До мене охолола? В серці лід?
Любов'ю розтоплю його, єдина.
Хто... що без тебе я? Чи інвалід,
Чи взагалі лиш тіла половина.

Ага - одна рука, одна нога,
Півголови, півсерця, півпечінки...
В мого життя журналі, дорога,
Без тебе більше - жодної сторінки.

І знаєш - припини цю дивну гру:
"Збирай негайно речі, їдь до мами!"
Без тебе, люба, серцем я помру,
А небо нас обох поб'є громами.

В життя журналі тьма репортажів
Без жодних перебільшень з поля бою.
Мабуть, уже і тілом я б не жив,
Якби Усеблагий не звів з тобою.

Відкрив я дещо із таємних знань -
І це для мене нині аксіома:
Не мав би звершень, перемог, долань,
Якби з походів ти не ждала вдома.

А хто зліпив з невдахи всіх мастей
Своєї долі суперчемпіона?
Кохана, мила! Я - твій Галатей,
Ти - золота моя Пігмаліона.

30.01.2008

Вдачею із чоловіком
Леська не зійшлась.
Танька - "Зі жмотом довіку
Мучитися? Зась!"

В Лєнки в чарку заглядати
"Той козел" любив.
А в Лариски - залягати
На чужих бабів.

Іра вже з двома мужами
Розійшлась (овва!):
Перший був синочок мамин,
Ледар - номер два.

Тільки Ти, ворона біла -
Вибач, сміх не гріх -
Все живеш з одним дебілом
Аж дев'ятий рік.

Нащо я себе цим словом?
А хіба Ти не
Величала знов і знову
В мислях так мене?

А за що так поважаєш?
Бо життя своє
Кепським дуже Ти вважаєш...
Певно, так і є.

Що така собі зарплата -
То ще півбіди.
А нема своєї хати -
Хоч би з лободи!..

Та й претензій інших масу
Маєш - і не крий!
Нащо ж - поясни, миласю! -
Я Тобі такий?

Щось незнане розумієш?
Може, тайн адепт?
Чи прощати просто вмієш -
Всім навчитись де б?

Та не видно чаші денця
У любові в нас.
Разом ми. А розведенці
Парі - не указ...
Грудень 2007

Здрастуй, люба! Я це. Ну не плач!
Як Ти довго спала, моє ладо!
Музочко, благаю я: пробач
Бідного Твого поета зраду!

Пам’ятаєш ті дванадцять літ,
У які - і Кліо, й Хронос свідки -
Вірші з-під пера мого на світ
Все з’являлись - хоч і дуже рідко?

Не збагну, як статися могло,
Що посмів розстатись я з Тобою.
Ну куди ж натхнення утекло?
Чом пішла вся творчість за водою?

Версій кілька - є... але мені
Не до них, скотині й недотепі:
Я Тебе побачив у труні,
Що на ланцюгах висить у склепі.

Не причина смерті головне -
Від інсульту, ядухи чи спазму.
Вшанування пам’яті одне -
Випуском „Юначого маразму”.

Книзі цій я зовсім недарма
Другу назву дав як при прощанні -
„Прикольнувся”: „Твори в двох томах:
Перший том і певно, що останній”.

Раптом... в книги виходу момент
Знову віршів забродили вина,
Й від пера удару - враз ущент
Музи кришталева домовина.

Встала із труни не тінь, не клон -
ТИ, розумна, гарна, віршоспівна!
„Смерть” Твоя - лиш летаргійний сон,
Мабуть, як і в Мертвої Царівни.

Кепсько геть було на самоті?
І мене Твоя відсутність мучить!
Вірю: у земнім моїм житті,
Музо, більш ніщо нас не розлучить.

До дружини, мила, не ревнуй,
Хто дорожча з вас - не смій питати.
Пригорнись до мене, поцілуй,
І - до праці: рими добирати!