Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Анатолій Цибульський (1947)
Якщо в сади вертається зима,
В них замовкає пісня солов'їна,
Якщо любові у душі нема,
То нащо жити, якшщо ти - Людина.

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.708
Переглядів сторінки автора: 436
Дата реєстрації: 2024-04-01 22:13:46
Школа та стилі: Факультет журналістики КДУ ім. Т.Г.Шкевченка
У кого навчаюсь: Тарас Шевченко, Василь Симоненко, Ліна Костенко
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2024.04.29 13:43
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
ЖурнаЛіст - газетяр із 36-річним стажем. Жанри -стаття, інтерв'ю, фейлетон...

Найновіший твір
Вісімдесят рядків про любов

Вісімдесят рядків про любов

А знаєш, я таки тебе люблю,
Попри усi незгоди й перешкоди.
Я погляд твiй холодний спрагло п'ю,
Як п'ють поля веснянi талi води.
Я в голос твiй вслухаюся здаля
Такий близький, такий до болю рiдний,
Так слухає антенами Земля -
Космiчний простiр у iмлi досвiтнiй.
Я подих твiй збентежено ловлю,
Як ловить гай в сосновi вiти вiтер
Тебе так нiжно i безмежно я люблю,
Що вже нiхто не змiг би так любити...

***

Ти мене не просто розлюбила
В мить, коли сягнув я висоти,
Поглядом спалила мої крила,
Вiдштовхнула й мовила: "Лети!".
I як птах, пiдстрелений на злетi,
Нiби камiнь, скинутий iз гiр,
Я летiв, і на усiй планетi
Раптом стих стривожений ефiр.
Все живе замовкло на хвилину,
Навiть вiтер приглушив свiй звук,
Щоби було чути, як в людини
Серце вiдбива прощальний стук...

Сон

Нiч минала,серця хвильний гомiн
Тишу рвав i кидав за порiг.
Мозок тяв про щось забуте спомин,
Слово щире ластилось до нiг.
Собачам зобиженим просилось,
Клекотало леготом дорiг.
Ти пробач, якщо в цю нiч наснилось
Все, що дарувати я не змiг ...

* * *

Я в обличчя скривджене не вдарю,
Бо в самого вдарене болить.
Погляд мiй не скреше iскри жару
В тiй душi, що тлiє й не горить.
Я неправди в душу не посiю,
Бо кривить душею не навчивсь.
Як любити крадькома не вмiю,
Й не люблю, також - не крадучись.

* * *

У дитинства - тисячі облич.
Всi вони зворушливi й правдивi,
Промайне... i клич його - не клич,
Де вона тепер та щемна мить щаслива?
У кохання - тисячі облич.
Кожне з них бентежне i красиве,
А мине... I клич його - не клич,
Лиш на вiях затремтить сльоза зрадлива.

* * *

- Чого ти плачеш, моє серце?
За чим сумуєш, моя доле?
Куди з грудей так прудко рвешся?
Що тебе тяжко так неволить?
- То, лиш здається, моя радiсть.
То, лиш ввижається, кохана.
Ось-ось мине хвилинна слабкiсть
Й перещемить сердечна рана...
- Чом на твоїх зiницях сльози?
Чого тремтять зрадливо руки?
Що за душевнi бурi-грози
Твiй мозок рвуть, як чорнi круки?
- То - сонце заслiпило очi,
Лiта нагадують про себе.
А ще, - безсоннi довгi ночi,
Й думки про мене, i про тебе...

* * *

Ми з тобою десь вже зустрічались,
Тільки де, красуне, підкажи?
Дні ішли,літа за нами мчали,
Як круті авто на віражі.
Й погляд цей я теж уже десь бачив,
Тільки де, красуне, підкажи?
Із яких незвіданих побачень
В наші сни приходять міражі?..
У якому закуточку серця
Ти мені, красуне, підкажи
Образ твій, що в пам'яті не стерся,
З юних літ ятриться і щемить,
Ти мене, здається, й не любила,
Я з тобою зорі не стрічав,
То чому ж скажи, красуне мила,
Я в житті таку як ти шукав?...


* * *
Ніби в юність вернувся на мить,
Стільки спогадів раптом накрило!..
Все, чим серце й досі щемить,
Все, що мріялось, снилось, любилось...
Все,що збутись могло, та не збулось,
Все,що статись могло, та пройшло,
Все на мить, як в кіно, повернулось,
Лмш шкода, що коротке воно...
* * *
Живи, кохана, i щаслива будь
Хай бережуть тебе усi святi i люди.
Живи поки на цьому свiтi я живу,
Живи й тодi, коли мене на нiм не буде...
Живи за двох. Сумуй за двох i смiйся,
Шануй стосункiв наших чистоту,
За двох бiля чужого серця грiйся,
А я... барвiнком синiм проросту.
I у травневi прохолоднi ночi
Я буду в сни приходити твої,
Ледь чутно цiлувати милi очi,
Коли стривожать тишу солов'ї,
А як погасне зiронька остання
I сонце вип'є вранiшню росу,
Я вiй твоїх торкнусь своїм диханням
I випаду в непрошену сльозу...