Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Григорій Чубай (1949)
не відаю як ми обоє потрапили в цей
коридор із дверима завбільшки в око
не відаю





Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   * * *
    Ти бачиш нинi слiд коня,
  •   Жiнка
    Сумна жінка яка не чекає нікого
  •   ГІПНОЗ
    Ви не бачите цієї тюрми
  •   * * *
    відлуння дзеркала
  •   ПРИТЧА ПРО АВТОПОРТРЕТ
    Ви правду кажете, що богомаз я є і грішник
  •   Останній грім
    Останній грім давно скотився з даху...
  •   Скрипучі двері пам'яті причинено
    Скрипучі двері пам'яті причинено
  •   МУЗИКА
    МУЗИКА
  •   На видноколі гроняться вже хмари
    На видноколі гроняться вже хмари,
  •   І знов нестерпно тихо настає
    І знов нестерпно тихо настає
  •   А я тебе давно уже забув
    А я тебе давно уже забув
  •   ДОН КІХОТ
    Дарма, дарма, що злинули віки,
  •   Тихий дощ
    Тихий дощ
    У долоні прощанням точиться
  •   * * *
    Я ще живу і думаю по-літньому.
    Це все іще якось не по мені:
  •   * * *
    наша осінь з маленькими деревами
    дуже швидко минула
  •   Балада про очі
    Обережно торкається вітру руками,
    Цвіт вишневий кидає йому під ноги,
  •   * * *
    При тій сосні мені
    сказала «не люблю»
  •   * * *
    ...але ти також радість
    і з часом
  •   * * *
    Так спроквола надходить
    Найтемніша на світі ніч
  •   * * *
    Не спиняйте її
    Бо вона пам'ятає про цвинтар
  •   ПЛАЧ ЄРЕМІЇ
    Тільки-но збудували місто
    І навіть ще не встигли його заселити
  •   ВІДШУКУВАННЯ ПРИЧЕТНОГО
    На воді, навіть кола по чистій воді
    Скороминущі зелені кола
  •   * * *
    Коли до губ твоїх лишається півподиху,
    Коли до губ твоїх лишається півкроку —

  • Огляди

    1. * * *
      Ти бачиш нинi слiд коня,

      Ти чуєш тихий блюз поблизу.

      I пророкуєш вигнання

      Ясних дерев з ясного лiсу.


      Ти йдеш в одлiтанi сади,

      Ти ловиш дальнiй звук гобоя...

      До рук твоїх змiя води

      Повзе іржавою трубою...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    2. Жiнка
      Сумна жінка яка не чекає нікого

      Яка лежить горілиць на березі річки

      Сумна жінка яка думає про воду річчину

      Що до моря тече

      Сумна жінка... Сумна

      Вона сама стає річкою поволі

      Якось дивно плюскотить на піску

      Риби аж вистромлюють голови

      Аби те диво загледітити

      Білую річку що берега жодного не має

      І тече її волосся невідомо куди

      І тече її тіло невідомо куди...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ГІПНОЗ
      Ви не бачите цієї тюрми

      Ви не чуєте цієї мови


      Ви бачите лише цю дорогу

      Ви чуєте лише мій голос


      А тепер розслабте своє тіло

      Ви засинаєте


      Вам сняться чудові сновидіння

      Про гастроном і про єдину дорогу


      І Ви спите

      Спите...

      Спите...

      Спите...




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      відлуння дзеркала

      нічого не знає про дзеркало

      нічого не знає про себе


      але воно про літо знає

      і про нього розказує


      воно має дві стежки

      білу і чорну

      воно завжди білою ходить

      і розказує

      що на груші виросли груші

      і впали в траву

      а на вербі

      груш не виросло а виріс лелека

      і впав за обрій


      прийде від матері дивний літній сон

      із сапою в руках і всю білу стежку

      пересапає




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ПРИТЧА ПРО АВТОПОРТРЕТ
      Ви правду кажете, що богомаз я є і грішник

      але ж ви всі чолом б'єте в паркет,

      в своїх провинах каючись поспішно,

      і молитесь... на мій автопортрет!


      На ньому барвам вільно і розкуто...

      Ах люди, ви вже вибачте мені,

      що я, себе запрагши осягнути,

      свій лик святим возрік на полотні.


      Пробачте вже... Бо я оце уперше,

      не вірячи ні вам, ні дзеркалам,

      глуху стіну буденності продерши,

      розкидавши зневіру, наче хлам,


      прийшов до свята свого одкровення

      й гострив думки для поруху на зло,

      і чув: святилась кров моя у венах,

      і чув, як німб освячує чоло.


      Пробачте вже... й молітеся на мене!

      А я піду ізнов у суєті

      собі і вам шукати одкровення,

      щоби повідати, що ви усі - святі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Останній грім
      Останній грім давно скотився з даху...

      Стекло по ринві сонце і дощі,

      І у саду дерева вже без страху

      Вдягають позолочені плащі.


      Без боязні вдягають. Бо ніхто тут

      За пишноту вже їх не осміє...

      Займається на гіллі позолота,

      І сад багряним маревом стає,


      І закипа гарячим водограєм,

      І б'є крильми жаркими у вікно...

      Врочисто, гучно листя помирає,

      А так вмирати вміє лиш воно



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Скрипучі двері пам'яті причинено
      Скрипучі двері пам'яті причинено

      і згадкам всім підрубано крило.

      Біління снігу - п'яне і причинне

      тіла тверезих вулиць пройняло.


      І над ажурні вишукані русла,

      де вже давно не бігає вода,

      скорботна пам'ять пам'яті зависла,

      згубивши слід останнього гнізда.


      ...А те гніздо - то біле, то червоне

      свою барвисту сутність обмина,

      у ньому пам'ять білої ворони

      і сніг, і наші білі імена.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. МУЗИКА
      МУЗИКА


      Десь у диві, у видиві вмовклих ночей,

      у музичному лісі, на синім узліссі

      цвіла, мов калина, віолончель

      і пахло весною чиєсь піаніссімо.


      І пахли зеленими зорями очі,

      і у флейти-тополі благав хтось покаянь,

      і смичком трепетливим свою жіночність

      питалася скрипка: «Яка... яка я..?»


      І бігла музична струнка олениця,

      і птаха музична кудись летіла...

      І стояла моя зачудована ницість.

      Тремтіла... і деревом стати хотіла.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. На видноколі гроняться вже хмари
      На видноколі гроняться вже хмари,

      спішать громи на віче гомінке.

      То не пускаймо снів своїх і марень

      ув опустіле небо нетривке.


      А вчуймо тишу - змучену і теплу,

      і упадім на землю спраглу ниць.

      Благословім дощу блакитні стебла,

      благословім хвилинність блискавиць.


      Благословім дрімотний гомін віча,

      благословім і шепоти і грім...

      Тоді погляньмо одне одному у вічі

      і у зіниці блискавку зловім.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. І знов нестерпно тихо настає
      І знов нестерпно тихо настає

      якась чужа зухвала веремія,

      де тінь моя мене не впізнає,

      де голос мій - і той мені чужіє.


      Я там мовчу. Задихано мовчу.

      Я там слова навшпиньки обминаю.

      Мов хрест важкенний, душу волочу,

      і сам себе на ньому розпинаю.


      Я там мовчу. Приречено мовчу

      під тихим криллям втомленого дому

      і знов свічу мовчання, як свічу,

      за упокій собі ж таки самому.


      ...Дощу предовгі пальці на шибках

      заграють щось достоту, як музики,

      що й звідкілясь прийде до мене страх

      поглянути, чи став на грані крику.


      Та він лиш мить торкається плеча

      і геть іде, не взявши ані звуку,

      і знов моє мовчання, як свіча,

      пооддаль слів блукає тихоруко.


      Над ним небес дірявий балаган.

      Над ним пригасле місячне багаття...

      Та цілий гурт немовлених благань,

      які все більше схожі на прокляття



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. А я тебе давно уже забув
      А я тебе давно уже забув

      Чому ж тепер ти знову прилітаєш

      В літаках пребілих снів

      На засмучені аеродроми моїх очей


      Чому ти знову

      Повідаєш історію про дим

      Який вертається до свого вогнища

      Начебто знову хоче стати полум\\\'ям


      Я прокидаюсь опівночі

      Щоб засвітити свічку забуття

      Траву із ночі зву

      До свічки тої кажу


      Траво травице

      Будь зеленою

      Най буде все як є...


      Зорю померлу

      Зву із ночі темної кажу

      Нетреба зоре не спалахуй

      Най буде все як є


      А той літак

      Вже невмолимо близько

      А ти усміхнена вже сходиш трапом

      Щоб загасити свічку




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. ДОН КІХОТ
      Дарма, дарма, що злинули віки,

      що на кольчузі потьмяніли діаманти -

      та знов тебе несе на вітряки

      бажання слави, зване Россінантом.


      Воюй, воюй із ними і забудь,

      що справжні кріпості існують ще на світі.

      За подвиги достойну вознесуть

      тобі хвалу в двадцятому столітті.


      Тут зрозуміють лицарський порив,

      тут зрозуміють, звідки ти і хто ти...

      Хоч на землі вже мало вітряків,

      зате на ній багато донкіхотів!


      Вітряк задумливо осмислює свій рух.

      Надвоє переламується шпага.

      Тож грайся у безумство одчайдух,

      тоді й повірять, що у тебе є одвага.


      Тоді вже в орденах у тебе грудь

      і вже на плечах в тебе позолота...

      І всі тебе героєм назовуть

      й ніхто не зважиться назвати...

      донкіхотом.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Тихий дощ
      Тихий дощ
      У долоні прощанням точиться
      Вже скоро будуть пригорщі повні
      Очі звірята карі звірята
      Біжать тебе запам'ятати

      А пригорщі повняться
      Пригорщі повняться
      А дощ сильнішає
      І сильнішає

      Вже й на прощання
      Той дощ не схожий
      Бо за ним вже тебе не видно
      Очі звірята карі звірята
      Кудись біжать за тобою шукати

      Та знову й знову
      Ні з чим вертають
      Чи то мокрі од зливи
      Чи то заплакані



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. * * *
      Я ще живу і думаю по-літньому.
      Це все іще якось не по мені:
      і небеса з птахами перелітними,
      і ті ставки зі смутками на дні,

      і той садок взолочено-лякливий,
      де кожен шелест сповнений сум'ять,
      де з ночі паморозь, як та голубка сива,
      сіда на палім листі воркувать
      об тім, що осінь вже іде по глиці —
      несе мені, невірному, кислиці.
      (Щось і солодке, може б, принесла,
      якби зумів їй вчасно догодити!)
      А я усе про літо та й про літо,
      як та між айстр заблукана бджола...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    2. * * *
      наша осінь з маленькими деревами
      дуже швидко минула

      скільки ж бо треба того часу для
      рудого листя щоб опало воно з
      невисокого віття

      наша осінь з маленькими деревами
      дуже швидко минула минуло після
      неї багато зим і багато весен і
      аж тоді почало падати листя з
      дуже високого дерева яке в нашій
      осені було і про існування якого
      ми навіть не підозрювали




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    3. Балада про очі
      Обережно торкається вітру руками,
      Цвіт вишневий кидає йому під ноги,
      А очі дивляться в сонце прямо
      І зовсім не боляче їм від того.

      Без поглядів очі.
      Весняно-лукаві.
      Осінньо-похмурі.
      Весело-літні.
      Наче за муром,
      десь за роками
      Погляди бродять
      воєнним літом.

      ...Пішли тоді погляди
      і не знали, що встане він!
      І очі довго рукавом протиратиме.
      І навпомацки в житі
      останню
      Буде шукати
      гранату.
      Пішли тоді погляди і не знали,
      що він по землі ще ходить,
      Що сниться йому щоночі
      пом'яте жито в крові...
      О, де ви —
      пропалі безвісти погляди?
      Верніться,
      якщо ви живі.
      Між вітрами шукають вас очі
      напружено.
      Очі невидячі.
      Очі сині.
      їм хочеться дуже
      замружитись
      І сонце крізь вії вбирать
      по краплині.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      При тій сосні мені
      сказала «не люблю»
      й побігла геть,
      в мурашник уступивши...

      Чом по роках ти знову тут?
      Чому ж тепер з плачем
      кладеш в отой мурашник
      грудку цукру?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    5. * * *
      ...але ти також радість
      і з часом
      стаєш схожою на рожеву
      льодяну бурульку тонку у формі жінки
      тебе щовечора можна відламувати
      по шматочку і класти собі під язик
      щоб відчути приємну прохолоду
      як від м'ятних цукерок в дитинстві



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    6. * * *
      Так спроквола надходить
      Найтемніша на світі ніч
      І заступає
      Одним єдине моє вікно
      І заступає зеленими очима
      Червону потоптану траву
      Що здавалась мені
      Птахом підстреленим
      А той той птах
      Ні як злетіти не міг
      Ніч заступає
      Руками всохле дерево
      Ніч заступає
      Палюче сонце
      І заступає
      Розважливими словами
      Якусь дуже сумну мелодію
      Я вже нічого
      Крім тої ночі не бачу
      Та тільки чую
      Як десь далеко далеко
      Поза іі руками
      Поза її вустами
      Поза її очима
      Раптом залопоче крилами
      Червона трава
      Довго літає над нами



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      Не спиняйте її
      Бо вона пам'ятає про цвинтар
      І про жито високе вона пам'ятає
      Вона засвічує місяць собою
      І губами засвічує звуки
      Над колискою вашою
      Бачу її з плачем
      Над домовиною вашою
      Бачу її зі сміхом
      Лишень тоді
      Коли ви засинаєте
      Вона від усіх вас щасливіша
      На вологім піску танцює
      І сьогодні вона відходить від вас танцюючи
      І не каже вам прощавайте




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    8. ПЛАЧ ЄРЕМІЇ
      Тільки-но збудували місто
      І навіть ще не встигли його заселити
      А вже пророк Єремія плакав над ним
      Як над давно спорожнілим

      І з кожної його сльози
      Тоді виростало при всякім домі сонце
      І всім казало що не сонце воно
      А жовта кульбаба

      І тільки-но сонце промовляло це як
      Сиве птаство облітало його звідусіль
      Називаючи його кульбабиними дітьми
      Але варто було вітрові
      Хоча б тихесенько повіяти
      І сиве птаство відлітало геть
      І вже не поверталося ніколи




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    9. ВІДШУКУВАННЯ ПРИЧЕТНОГО
      На воді, навіть кола по чистій воді
      Скороминущі зелені кола
      Навіть тоді, навіть тоді,
      Як нікого, ніде, ніколи, ніколи…
      А що, як і справді раптом ніде,
      А що, як і справді раптом нікого,
      А що, як і справді раптом ніколи,
      І тільки ми, нарочито видимі,
      Тільки ми, нарочито існуючі,
      Більше всього на світі перелякані
      Свого власного небуття
      Віримо, що все-таки десь
      Віримо, що все-таки хтось
      І наше тіло, і наші душі
      І дай же нам дне
      Бачите, то причинилися двері,
      Котрі насправді є.
      То прийшов хтось із нас і каже,
      Що він бачив сьогодні речі
      За видимістю речей,
      І що зараз він бачить тіло,
      За видимістю нашого тіла,
      І, що ми дуже дотепно граємося в живих.
      Але стіна, грає в стіну
      Іще дотепніше ніж ми.
      І тисяча видимих тигрів
      Нас менше лякає
      Ніж одна невидима зоря,
      Хоча саме її нам невистачає далеко попереду,
      Щоб до неї дійти.
      Хоча саме її нам невистачає далеко позаду,
      Щоб до неї повертати.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. * * *
      Коли до губ твоїх лишається півподиху,
      Коли до губ твоїх лишається півкроку —
      Зіниці твої виткані із подиву,
      В очах у тебе синьо і широко.

      Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
      Той шепіт мою душу синьо крає.
      І забуваю я, що вмію дихати,
      І що ходити вмію забуваю.

      А чорний птах повік твоїх здіймається
      І впевненість мою кудись відмає.
      Неступленим півкроку залишається,
      Півподиху у горлі застряває.

      Зіниці твої виткані із подиву,
      В очах у тебе синьо і широко,
      Але до губ твоїх лишається півподиху,
      До губ твоїх лишається півкроку.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6