Смак уст твоїх дає мені
Можливість жити у вогні,
Палає серце й тихо б`ється,
Пристрасть на вогонь цей ллється,
І вогонь цей затухає,
А я живу, і я кохаю
Тебе, моя ти дивовижна,
Така тепла,така ніжна
Твоя рука в моїй долоні,
Уста солодкі, не солоні,
Уста твої неначе з медом
Та ще й з вином, п`янким напоєм,
І напилися його двоє:
Я і ти, чи ти і я,
За тебе я віддам життя,
За тебе келих підіймаю
І говорю, щоя кохаю
Тебе, тебе і знов тебе,
Моє кохання не мине,
Кохання вічним є у серці,
у всіх людей, що вже кохали,
Але вони це вже забули,
Або навіть ще не знали.
Це хотів я нагадати
Їм, але чомусь не зміг,
Я хочу вічно пам`ятати
Твій аромат, смак уст твоїх.
Твої уста такі червоні,
Як я люблю торкатись їх,
В моїх думках уже сьогодні
Смак уст твоїх, смак уст твоїх.
Твої уста такі солодкі,
Що цілувати їх не гріх,
і в моїй пам`яті навіки
Смак уст твоїх, смак уст твоїх.

На заході небо горить,
Теплий вітер дме у віконце,
Моє серце сумує, болить,
Ти - сонце.

Ти - сонце, ти сяєш завжди,
В твою посмішку я закохався,
Стати небом хотів я твоїм -
Та не вийшло, хоч я намагався.

В повітрі троянд аромат,
Його вітер несе у віконце,
Я тебе полюбив, покохав,
Ти - сонце.

На заході небо горить,
Теплий вітер дме у віконце,
Моє серце сумує, болить,
Ти - сонце.

Тихо...
Тихо...
Ніжно...
Падає у низ сльоза,
І холодно,
І неподвижно
Зосталися мої уста.
Чую,
Бачу,
Відчуваю
Твою присутність неземну,
І вирішив,
Що я кохаю
Тебе - єдину і одну.
Тихо...
Тихо...
І спокійно
Пролунав лиш голос твій,
Сумно,
Марно,
Безнадійно
Я залишився без мрій.
Слово "ні"
І "забирайся" -
Відповідь твоя така,
Крик у серці,
Гострий біль -
Я чекав не ці слова.
Тихо...
Тихо...
Навіть сумно,
Тут тебе уже немає,
Самотність,
Біль,
Навколо пусто,
Бо любов тут не літає.

Чи зможу я вижити без тебе...
Без поцілунків, без обіймів, без кохання?
Прийди, прийди хутчіше ти до мене,
Здійсни будь ласка це моє бажання.

Чи зможу я прожити ще хоч день...
Без уст твоїх, без рук твоїх, без тебе?
Посидь зі мною ще хоч півгодини,
Мені від тебе іншого не треба.

Чи зможу я писати ці вірші,
Що присвячував тобі я все життя?
Коли тебе немає, мабуть ні,
Бо вже не маю в серці почуття.

Чи зможу я прожити це життя...
Без посмішки, без дотику, без виду?
Без дотику, що відчуваю я,
Без тебе вже не буде цього світу.

Поезія для мене щастя,
Однак для мене це й нещастя,
Ера сліз і розставання,
Зима в душі, кінець кохання,
Інтрига почуттів, що знав,
Я у вірші їх написав.

Світ постарів, Землі вже п`ять мільярдів,
Немає в людства вже нових ідей,
Тінь смерті простягнулась в кілька ярдів
Й забрала в океани тисячі людей.

Змістились острова, змістилась вісь планети,
І в космосі вже інший в нас маршрут,
І всюди полиетиленові пакети,
Земля брудна, загинемо ми тут.

Зимою мінус два - це парниковий принцип,
Творить його людина, природний той вінець,
Колись діяння наше, наша вся наука
Покладе всьому життю кінець.

ВСЕРЕДИНІ ВІЙНА У МЕНЕ
ЧЕРЕЗ КОХАННЯ ПОЧАЛАСЬ,
ЖУРБА ВОЮЄ ПРОТИ МЕНЕ,
ОДИН НА ПОЛІ Я ЗОСТАВСЬ.

НА ПОЛІ БИТВИ Я ОДИН,
А ПРОТИ МЕНЕ Й ДЕ ЖУРБА,
НЕ ЗНАЮ СКІЛЬКИ ШЕ ГОДИН
ЙТИМЕ В СЕРЦІ БОРОТЬБА.

ОДИН У ПОЛІ - ЦЕ НЕ ВОЇН,
ЦЕ ЖЕРТВА ТЯЖВОЇ ВІЙНИ,
ЦЕ ЖЕРТВА, ВІД ЯКОЇ СТОГІН
ПОЧУТИ МОЖНА З-ПІД ЗЕМЛІ.

КОЖНОГО НОВОГО ДНЯ
МЕНЕ ЧЕКАЄ ГІЛЬЙОТИНА,
СЬОГОДНІ ГИБЕЛЬ ТИ МОЯ,
А ЗАВТРА ТИ МОЯ ДИТИНА.

КОЖЕН ДЕНЬ МЕНЕ ЧЕКАЄ
ПЕТЛЯ, МОТУЗКА Й ДЕРЕВИНА,
А Я ЖИВУ, НЕ ЗАГИБАЮ,
ХОЧА ЗВИЧАЙНА Я ЛЮДИНА.

МИ ВИП`ЄМ КЕЛИХ ПЕРЕМИР`Я,
ОСЬ І ЗАКІНЧИЛАСЬ ВІЙНА,
Я МОВЧКИ ВИЙШОВ НА ПОДВІР`Я,
СИДИТЬ В БУДИНОЧКУ ВОНА.

Мені шкода, що все так сталось,
Що ти у мене закохалась,
Що не здійснив твоїх надій,
Тому лиш мрій про мене, мрій.

Будь ласка не нудьгуй за мною,
За посмішкою і ходою,
Торкатися мене не смій,
А просто мрій, про мене, мрій.

Коли ти гірко заридаєш,
То в серці ти мене згадаєш,
І я скажу: "Не плач, постій,
А просто мрій про мене, мрій."

Осінь золоту побачити я хочу,
Її я бачу тільки уві сні,
Її згадаю – серце аж тріпоче,
Щось каже тихо серце е мені.

Прислухатись до серця я волію:
Шепоче щось, каже щось мені,
Ї шепіт той мене всього аж гріє,
Бо серце те співа мені пісні.

Але пісні лиш душу обпікають,
І серце не співа, а вже болить,
Прозорі сльози по щоках стікають,
А ось летить вона, вона летить.

На відстані від мене осінь сіла,
Привіт на відстані передала мені,
На мене глянула, а потім полетіла,
Її нема, лишились лиш пісні.

Кожен день, коли небо десь плаче,
Я втрачаю безцінне життя,
Очі ті, що зараз я бачу,
Їх кохаю й ненавиджу я.

В них живу все життя й помираю,
Чорні очі, врятуйте мене,
Подаруйте життя, я благаю,
Подаруйте мені, хоч одне.

Чорні очі - вони як болото,
В них одразу я весь потопаю,
Потопати у них насолода,
Якої ніхто ще не знає.

Прикутий в кайдани на вічно до тебе,
До чорних очей, що виблискують,сяють,
Що манять і кличуть, і тягнуть до себе,
І душу мою своїм видом з`дають.

Чорні очі, будь ласка, не треба спокуси,
За яку я готовий віддати
Серце, життя і закохану душу,
За вас я готовий вмирати.

Готовий вмирати, тому і вмираю,
Щоб бути з тобою навіки,
В очах твоїх чорних навіки втопаю,
Не маю від тебе я ліків.

Ти втримала мене від сліз отих,
Що завжди по щоках моїх стікали,
Для мене сльози ті цінніші золотих,
Бо щоки кожен день ті сльози обпікали.

Прозорі краплі, що крапають з очей,
Я зараз їх тримаю на долоні,
Вони народжуються від стражлань моїх,
Тому лиш не солодкі, а солоні.

Проте тих сліз не бачу більше я,
Тепер лиш кожен день я думаю про тебе,
Проте колись ти підеш, самотнім стану я,
І сльози знов повернуться до мене.