Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ілахім Поет (1982)
Віршехамелеон

"Я тихо-тихо підглядаю
І тішуся собі, як бачу то,
Шо страшить і не підпускає" (с)


Інфо
* Народний рейтинг 4.733 / 5.5
* Рейтинг "Майстерень": 4.692 / 5.5
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Переглядів сторінки автора: 2053
Дата реєстрації: 2024-04-15 22:51:15
Школа та стилі: Люблю мінятися у віршах до невпізнаності, то не бачу себе у рамках жодної школи і не дотримуюсь конкретних стилів
У кого навчаюсь: Від Овідія і Марціала, Авзонія і Клавдіана - до деяких майстрів мережотури. Найбільший вплив: з наших - Костенко, з іншомовних - Маяковський
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2024.05.14 00:13
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
In your room
Where time stands still
Or moves at your will

Will you let the morning come soon
Or will you leave me lying here?
In your favourite darkness
Your favourite half-light
Your favourite consciousness
Your favourite slave

In your room
Where souls disappear
Only you exist here

Will you lead me to your armchair
Or leave me lying here?
Your favourite innocence
Your favourite prize
Your favourite smile
Your favourite slave
(Depeche Mode - In Your Room)

Найновіший твір
Коли кохання як мистецтво

Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.

Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються напівтіні.
Це в очах твоїх сяйво грайливе і неземне.
І гармонія доторків – лагідна до тремтіння.

Я додам в цей шедевр гайдамацької гостроти,
Ну а ти – мелодійності голосу українки.
Як життя зачинають – так само творять світи.
Щоб знайоме і рідне відкрило нові відтінки.

Так спалахують квіти рожевістю навесні.
Так закоханій вишні освідчитись може явір.
В цьому те, що вкладають птахи у свої пісні.
Це рапсодія ніжності, м’якість тонів метафор.

Це неначе розквітли від зоряного пилку
Рози буйних вітрів із голів, повних креативу.
Це неначе розніженість персика на снігу
З пелюсток, це два дива викохують спільне диво.

Це виходять за рамки занадто тісних октав
Бархат тенору із оксамитовістю сопрано.
Це коли всі бажання без натяків розгадав…
Але не поспішаєш, бо знаєш, де ще зарано.

Море ніжності перли виносить з самого дна.
Так вулкан салютує, де пристрасті повні надра.
Моль чуттєвості - всесвіту крапля, на двох одна.
В ній безмірність зірок є константою Авогадро…

Вибухають емоції - і на нічнім холсті
Різнобарвним світанком палає зірковий розчин.
В згадці краще лишилось, ніж малося на меті.
І нема для творців незабутніше і дорожче.