Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Катерина Івченко
Я виливаю мить
в супершедеври форми.
Щоб чути, як бринить
Її тонка струна.
Щоб пам’ять залишить
Про світле – хай мінорне.
Щоб в ній лишитись жить
І щоб жила вона.


Отримані коментарі | Залишені вами коментарі| Інші коментарі

Коментатор Катерина Івченко, [ 2007-06-15 11:46:55 ],
на сторінці поезії     "***(з циклу "Люблю...")"   Барбак Оксана

Коментатор Катерина Івченко, [ 2007-06-15 17:33:22 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Івченко Катерина

я все-таки вирішила додати сюди продовження, що написане у відповідь на вірш знайомим поетом, бо сама вже окремо їх не сприймаю...

Скільки сонця було дощового осіннього ранку,
Перехрестя жовтневих алей божеволіли в суміші барв,
Шаленіла блакить серед хмар понад скронями парку,
І дівчина у світлім плащі так відчужено йшла через парк.

Я не бачив очей, що дивились кудись поза простір,
Ані суму кармінових вуст, ані сліз, ані болю в очах,
Лише мокре волосся, блакить понад парком і осінь,
Акварелі розмитих алей і промокле вітрило плаща.

Паперовим човном силует пропливав у вітринах кав"ярень,
Розчинявся в заплаканім шклі, виринав у холодних струмках,
Під прозорим дашком напівсонної ще перукарні -
Перестук випадкових краплин і відлуння дверного дзвінка.

Я чомусь не спитав, за яким горизонтом імлистим,
І пісками яких берегів ти насправді блукала тоді.
Пам"ятаю лиш ранок суботній, і плащ і заплакане листя,
Дощ у місті, твій шалик і кола в холодній воді.


*може, колись з'явиться і монолог перукаря?..*
Коментатор Катерина Івченко, [ 2007-06-15 17:48:57 ],
на сторінці поезії     " О.М."   Бик Олексій

Коментатор Катерина Івченко, [ 2007-06-16 00:08:47 ],
на сторінці твору     "***"   Івченко Катерина

Пам'ятаю, Тетяно, і хочу нагадати, що говорила я не конкретно, а узагальнено)) а ще в мене є звичка перевіряти на "спам" - і я знову ж не дуже розумію, навіщо Вам всім ставити одне й те саме питання... відповідь, а тим більш панацею, Ви навряд чи знайдете, а привертати увагу... ну і що це дає?
але менше з тим
відповім на питання
а скоріше - просто наведу аналогію
12 років тому, коли я показала свої "шедеври" викладачці, що була тоді для мене неабияким авторитетом, і якій я завдячую бажанням розвиватися в поетичному напрямку, - вона повернула мені їх без єдиного слова, але з поміткою на полях - "Катрусю, менше фаталізму"
як не дивно, ця фраза була для мене визначальною
ні один з тих віршів ніколи не буде опублікований - я їх сама без жаху давно читати не можу)))
тож музи тут ні до чого
а Ваше це чи ні - покаже час
просто на певному етапі краще не писати якомога більше, а навпаки - читати, аналізувати, співвідносити...
а життя вже якось визначить, чого ми справді варті
1   2   3   4   5