Ніч горбами й долинами
прикрила квіти і траву
і срібні коси розплела
на спині.
Срібніють у сні
горби і долини з квітами,
темна трава
шелестить іскрами.
Ішов я до обрію
і боявсь розбудити її.
Випав із обрію промінь
і поранив тіло її.
І плакав я на зорі
один у полі...

1985

Ти не прийшла, бо трапляється дощ.
Ти завагалася, бо надходить осінь.
Ти запізнилась, бо річки течуть.
Ти не злякалась, бо ти забула...
Ти не прийшла тому,
що можна прийти,
можна згадати про це,
можна мріяти про це,
можна забути про це...
А було так синьо увечері,
що перехожі замість газет
несли білих гусей...

1985

вир поглинає:
це така ясна днина коли багато срібла
і таке воно легеньке
що вітерець його перебирає
в тій днині десь є одне місце начебто вир...
синя бабка над над ним стрілою летить
а червона жариною тане...
вир розплетений їх поглинає
я теж мав багато друзів
та нікого з них вже немає...

звір зближається
чую як розчепилося повітря від кинутого списа
я добре його гартував
інших звуків не вловлюю
хіба що в холоднім світанні
обнявши за шию сіру гуску плаче дощ...
мабуть у серце поцілений
звір входить у мене
тепер і я плачу

дівчина в синіх черевиках тихо крадеться
навіть їй самій не почути того
я беру павутинку за край якусь мить вагаюсь
а потім думаю що це вже востаннє...
але інша дівчина нічого про це не знає
і так само тихо крадеться...

є місце фіалок що про нього мало хто знає
Бог квітне серед розлогих лугів
на пагорбі у гайку
що розрісся
а квітне тоді коли ще ані листя ані трави
а довкола пагорба тільки весня
наповенева вода
як фіолетовий сон як безмір краси що
ось-ось нарине
всіма потоками барв оздоблюючи зелені луги...