Темні сталактити виснажених днів...
Ми летим у часі сонячних полів.
Наші очі бачать ріки й горизонти,
Наші душі вільні, самі собі архонти.
Вже палає сонце в кожному будинку,
Вже палає серце в юності хвилинку.
Нас не зупинити, ми нові створіння,
Ми не просто люди, маєм супервміння.
Мозок - наша вартість, ми не йдем по крові.
Інтелекту шана й слава силі слова!
Ми відкриті світу й летимо як птиці,
Кожному привітні, маєм сяйво в серці.
Нам не буть пітьмою в мареві люстерка,
Сонячними зайчиками нам стрибати легко.

Линуть у простори промені світанку,
І жевріє небо вогне-пелюстками,
Розквітає сонце в місячнім серпанку,
Закриває зорі хмарами-листками.

Темна пітьма ночі відліта далеко,
Зір іскристе сяйво гасне у безодні,
Небо розтинає крилами лелека,
І цілує вітер там ліси безлюдні.

Линуть у простори промені світанку,
Росяні травинки не торкнуть долоні.
Народилось сонце у веснянім ранку,
Народилась квітка у природнім колі.