(байка)
Віктору Андрійовичу та Юлії Володимирівні присвячується

Зоологічна партія здаля,
набрати щоб істот для зоопарку,
планету, що під назвою Земля,
відвідала якóсь. Робóту шпарко

завершив мармюдонів екіпаж:
зібрали кількасот земних народів –
кого по-п'ять, кого по-сотні аж.
Та перш, ніж до зворотнього походу

рушати, перевірку провели.
Прибув сам особисто Гостре Око;
на кліті зирить – крупні та малі,
а пóчет слíдом відміряє крóки.

І ось – велика кліть, а в ній – один.
Й табличка над дверцятами: "Євреї".
І варти повно… "Берете на кпин???
Жартуєте??? А інші де із неї???" –

показує на клітку їхній бос.
"Та, бачте, з тим народом кепська штука:
бодай однóму вилізти вдалось,
то й інших за собою тягне, сука!

Їх спершу сотні дві було, і от,
не дивлячись на охорону зриму,
лише за тиждень хитрий цей народ
злиняв практично весь!" "Ну й хрін із ними…

А хто там далі – десь півсотні їх?
Чому горілка в клітці штабелями?
Спиртне давати експонатам – гріх!!!
Начальник варти захотів до ями???"

"Мій пане, то кацапи. І вони
не можуть без горілки й дня тут жити:
стає без неї розум їх ясний,
й тоді вони тікають звідси миттю!"

"Раз так, лиши горілку вже, нехай…
А що за клітка онде там, аж скраю?
І охоронця жодного окрай?!
І ґрат з однóго боку геть немає!?!"

"Та це ж хохли! Для них не треба ґрат:
як щойно хтось захоче на свободу,
його свої ж негайно тягнуть взад,
аби не відривався від народу!.."
***
Мораль цієї баєчки проста:
нам ліпше треба дбати брат про брата,
як інші роблять, замість за хвоста
однé однóго, мов кота, тягати.
3, 22/12-2008

(за мотивами однієї газетної статті)

"От Москвы до самых до окраин

с южных гор до северных морей

человек проходит, как хозяин..."

(слова з пісні)

Розповім я вам, панство любеє,
та й бувальщину, та й билиноньку
про статут про свій, монастир чужий --
у прислів'ї як давнім мовиться...

Як до міста раз, та й до славного,
до величного й стародавнього,
що знаходиться у Німеччині
і Берліном звуть, та й столицею,
на постійнеє на помешкання,
та й прибув один із Туреччини --
літаком ачи може потягом,
пароплавом чи скороходами
над землею біг -- ми не знаємо.
Може в нього був, та й у власності
килим-самоліт зі старих часів.
Але ось він тут, молодик ставний,
той що турком був з діда-прадіда...
Та ж, відомо всім: турки -- славний люд,
всі народи їм мають кланятись,
цілувати їх аж під поперек.
Тож, забув юнак, що не вдома він,
і качати став, та й права свої:
"Я нємєцкую тарабарщіну
вашу нє пайму, да і нє хачю.
Ну-ка, школу ви здесь турєцкую
для маіх дєтєй і нівєрсітєт,
штоп калякалі па-турєцкі там,
мнє прідумайтє, да па-бистраму.
І тєлєканал, да і радіва,
і ґазєти здєсь, да журнальчікі,
саатфєтстфєнна, штоп турєцкіє.
І мєчєть вон там, на пріґорачькє.
Ну і ви мєня уважать далжни:
ґость -- панятіє єсть сфящєннає,
патаму са мной разґаварівать
па-турєцкі ви ліш абязани!"

...А мораль така у билиноньки:
як гостюєш десь, та й запрошений
сісти за столом із господарем,
НЕ КЛАДИ НА СТІЛ НІГ, РОЗЗУЙСЯ ХОЧ!

25.11.2008

ЛІРИЧНА
В.Висоцький
(переклад з російської)

У вітті ялин тут гуляє луна,
щебечуть птахи полохливо.
Живеш в зачарованім лісі одна,
і звідси втекти неможливо.
Опаде́ цвіт бузку хай на землю сиру́
й листя все́ зникне з кожної гі́лки –
все-одно звідсіля я тебе заберу
до палацу, де грає сопілка.

Твій сві́т чаклуни на мільйони рокі́́́в
сховали від мене й від світу.
Й гада́єш ти, кращих немає світів,
ніж лі́с цей, що чарами вкритий.
Хай не спить лісовик у смеріччі, в бору,
в хмарах хай щезне Місяць від горя –
все-одно звідсіля я тебе заберу
в терем світлий з балконом на море.

Діжду́, скільки б не́ знадоби́лось часу́,
що вийдеш до мене – тремтлива.
Й тоді́ я тебе на руках віднесу
туди, де знайти неможливо.
Тебе ви́краду, хочеш? Довірся мені.
Захищатиму, я́к буде скрутно.
Дай лиш згоду зі мною на рай в курені,
якщо те́рем з палацом відсутні.
6/12-2006
ОРИГІНАЛ:

ЛИРИЧЕСКАЯ

Марине

Здесь лапы у елей дрожат на весу,
Здесь птицы щебечут тревожно.
Живешь в заколдованном диком лесу,
Откуда уйти невозможно.

Пусть черемухи сохнут бельем на ветру,
Пусть дождем опадают сирени -
Все равно я отсюда тебя заберу
Во дворец, где играют свирели.

Твой мир колдунами на тысячи лет
Укрыт от меня и от света.
И думаешь ты, что прекраснее нет,
Чем лес заколдованный этот.

Пусть на листьях не будет росы поутру,
Пусть луна с небом пасмурным в ссоре,-
Все равно я отсюда тебя заберу
В светлый терем с балконом на море.

В какой день недели, в котором часу
Ты выйдешь ко мне осторожно?
Когда я тебя на руках унесу
Туда, где найти невозможно?

Украду, если кража тебе по душе,-
Зря ли я столько сил разбазарил?
Соглашайся хотя бы на рай в шалаше,
Если терем с дворцом кто-то занял!


1969


________________________________________
Примечание:
Из спектакля театра Современник "Свой остров".

ТИМКО

"Худенький" кіт ppрудий
"пишається" – лежить
у Сфінкса гордій позі.
Коли там ті морppози?!
Життя прекрасну мить
зловив у вус м’який

й маленький рppотик свій
немов чешірppський кіт
усмі́шкою лоскоче.
Свої замрppужив очі.
А порppуч стишив літ
там промінець ppрудий.

21/10-1995

ПРОСТО "ГРА РОЗУМУ"
або ж Дев’ять синонімів до слова "завірюха"

Глянув у вікно – пурга́,
а чи, може, завірюха,
а чи, може, просто ху́га
сніг із себе видиха.

Придививсь – ні, сніговій,
а точніше – хуртовина;
й холод мов із домовини,
чи ще більший. Хуговій –

о́сь, найкраща назва – ця́.
Втім, все’дно вони всі білі:
це́ й заві́я, й заметіль, і
ві́хола, й хурде́лиця.

21-07-1998

БУВ СІРИЙ ДЕНЬ…

Був сірий день, і мжичив дощ.
Процесія жалобна
проспект широкий зайняла.
І розтягнувся люд
на цілі два квартали вздовж.
І тУга непідробна
від перших до останніх лав
була відчутна тут.

ВисІв дощ бісером дрібним,
збирався у краплини,
що по щоках текли униз.
Оркестр у формі йшов.
І, переважно, вслід за ним
ішли самі мужчини.
А на чолі лафет котивсь.
Й не чулося розмов…

То за своїм товаришем
пожарні йшли. І плащ лиш
на кожнім. Жодного зонта
там не знайшов би й Бог! –
ховали сльози під дощем…
Ти, лейтенанте, плачеш?
Чи дощ за тебе плаче так?
Скоріше, ви удвох…

Йшли рівно, до руки рука,
пожежники – людська ріка
на довгі два квартали вздовж…
Був сірий день, і мжичив дощ.

PIERWSZA ŚLUBNA NOC

Do dziadka babcia: "Oj, się gnie wam!"
"Gniew? Za co? Odpowiedźcie mnie!"
"Ja nie mówiłam, że się gniewam!
A wam się, proszę pana, gnie!"
262. 30.10.2007

WHAT D'YE WANT?

You were seein' me home from a shady fine garden,
but abruptly you shivered to the feet.
Tell me buddy right now, what d'ye want, I beg your pardon?
Maybe I'll give you all that you need.

We were takin' a walk, and I sobbed on a sudden.
You did give me a worthless brooch, indeed.
Tell me buddy right now, what d'ye want, I beg your pardon?
Maybe I'll give you all that you need.

You don't look at me boy like a loving nice mutton,
knees and haunches no touching at a heat.
Tell me buddy right now, what d'ye want, I beg your pardon?
Maybe I'll give you all that you need.

You have seen me at last to the gate of my barton
and again shivered up and down to feet.
Now I realized my friend, what you want.
Don't ask my pardon!
`Cause I'll give you no piece that you need!
4.11.2007

ПОЦІЛУНОК АННИ
(болгарська народна пісня)
(переклад з болгарської)

Всю ніч вино червоне пив
до краплі, до остання.
Й чоло спітніле осушив
в духмяних пасмах Анни.

Я навіть би не побажав
і донечки султана,
аби вуста лиш обпікав
палкий цілунок Анни!

Якби чарівника зустрів,
то з нього три бажання
я б зажадав, щоб він здійснив.
І першим стало б – Анна!

Заходь вже, Сонечко ясне,
скоріш би ніч жадана,
бо в гості жде тоді мене
моя кохана Анна!

І тато, й матінка ревуть:
"Дитино безталанна!"
Нехай до біса всі ідуть!
Мій вибір – тільки Анна!

2.10.2007

СТАРА БАЙКА НА НОВИЙ ЛАД

Якось послав Господь трьом друзям фуру краму.
Були це Лебідь, Щучка і рожевий Рак.
Й вони гадати стали, поділúть як саме
це все – "по-братськи" чи по-чесному, однак.
Узяв найпершим слово Лебідь. Каже так:

"О любі друзі! Знано, я поважна птиця.
Мене в народі люблять більше за усіх.
Й не крали крúла ці ні жита, ні пшениці.
Я заслужив на половину паків цих!"
Озвалася тут Щучка: "Любі мóї, сміх!

Це ж сміх та й годі! Я ж між вас найрозумніша!
До речі, "щука" означа "розумна". Ось!
Нам каоліцію стварити правильніше
і прогаласувать. Мені ж за розум щось
не менше полавини чесно щоб прийшлось!"

Та каже Рак: "Я не червоний як кузен мій,
але кому сподобається, ви скажіть,
якщо його нахабно дурять і мерзенно?!
Мені третину вимагаю наділúть!"
Тим часом з лісу вже до них Кабан біжить:

"А ви, казлú, тут чьо мінжýєтєсь, в натурє?"
Й у ліс до себе перевальцем поволік,
узявши за голоблю, цю нещасну фуру.
А в спину тільки Рака "героїчний" крик:
"Добродію! Чи не потрібен Вам візник?"

Кабанчик запросив "обмити" це надбання
Ведмедя бурого із півночі, здаля.
Пили мед-пиво і горланили до рання,
а Рак на передку сидів і пиво лляв
до чаш. "І світ весь зачекає хай!", мовляв.

А Щучка з Лебедем ізнову друзі милі,
і на Кабанчика уже збирають рать.
Та, як раніш, не з’ясували на дозвіллі,
кому яку частину фури потім брать.
Чи по-дурному знов все Кабану віддать?!
22-23/08-2007

ТРИ БІЛЯВКИ,
або ж Інструкція про те, як правильно
плавати у полі

Три білявки через поле
йдуть, через пшеничне.
Дві – дорóгою, поволі;
третій все незвично,

і вона через колосся
мов пливе – руками
так вимахує. Волосся
повне колосками.

"Ти поглянь на цю дурепу! –
каже перша басом.
– Плавати тут крóлем треба,
а вона все брасом!

Завдяки дебілкам цúм о’
нас, білявок, всюди
ідіотками тупими
називають люди."

Друга мовить: "Так, несила
терпíть цю кобилу.
Якби плавати я вміла,
її б утопила!"

27/08-2007

САМ ЗДОГАДАВСЯ
Львів. Автобус туристичний їде центром міста.
Голосує з автоматом дядько в камуфляжі.
"Може, мент?" – водій подумав. Зупинив. Туристи
зашуміли. Дядько входить до салону й каже:

"Не хвилюйтеся, панове! Буде все в порядку!
Лиш скажіть, котра година?! Потратьте хвилинку!"
Підхопився негр одразу: "Рівно шоста, дядьку!"
"Сідай! Що ти не москалик, я й так бачу, синку!"
24-25/10.2007