Цієї ночі
пальцями вологими
у сон до мене протиснувся
дощ

Ніжним стакато
цілував обличчя
припорошував блискітками вії

Не соромлячись
третього в ліжку
загасив свічки
і обняв тугими потоками за плечі

цілу ніч вишивав сріблом
меандри на моєму вікні
втикаючи голки в оксамит
де завше ночують зорі

Ледь розгубленою посмішкою
ковзнув моїм плечем
у теплу долоню щоб розцвісти
Загадкою у твоїх очах.

Розпатраною рибиною
зазираю тобі у вічі
звиваючись в словах

Виставляєш мою оголену душу
на показ друзякам
розламуєш під пиво
почуття
вихваляючись черговою перемогою

На твої розчепірені руки
і погляд в мою сторону
в когось руки розійдуться
ширше

У іншої і хвіст довший
і лузка багатша

Зроби з мене муляж

Аби не засмажив
бо таки ж стану кісткою в горлі

Постав на полицю
Так… між іншим
чи між іншими
для колекції самоствердження

А я могла колись виконувати твої
Бажання сім раз по сім

Не куйовдь мене цілунком

Засни на моїх грудях
оберегом від пам’яті

Обніми голову вінком полиновим
вітром степовим облизаним
з росою маковою

На щоках

А я для тебе стану цеберком
по вінця сонцем налитим

Щосвітанку грітиму п’яти
у твоїх долонях
після прогулянок
місячною доріжкою

До вінця

Коли пси кличуть тебе
на полювання.

Фігура на роздоріжжі
з хрестом на всі груди
та очима на схід
рветься полетіти
з лелеками

стрічки не пускають

Потріпана хмара
щедро намазала дороги багном
до вранішнього молока

Пришила корівок
строкатими боками
до сукна набряклої річки
врізши важкими дзвонами
до самого заходу

латки людських надій
на врожай
сховалися за садком
що виглядає внучат
вишнево-карими очима

замість дітей плітки народжуються

Давай сьогодні
коли місяць спиватиме зорі з глясе
втічемо у нірку бажань

сховаємось
і віями цяцькуватимемо
посмішки по долонях

гратимемо на роздягання
в карти ТАРО
вплітатимемо в вірші
прозу свого життя

А потім зникнемо
з мрій один одного
на цілу хвилину вічності

Кольорові кульки
веселкових твоїх зіниць
тримаю за мотузочок обіцянок...

На ранок одні лопнуть
інші сховаються в чужих снах
а ти зробиш вигляд
що вперше мене бачиш

Вчорашні мікси кави з коньяком
розхлюпані світанковим сном на повіки
з ледь надщербленим бажанням
злипаються у медові тижні
на шматочках лимонів

Літо... з прилиплою до скроні
бджолою

Рука на груди
за натільним потяглась
під пильним із окладу
в сподіванні…
як в сповіданні…
Тривожать спраглі
молитви з дитячих снів
анафемою тіні
на скронях
думи ранні…
як востаннє…
Зотліле каяття
лампадою з-під вік
туше докорів
а в очах –
осліплі зорі.

Сльозою бруньки
упаду
на мокру лаву
у саду
де вчора тінь
копіювала твій портрет
у повний зріст

Нової збірки
стиглий зміст
в руках твоїх
чи з клену лист
з осінньої прогулянки
проріс

у фоліант

і знову вниз
стікають дні
що замерзають
навесні
а в скронях
стугонить
нестримне «ні»

слова німі

Малюю ранок на обличчі
Ще навіть не відкривши очі
Надщербленої кави два ковтки
Пігулки від запліднення
Втекти з твоїх обіймів до світанку
Не розігрівши два сніданки
Відкрию світові себе

Твій погляд пострілом у спину
Для тебе
Краще
Я загину

Я у безтямі розривала небо…
Всю ніч, до хрипоти в думках,
Металася у хмарах, і під скрегіт
Крильми чіпляла зорі – наче птах.

Плекала образи – надломленими римами,
Виводила чорнилом на вітру.
З розірваної нитки намистинами
Слова розкотяться - в долоні не зберу.

Неспокій у очах і ноги зрошені
Зриваю крик, мов яблуко в саду.
Розхристана, скуйовджена, знеможена
З вогнем у грудях в ранок упаду…

Ніч збожеволіла-
принесла мені в кошику
вередливого, вилупкуватого страху,
що спати не дає.
А він перед світанням
всі зорі згрібає
і запалює соромом,
пищить над вухом безсонням,
що в коморі живе
на полиці
з сушеною байдужісттю.

Сьогодні вітер вкрав
у мене голос.
Запхав його
вороні прямо в дзьоб,
три рази каркнув,
сплюнув на долоні
і голосом моїм –
твій залунав дзвінок.
Зненацька чую,
мама немовля
втішає зосну голосом моїм,
а потім вмерло світло ліхтаря,
і голос мій
його до вікон шив.
Світанок заспівав
ку-ку-рі-ку!
Тролейбус ріжками
залоскотав квартал,
а той сміявся голосом моїм,
неначе все життя
на це чекав.
Мітла в провулку –
голосом моїм
стирала пил
з бруківки дум сумних.
скрипіли петлі,
ті, яких нема…
І весь світанок -
голосом моїм…
Лише одна,
стояла я
німа

А ти припни мене до себе болем,
шліфуй вуста цілунками Іуди,
шрамуючи підошви шляхом кволим
залізним брязкотом співай мені прилюдій.

З бійниць очей твоїх не схибиш до світанку,
тавруєш душу пестощами крил
вкривай собою ніч заціпивши фіранки…
Тобі потрібні роги, щоб не здуло німб?

Цього року
осінь розмінюється
мідяками по кавоматах.
Краде жменями тепло
з позіхаючих дверей.
Зазирає в вічі перехожим,
випрошуючи
розуміння за холодні пальці,
якими на сірому полотні неба
різьбить крони
в стилі "ню".
Просто рукавички лишила,
коли голубів
на площі годувала.
Зима ж скоро…

Не підходьте до мене
близько

хворію на самотність

бо зачинять нас усіх
в одній палаті
для невиліковно одиноких
і номер прикріплять на двері
такий
щоб нашій кількості відповідав

І будемо там усі жити

розстрілюватися поглядами
та труїтися мріями

навіть не чекаючи
на одужання

Маємо вибір:
в коаліцію
чи в опозицію.
Ділимо
сфери безвідповідальності,
«вкрадене не нами»,
Дякуємо електорату,
Клеймимо маргіналів…
Рахуємо фальсифікат,
Поночі (чи панічно) "коаліціюємось"
І показово розпинаємо
вичищаючи партряди.
І ні півслова
про тихосконавші
від кривавих цифр
і синців мокрих печаток,
протоколи.
У архіві тихо,
як у морзі,
і тільки
совість
волає.

Розкатємо поле
пляцком-дріжджовиком,
нафаршируємо його
слідами,
розцяцькуємо
метеликами власних тіл,
посипавши маком бузглуздого сміху.
Словами зрадливими
гріх псувати таку цноту
зимової прогулянки.
Просто зап’ємо це
вицілуваним влітку
гарячим вином,
щоб від відчуження
не застудитися.

Різдвяний ранок
привів мені тебе…
Запахло змерзлими трояндами,
памороззю на вікнах
і небом.
У відкриті двері
закучерявився мороз,
посміхнувся
льодяниками у цеберку,
а піч дихнула пирогами
і дитинством.
Твоя рукавиця гепнула,
розбудивши дідуха,
і з неї висипались персонажі,
на кутю з медом
і щедрувальним маком.

До сповіді без каяття…
На глум людський
очима в спину.
Блукає в мороку,
тиняється між свіч,
той гріх,
що хочу до світанку
причастити.
Перехрестити
руки рушника на Богородиці
і впасти у поклоні.
Хрипить незспіваний крилас,
зриває дяк на півня
під склепінням.
Розіпнутою тишею
дзвонар
зі всього розпачу
гатить у мідні дзвони,
а ті…
надтріснуто мовчать
скликаючи
у Бога вільних
до поклону.

Зазирають в вікно
пальці кленів в намисті…
дощ сьогодні у місті.

На бруківці сліди
молоко, як відлуння туману…
у німому провулку ранок.

Ніч підборами тіні мережить,
прокинувсь годинник на брамі,
небо очі заплакано-сині
під туман заховало ранній.

Ніч розщілиною
в ногах

волого

відкриваю себе до болю
та бракує
і сил і волі

на одинці між трав
по ранковій росі
в намисті та босі
а й досі

вітер під зорями носить…

Вкриті попелом снів
світанково-розхристані вії

божевільні

аромат степу й трав
пелериною ліг
біля зрошених ніг
тіней двох
що у сповіді шукали ночі

очі в очі

Ховаєш посмішку

у шкарпетку
з протягами
на все небо

на чорний день

а та
вгризається
в душу

і душить
риторичністтю

попелом обпалених думок
сліди твої у вирій
проростають

крилами

та німбом у калюжах.