. Гуртожиток.
    Вікно.
  •   Мої легені
    Мій відбиток на сусідній стіні.
    Я курю у вікні.
  •   Мамо, завтра ти до мене прилетиш...
    Знову те Левандівське вікно.
    Я до нього спиною
  •   Вибач, я забув, що ти не любиш романтики...
    Яка гарна місячна ніч!
    Як красиво, як романтично!..
  •   Брудне волосся затуляє очі...
    Брудне волосся затуляє очі...
    Цигарка плаче у зубах -
  •   В цигарках і каві...
    В цигарках і каві
    Розчиняється дощ...
  •   маленький уривочок мого янгола
    маленький уривочок мого янгола
    його голос

  • Огляди

    1. Не пишу задовгих листів...
      не пишу задовгих листів
      і не клацаю довгих e-mail'ів
      якщо десь за вікном вітер прошелестів
      значить я заглядаю в кімнату вам леді

      якщо десь прогуділо авто
      якщо раптом із ранку йде дощик
      знайте милая леді про то
      що цей дотик краплини мій дотик

      якщо якось маленьке дитя
      що на вулиці стріли вам зиркне
      значить погляд цей кинув вам я
      і собака вам мною хай фиркне

      якщо раптом в руках телефон
      завібрує і з'явиться смайлик
      знайте мила що цей от ринґтон
      написав я для вас і на пам'ять

      ваше фото вкладу у альбом
      друге може приклею над ліжком
      я п'ю каву й сиджу за столом
      я курю і ледь дихаю важко.

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * * (Могили, вітряки, дороги та кургани...)"
      Могили, вітряки, дороги та кургани –
      Все стeмніло, втікло з наших очей.
      За дальньою межею загас захід рум’яний,
      Та не знімає ще напруги природа із своїх плечей.

      І от вона іде, Степoва Ніч, зі сходу…
      За нею морок нивами встає…
      На гаснучий захід, сумна, одна і згорду
      Вона задумливо серед хлібів іде.

      Вповільнює в межах і слухає мовчанку…
      І зиркає д’ зорі, де в примарній далi
      Ще видно колосків сумну бовтанку
      І ледь жевріє світло над темінню землі.

      І погляд її повен, таємний та журливий,
      Великого сумир’я та думи вікової
      Про те, що відають лише могили,
      Степ мовчазний та зіркові покої.

      Іван Бунін - 1894 рік
      перекладено 15.10.05

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Я не хочу…
      Я не хочу більше меду твоїх плечей,
      Я не хочу більше цих солодких ночей.
      Я розбив тонке скло наших почуттів,
      Я з тобою поруч більше бути не зумів.

      Мій гнів розбиває мене на шматки,
      Твої слова напрочуд швидкі.
      Твої очі мені набрехали сто пудів –
      Я зрозумів,

      Що ти не та, кого я ніжно так любив,
      Я для себе істину нову не відкрив –
      Я знав, що ти такою будеш зі мною,
      Шаленою і дурною.

      Я до гною роздираю свої рани,
      Я болю не боюся. Ти кажеш, що я поганий –
      Я поранив тебе у твоє брутальне серце,
      Мені цікаво – де це?

      Я не хочу більше меду твоїх плечей,
      Я не хочу більше цих солодких ночей.
      Я розбив тонке скло наших почуттів,
      Я з тобою поруч більше бути не зумів.

      Янголи розбивають небо над нами,
      Ми з тобою стали лютими ворогами,
      Я радію цьому, я радію цій війні,
      Яку оголосила ти мені.

      Ні, я не буду тепер плакати ночами,
      Я не захоплююсь більше брехливими очами.
      Ти більше не скиглиш, ти більше не волаєш,
      Цим ти дух мій піднімаєш.

      Ти знаєш, що скоро прийде кінець війні,
      Перемогу він принесе лише мені.
      Янголи будуть плакати над тобою,
      Шаленою і дурною.

      Я не хочу більше меду твоїх плечей,
      Я не хочу більше цих солодких ночей.
      Я розбив тонке скло наших почуттів,
      Я з тобою поруч більше бути не зумів.

      Хай, хай все залишиться, як є,
      Наша любов по серцям нам не б’є,
      Наша війна не убила нікого
      І що з того?

      Я тепер вільний, ти тепер одна,
      Між нами тепер кам’яна стіна.
      І я тепер щасливий, що я один живу –
      Я забув ту одну.

      Я не хочу більше меду твоїх плечей,
      Я не хочу більше цих солодких ночей.
      Я розбив тонке скло наших почуттів,
      Я з тобою поруч більше бути не зумів.
      Жовтень 2006 року

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Світло-від-Пітьми (міні-поема)
      Вона стояла у вогні
      й дивилась в небо у задумі,
      а руки простягала на захід і на схід;
      і ніби я впізнав Її,
      Вона пускала в мене струмінь
      й я зрозумів – то Світло-від-Пітьми.
      Вона стояла і сміялась,
      Вона була величніша від всіх,
      бо хтось повірив, що Вона існує;
      Вона нічого не боялась,
      Вона пізнала найвеличніший Свій гріх –
      бо промовляла Його ймення всує...
      Це Та,-Яка-Злітала-Із-Вікна;
      це Та,-Що-Бавилась-Із-Кулеметом;
      це Та,-Що-Не-Змогла-Обрати-Вільно;
      Вона стояла, як вогню стіна;
      Вона сприймала це життя предметом
      й Вона була одна-єдина сильна.
      Й я зрозумів, навіщо нам життя –
      щоб так горіти, але не згоряти,
      щоб дарувати людям смуток й сміх.
      Вона грішила – й все без каяття;
      Вона прийшла, аби ту правду взнати,
      що я таки повірити Їй зміг...
      * * * * * *
      я у прозорості вікна
      розгледів чорно-білу птаху
      я бачив як вона зліта
      над мого серця сірим дахом

      вона не карка не курличе
      вона кудись неначе кличе
      лиш помахом свого крила
      і десь під хмарами зника

      а я ступаю у вікно
      наслідую Дівчину-Ватру
      можливо в небі десь я вклякну
      та зараз це усе одно

      бо птаха крильцем показала
      на місце де Дівча палало
      * * * * * *
      я став у коло і звернув обличчя в небо
      я руки розпростер на захід і на схід
      і я згадав життя своє псевдобогемне
      й готовий був уже відправитись в політ

      почув я голос не земний і не небесний
      неначе в груди хтось постукався мечем
      і я відчув що я вже не тілесний
      і я відчув що перестав я буть борцем

      і я стояв і я палав під небом
      і я сміявся як сміялася Вона
      душа і тіло поруч і окремо
      й між ними проступила вже стіна
      * * * * * *
      отямився стою й не розумію
      то сон чи справді я вже помирав
      дивлюсь на себе й розумію я темнію
      хоч я також цей шлях не обирав

      і птаха зникла і вікно закрите
      і розумію жити не набридне
      відчув чиюсь присутність у кімнаті
      хтось був тут коли я збирався спати

      я зрозумів що з Нею ми є ціле
      що було проклято вже нас на сотні літ
      від цього розуміння я розквіт
      ми упокоїмося у одній могилі

      я посміхнувся Дівчині в вікні
      Вона пустила блискавку мені
      * * * * * *
      і так жили і так любились в смерті
      для нас усі кордони були стерті
      трималися за руки крізь часи
      крізь всі простори і чужі мости

      не відчували вже буденності проблем
      ми відійшли від тусклості систем
      ми охопили у обійми свої Землю
      й зробили з неї світлої лиш темну

      ми підкорили всі низини світу
      і простягли до неба смерті квітку
      і ми ходили тільки із вікна
      бо наша сутність бyла не земна

      і не небесна ми були із темних
      із коловерті рухів безсистемних
      * * * * * *
      так відбулась загибель світу діти
      для двох людей які ступили не туди
      і вічними лишалися вони
      бо пекло то і є життя навіки

      вони собою інших пожирали
      але вони не знали
      що програли

      вони вважали
      що колись помруть
      але не знали
      ще що назавжди живуть

      вони гадали
      що навіки сонце вкрали
      але не знали
      що їх вже поховали

      на кладовищі ви їх не шукайте
      ви їхні труни в себе в серці майте

      тож знайте
      що вони у вас живуть
      й чекають коли душу заберуть.

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Файна канапка
      Знову Львів плаче осінньо,
      Я зацукровую каву сіллю…
      Стоп! Я не п’ю каву солодку!
      Сьогодні розсіяний – просто мокрий…

      Вишкрябую цукор із філіжанки;
      Ріжу сир на квадрати – мої коханки;
      Ковбасу молочну дістаю з кишені;
      Мащу маслом вершковим до туалету двері.

      Чим канапка погана?..

      30.09.09

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Чому я не тусуюсь з "літераторами"
      Одна починаюча поетеса (а я не читав її жодного твору
      й не знаю – чи вона пише взагалі)
      мене запитала:
      "Ілько, а чому ти не тусуєшся з нами?"
      (Під "нами" вона розуміла таких самих, як вона, "починаючих поетів",
      які збираються у різних клубах,
      бухають "кубік",
      читають свою "творчість" про те, як хто кому вставив і
      куди,
      видають це все у альманахах
      тощо.)
      І я замислився – і справді, чому?
      Я ніколи не задавався таким питанням.
      Нарешті я міг би десь, крім Інтернету, викласти свої
      твори.
      На папір…
      А я цього не роблю…
      Чому?..

      Кілька секунд я подумав
      й сказав:
      "Тому що я:
      1. не лесбіянка;
      2. не підарас/бісексуал;
      3. не чиєсь протеже;
      4. ненавиджу богему;
      5. ненавиджу тусовки;
      6. не п’ю "кубік"
      (мені від нього засильно башню рве);
      7. ще багато чого можна сказати, але я того не скажу…"

      Починаюча поетеса кілька секунд дивилась на мене,
      розвернулась і пішла…
      Більше ми не спілкувались…

      Мораль: Відсутня…

      Питання: Хіба я не правий?..

      "богема, питання, мораль, проблема, сексуальне збоченство"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Iron Moon
      Iron Moon
      ніч вкриває своєю ґранітністю ватне небо
      темрява оповиває своїм цементом мармур міста
      глиняні люди стуляють свої воскові повіки
      освітлюється Залізний місяць

      Iron Moon

      щебень дощу періщить по мармеладу щік
      дерев'яний вітер розкидає спертим повітрям конфеті вчорашніх ґазет
      поодинокі перехожі ховаються під скло парасоль
      все вище здіймає свій прапор Залізний Місяць

      Iron Moon

      ґранітне небо побито краплями зірок
      плювок за плювком вони заполонюють його територію
      наступаючи на розпечений Залізний Місяць
      й коли вони нарешті захоплюють його у свій полон
      Всесвіт освітлюється новим сяйвом
      сяйвом Великого Золотого Сонця

      Great Golden Son vs Iron Moon

      Great Golden Son

      Велике Золоте Сонце знову приходить до влади
      аби в кінцевому результаті знову втратити її
      на користь Залізного Місяця

      Iron Moon

      і так триває Вічність.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Левандівка. Гуртожиток. Вікно...
      Левандівка. Гуртожиток.
      Вікно.
      Я із нього димом злітаю.
      Я викидаю
      у нього легені.

      Ще одна пачка
      померла на моїх губах.

      А ти так далеко.
      Співає радіо.
      "Ти подобаєшся мені".

      Я тобі написав SMS,
      а ти мені знову
      не відповіла.
      Чому?

      "Еко-FM".
      Чому замість тебе?

      Левандівка. Гуртожиток.
      Вікно...
      Я думаю...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 4.5 | Рейтинг "Майстерень": 4.5

    1. Мої легені
      Мій відбиток на сусідній стіні.
      Я курю у вікні.
      Дим за димом.
      Плювок за плювком.
      Я затягнувся
      і видихнув.
      Потім сплюнув -
      неначе легені плював.
      На асфальті внизу -
      мої легені.

      У повітрі нагорі -
      мої легені.

      Я не люблю свої легені?
      Та ні, я себе ніби
      люблю.

      Тоді чому
      я видихаю свої легені
      і випльовую їх на асфальт?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 4 | Рейтинг "Майстерень": 4

    2. Мамо, завтра ти до мене прилетиш...
      Знову те Левандівське вікно.
      Я до нього спиною
      сиджу.
      Вчу японську.
      2.37.
      Різькі гальма і удар.
      Я виглядаю -
      дві автівки
      за деревами цілуються.

      Я закурив.

      Хвилинна тиша.
      Ґвалт. Крики. Матюки.
      Розбір польотів.
      Мамо, завтра ти до мене прилетиш.

      Я докурив.

      3.07.
      За півгодини
      на ґвалт приїхала „швидка".
      Я далі вчу японську.

      „Швидка" не від'їжджає.
      Я другу закурив
      і п'ю каву у вікні
      левандівському.

      Плачуть жінка
      Й чоловік.
      У „швидкій" сенсу нема.
      Труп.

      Смерть літає над нами.

      Мамо, завтра ти до мене прилетиш...
      Сумна аналоґія...

      Приїхала „пожежна"...

      Мені боляче.
      Чиясь душа на небо відлетіла.

      Мамо, завтра ти до мене прилетиш...
      Я плачу...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Вибач, я забув, що ти не любиш романтики...
      Яка гарна місячна ніч!
      Як красиво, як романтично!..
      (Вибач, я забув, що ти не любиш романтики...)
      Але все ж таки - як гарно, як поетично!
      Я в екстазі!..

      Коли я кілько годин тому виходив у кіоск
      за горілкою, такого на вулиці ще
      не було!
      А зараз я виходжу у двір, напитий горілкою,
      аби напитися цією ніччю, цим місяцем,
      цими зірками...
      Мені з ними всіма так гарно!..
      Як колись з тобою; там, у Львові;
      коли ми були поруч
      і спали в одному ліжку,
      обійнявшись і притиснувшись одне до одного
      оголеними тілами...

      Але зараз ти так далеко
      і я змушений упиватися лише цією ніччю,
      цим місяцем, цими зірками...
      І, звичайно, з нервів, - горілкою...
      Але не з тобою...
      Але не тобою...

      Вибач, я забув, що ти не любиш романтики...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Брудне волосся затуляє очі...
      Брудне волосся затуляє очі...
      Цигарка плаче у зубах -
      вона вмирать не хоче...
      Її душа зліта уверх -
      по саму стелю,
      а тіло падає у баночку з-під кави
      з аквареллю...
      чи з арабікою?
      Не пам'ятаю... Не збагну -
      чому
      пишу,
      а сам не знаю я - кому?..
      Напівпорожня (чи на половину повна?)
      пляшка
      вина під ліжком.
      Я тишком-нишком
      зітхаю; так, щоб сам я не почув...
      Я був
      твоїм, але тепер я сам
      і я забув!
      Про все на світі - сонце, радощі, моря -
      навіщо це мені? - ти не моя!
      І не моя вона,
      й вона,
      і та,
      що буде ще колись моя,
      а зараз - чужа...
      а зараз десь далеко, ха?
      Я сам...
      я сам з собою в самоті...
      Курю
      і п'ю вино прокисше...
      Можливо, ти мені прости...
      Можливо, хтось про нас напише...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. В цигарках і каві...
      В цигарках і каві
      Розчиняється дощ...
      Стуляю повіки -
      І бачу тебе.
      Звертаю до тебе свій погляд:
      "Ну що ж?",
      Присьорбую каву,
      Що повітрям пливе... -
      У повітрі літає суміш п'янка:
      Синя димка цигарки,
      Що між пальців коптить,
      І легкий, ледве чутний, аромат,
      Що ми запахом кави звемо... -

      А я кличу тебе,
      Захмелілий і спраглий,
      Я стрибаю на стелю
      І по стінах ходжу;
      Я літаю між землею і небом -
      Я аромат цигарки, яку я палю...

      Я палю...
      І п'ю каву,
      Забиваю свій біль,
      Я злітаю і падаю вниз...
      Обернись, посміхнись і до мене вернись,
      Щоб і я на землю ступив...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. маленький уривочок мого янгола
      маленький уривочок мого янгола
      його голос
      звернувся до мене й з болота підняв
      я випірнув із лайна
      щоб в нього впірнути ізнов

      маленький уривочок мого янгола
      його голос
      ввесь час перебуває поруч
      ввесь час літає наді мною
      але я його не можу побачити
      можу тільки почути

      маленький уривочок мого янгола
      його голос
      я хочу до нього доторкнутися
      я хочу з ним погратися
      вбити з ним свій смуток
      а натомість
      вбиваю його своїм смутком

      маленький уривочок мого янгола
      його голос
      це пісня мого життя
      це голос мого життя
      напевно
      що й моє життя

      маленький уривочок мого янгола
      його голос



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --