Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Зоряна Замкова (1970)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Обведу тебе колом видінь
    Обведу тебе колом.
    Обведу тебе колом видінь.
  •   ***
    Вологе небо вигусло терпінням.
    І ти засклів у шибці -
  •   Часолік
    Паперові журавлі були,
    Паперові янголи настали.
  •   ПІЗНАЮ ЗА ПЛОДАМИ
    Пізнаю тебе за плодами.
    Цей гармонійний ланцюжок
  •   ЛОви світлотіні
    «І мудрість - то ловлення вітру».
    (Книга Еклезіястова 1,2)
  •   ...шукати тишу
    Не фантазії зліпок –
    я умію шукати тишу.
  •   Віртуальний розлом
    Віртуальний розлом –
    наче батьківський дім покидаєш.
  •   На твій голос
    Погляд закис у кутку.
    Сиджу скіфською бабою
  •   ***
    Податись можна,
    а подітись – ні.
  •   ***
    Зарухались небесні молотарки –
    Всі вітрогонки повні натовкли
  •   ***
    Поглинаю тебе десь аж сьомим своїм відчуттям:
    Що задумав колись, і намірився нині, й намрієш.
  •   ***
    Озвалися ранку пищалі золочені
    На стриху у сіні пахкім, притолоченім,
  •   ***
    Мене жалить трава,
    Мені вітер висушує кров,

  • Огляди

    1. Обведу тебе колом видінь
      Обведу тебе колом.
      Обведу тебе колом видінь.
      І замкну в потойбіччі сваволю.
      Сваволю й покору.
      Диха перша любов твоя –
      в косах розкиданих тінь,
      а остання виважує роси
      в покосах прозорих.

      І пшениця не пахла землею,
      а пахла вином.
      Сам, неначе водою омитий,
      лежав просто неба.
      Твоя перша любов
      десь була тут. Пішла? Вже давно?
      А останній від тебе
      нічого крім тебе не треба.

      Погамуєш і голод.
      Погамуєш і голод розлук
      з тих років, що в тумані висять –
      зачепились безсило.
      І одна при одній.
      Ніде дітись від їхніх розпук:
      дві любові блажені
      сліди твої вже притрусили.

      Їх уста наче моляться ревно
      іменням твоїм,
      Із мелодій усіх вони вибрали
      легіт пшениці.
      Була соняхом перша любов.
      За бажанням земним.
      А остання , незряча,
      проціджує з ночі зірниці.

      Ти на землю ступив.
      Став на землю, хитку від роси.
      Ти під ноги дивився,
      старанно обведений колом.
      І невиспані очі блукали –
      шукали сльози.
      А любові уже віддалялись
      полишеним полем.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      Вологе небо вигусло терпінням.
      І ти засклів у шибці -
      шматку криги
      покірний вигуслому небу.
      Покірний німотою.
      Хіба ти тут?
      Так стоїш тисячоліття,
      закрем`янілий.
      Коло тебе шурхотить життя
      гамірливим волоком.
      Нехай...
      Задираці-вітру
      набридло котити по бруківці
      лупооким капелюхом.
      Курявою пробігся коло твоєї шибки,
      тихцем запустивши
      у неї камінця.
      (Дзенькіт - це ж така цікава річ!)
      Вологе небо не втрималося
      своєї поважності -
      усміхнулося білизною снігу.
      А ти?



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Часолік
      Паперові журавлі були,
      Паперові янголи настали.
      Чи то в світі перебір хули,
      Чи золою сіяні похвАли?
      Кожне щастя – то дволикий Янус,
      Самоповертання самоти.
      Кожне горе – то дволикий Янус
      Роздоріжжя спалені хрести.
      Я в календарях не знаю міри,
      І порив наврочив – не спиняйсь.
      Як хапливе: вірю чи не вірю,
      Як пропаще: йди і не вертайсь.
      Пагорбами втеч сліди пройшли.
      В кожного тепер свої хурали.
      Паперові журавлі були,
      Паперові янголи настали...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    4. ПІЗНАЮ ЗА ПЛОДАМИ
      Пізнаю тебе за плодами.
      Цей гармонійний ланцюжок
      від коріння до корінця на яблучку -
      органічна сталість життя.
      І якщо ти змінюєш щось
      в отій стійкій схемі,
      намагаєшся виокремити
      своє розумове пізнання світу -
      яблуко зірване.
      Добре, якщо воно допоможе
      черговому мудрецю вигукнути:
      еврика!
      Але якщо в твоєму житті
      не затримується нічого,
      окрім заглиблення в самого себе -
      ти зірване яблуко,
      природній вислід якого - псування.
      Пізнаю тебе за плодами.
      І якщо замість розроджуватись
      ти чіпляєш на обмерле гілляччя
      бутафорські плоди -
      то лиш слід руху,
      стильна підготовка останнього варіанту ,
      якого так і не буде.
      Добре, якщо тебе сприймуть,
      як карнавальний символ.
      І твоє прагнення до невимовного -
      як дотепний жарт.
      Пізнаю тебе за плодами,
      інакше зовсім не пізнАю.
      Хіба спершу вигадаю.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ЛОви світлотіні

      «І мудрість - то ловлення вітру».
      (Книга Еклезіястова 1,2)


      Дивись у вогонь, коли відважишся
      витрусити з волосся свого
      сніговій обрАз.
      Не квапся дрібніти устами.
      Та поливай кожним мовчанням
      свою пристрасть.
      Кожною ніччю своє Сонце.
      І якщо не захочеш плакати -
      тоді ти співатимеш,
      ширяючи у своєму небі
      на порубаних крилах,
      думко моя шарудлива.
      Ти вигадок усяких шукаєш,
      ти вигинаєшся
      виноградною лозою,
      сягаючи мудрости.
      Ти нанизуєш пізнання,
      множачи клопіт.
      Ти випотрошуєш
      себе питаннями
      до Даруючого схід і захід.
      Ти милуєшся почуттями,
      як приємним сном.
      Та все це – лише
      лОви СВІТЛОТІНІ...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. ...шукати тишу
      Не фантазії зліпок –
      я умію шукати тишу.
      Серед репету вулиць
      усамітнень алейка втікає.
      Плоскодонку дощу
      яшма неба гладить- колише,
      ледве ритм відчуваєш.
      Веселка в дівоцтві блукає.
      Голосіння дощу
      запечатала. Все у сотах.
      Вулик пам’яті повний -
      стоїть за крок від юрми.
      Ці відлуння бринять,
      знову множать абстракцій сотні -
      лиш безглузді слова -
      серед них загубилися ми.
      Не фантазії зліпок —
      я навчилась шукати тишу.
      Декалог одного почуття
      як пресований відтиск уст.
      Слухав ліс мою тишу .
      і слухом вищав та вищав.
      Слухав ти мою тишу
      і ріс у тобі Златоуст.
      Ми витворюєм тишу на двох
      голосну й безголосу.
      Обведу її колом.
      Хай тиша в дівоцтві блукає.
      І колишня не я
      і майбутній не ти бігли босі
      по нефритових травах.
      І тиша обох окликає.

      ...Не фантазії зліпок –
      я навчуся шукати тишу.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Віртуальний розлом
      Віртуальний розлом –
      наче батьківський дім покидаєш.
      Постаріти в колисці
      навпроти жіночих ікон...
      І самітником стати:
      що думаєш, зрубаний гаю?
      Хто сьогодні подбає
      про твій великодній вогонь?
      У кишені одній
      наїжачились віями трави,
      в другій – родить пшениця.
      І ладу нема поміж них.
      І самітником стати,
      допоки ще зір нелукавий,
      віртуальним розломом назвавши
      уроджений гріх.
      Нині всі машинерії часу -
      як витвір із пилу.
      Прокуратор чекає,
      а челядь гукає весни.
      А пшениця в кишені запахла
      христовим тілом.
      Віртуальний розлом.
      А шукаєм
      у проймі стіни...




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. На твій голос
      Погляд закис у кутку.
      Сиджу скіфською бабою
      у своєму міському саркофазі
      віки й віки.
      Мовчки сміюся,
      ухопившись за живіт
      кам`яними руками.
      Душа сапсаном ширяє степами.
      А я тут, скіфська баба,
      лупаю очима в напівмороці.
      Де б вітру, де б сонця хоч позичити?
      Задихаюсь у самоті.
      Чого пращури жорстокі
      хоч на віддалі діда скіфського
      не поставили.
      Все ж було б за кого думати.
      А я ж їм берегинею землі леліяла.
      А я ж їм за прародительку була.
      Мовчки сміюся сама з себе.
      В степу лише вітром гуділа –
      розмовляла зі своїми богами.
      Ні, то не сміх , - молитва.
      Склала на животі руки
      і благаю всемилості.
      Навіть камінь має мати продовження.
      Простояла, навіжена, виглядаючи долі.
      А доля та степами не ходить,
      не волочить ногами пилюгу.
      Годі бовваном стовбичити.
      Простую, скіфський діду,
      на твій голос...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5

    1. ***
      Податись можна,
      а подітись – ні.
      Л.Костенко

      Усамітнень не хочу.
      Самоту повикурюй із мене.
      Доведеться стоптати підошви
      самій самоті.
      Перебуде в дупельці верби,
      перекинеться кленом.
      І почепить сухі каптури
      на ліси золоті.
      Наче вічна черниця,
      піде самота поміж люди
      І причинна усмішка,
      як хвиля, збіга на вустах.
      Десь під серцем була,
      а тепер у світах світом нудить,
      Хтось носив на руках,
      а тепер – вітром стомлений птах.
      У посрібленім дні
      (він від дум посрібливсь)
      причаїлась.
      Із небесного ока дощем
      обмивала сліди.
      Підніми мене в сни!
      Самота в моїх снах
      заблудилась.
      Хай живе там сьогодні.
      Подітись немає куди.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      Зарухались небесні молотарки –
      Всі вітрогонки повні натовкли
      Дощами в рам'ї, що для господарки,
      Квачами злив, що просто так ішли,
      Слиньком туманів, росяним валякою
      І гаволовом граду та громів.
      Доцабанились, догукались злакові –
      На вибір є: хто і чого хотів.
      Лиш баглаї-вітри та не поквапляться,
      Їм, ласогубим, все дівчат займать...
      ... а звідки ж узялася крапля ця?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    3. ***
      Поглинаю тебе десь аж сьомим своїм відчуттям:
      Що задумав колись, і намірився нині, й намрієш.
      Вже котрий садиш сад – випробовуєш долю життям.
      То застава за кожну з невдач. Проростеш чи засієш?

      Мов на Спаса – значливіють і молоді яблуньки.
      Це колись мені снилось. І давлять ті сни мені груди.
      Вже давно ж бо зима. Люд пішов. Від мольфара руки –
      Ні доріг, ні стежин. До весни зимувати тут буду.

      Десь по зорях високих пізнаю, котре із століть.
      І при світлі снігів не лякатимусь зла просто неба.
      Бо в соборі видінь тиха постать, мов образ, стоїть.
      Я світліла тобою. Ця фреска, коханий, про тебе...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      Озвалися ранку пищалі золочені
      На стриху у сіні пахкім, притолоченім,
      Десь голубом-жінкою, воркотом-ласкою,
      Десь діток медових життєйською паскою.
      І світлом просторим старечого ґанку
      Озвались пищалі золочені ранку.
      Замріяна просинь в очах не розчесана.
      Від себе далека душа ледь не щезнула.
      Так хороше думать про все і про всіх.
      І уст доторкнувся здитинілий сміх,
      І млістю солодкою двоє наврочені.
      Озвалися ранку пищалі золочені...
      Цей ранок земне моє світло всотає.
      Світає, о Господи, нині світає...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Мене жалить трава,
      Мені вітер висушує кров,
      Мені боязко тут –
      Загубили мене у липні.
      Я міняю країну
      Зелено-рудих дібров
      На союзну державу
      Під-Ноги-Опалого-Листя.
      Диваки – подивуються.
      Мудрі завжди змудрять.
      А мені - що мені?
      У долонях зволожених - осінь.
      Дислокую усю листопадову листорать
      Під розкидані плетива-батоги,
      Під вербові коси.
      І уперше тут паморозь сиза –
      Гіркотний дух.
      Вибираю в скарбничку супу
      Редут підпеньок.
      Я загублена в метушні.
      Щез і віку пастух.
      Із мандрівки несу
      Потамованих вражень жменю.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.38