У лісі вже нічого не цвіте,
Цвіте лиш дятел на сосні сумливій
Та синій дзвоник уві млі у мливій,
Це те цвітіння, але вже не те…

Нога трави в багряне відійшла,
Зозулина зоря останню росу гонить,
Ніхто вже не чека… бо це тобі боронить
Качаточко шустінням в комишах…

Та я ще не люблю! ані тебе, ні воду,
Ні дзвоника, ні дятла, ні себе…
Останній цвіт небес біля мого народу,
Останній синій цвіт між хмарами іде…

1974

Лягла зима, і білі солов'ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба, як стояли.

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить в небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоке.

Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов'ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

Що я з тобою ще одні сніги
Зимуємо на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам'ять наша — мак

в одній колисці.

1974

Довго-довго давнє літо давніло,
Де не йшло — стояла синя мла.
Мамалижна хмара на Молдавію
Ще одну рябеньку повела.

Їм услід і жалібно, й волого
Сів дивитись камінь при воді…
Будяки малиновоголово
Про сніги подумали й собі.

І зібралась, чи збирать-збиралася
У дорогу неба течія…
З будяками тихо привіталася
Малинова молодість моя.

Добрий день — сказав сьогодні вечір,
На далечу налягло крило,
І завдала ластівка на плечі
Хліб і сіль, і літо, і тепло…

1974

І спродалась, й скупилась, та й додому,
Окрай дороги стежкою собі…
А на обличчі тихомолодому
Цвітуть два маки тихомолоді.

В одній руці корзина базарова,
І на другій дитина засина…
Дощу набрала хмара вечорова
На неї й на дитину з-за села.

По крапельці, по краплі, по мокренькій
До маку, до маківоньки, до нас…
А ми собі малі та молоденькі
Ідем додому в звечоровий час.

То буде сон… І нам присниться тато…
А тату — ми, стежиною йдучи…
А хаті — хата, нашій хаті — хата
Під крапелиною хмарини уночі.

1974

Сніг приліг на землю, льольо,
Притуливсь до тебе я,
І гойднулась біля болю
Новорічна ніч твоя…

Йди додому, старший боле,
І малому накажи,
Не дивіться нам ніколи
По той бік, де ніч лежить.

Може бути, що й не буде
Того щастячка і нам,
Але тепло пахне грудень
Молодим своїм снігам…

Ти б сказала: не змерзає
Ні мороз, ні заячня,
І душа твоя не знає,
Де твоя, а де моя…

Спи і слухай: вітер шаста
То в діброви, то з дібров…
З Новим роком, з новим щастям
Вас, гіркото, вас, любов!

1974

Сумні без батька двоє діток цих.
На пагорбах, на вицвілім стернищі
Одне пасе козу, друге пасе корову,
А мати із сапою день при дні
На буряках на школу, і одежу,
Та на харчі вже грішми заробляє
Й поволі старіє щовечора сама…
Вони ж собі обоєнько удвох
Тихенько граються та сваряться тихенько…
Я вже забув, як звати їхню маму.
Якщо ж і не забув — то що із того? —
І цинкове відро на лишайчастій лаві,
Та їх обох, темнавих в темноті,
Одне до одного притулених в дрімоті.
Їх не забув я. Не забув сапи,
Що їх обсапує для школи, та одежі,
Та для харчів, та й більше ні для чого…
Я вже забув, як звати їхню маму…

Її ім'ям мій освітився світ.

1974

В кукурудзинні з-за лиману,
Де тихі дині в жовтих снах,
Де зайченята плачуть маму
І голубим сміється птах,

В невільнім вив'яленім літі,
Де в переліті вже крило,
Де сохнуть далі перемліті
І за селом сидить село, —

Мене окликнув хтось!.. Був голос
Жіночий — вогкий і тремкий.
Я оглянувсь — ніде нікого:
Ні губ, ні кроку, ні руки.

Але душа моя затерпла —
Відкрилась голосом отим
Дорога біла середстепна,
Де йшлось великим і малим,

А множество вже стало станом
Позаду мене в небесах…
І я заплакав над лиманом,
Де голубим сміявся птах!

1974