ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.18
12:48
Якщо хтось за тебе летить, мов танк,
змітаючи наклепи злі, -
тож ти не просто марнуєш життя,
виходить, що був на землі…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
змітаючи наклепи злі, -
тож ти не просто марнуєш життя,
виходить, що був на землі…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.05.18
12:27
Микола Соболь щойно опублікував лист «До редакції майстерень».
У шести реченнях - 8 (!) помилок.
Давайте порахуємо!
1. Після звернення «Шановна редакція» потрібен знак не ?, а !, бо він наче сумнівається, чи шановна вона.
2. У кличній формі правильно
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Альона Ліснича (1991) /
Проза
Берімо час у руки!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Берімо час у руки!
Берімо час у руки! Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і…розбитися!
Кожна хвилина по-своєму дуже дорога. Прокручуючи у пам’яті нещодавні миті, хочеться затулити рукою зморшки істини. Сплеском морської хвилі підкрадався час. Він вихором влітав у мою душу і виносив із неї зернини свободи. Мить насторожувала. Її верескливий голос проникав у надсвідомість. Надворі танув сніг. Розпеченим залізом сніжинки стікали по моєму обличчі. Було боляче. Голос не мав смаку. Хотілося тікати у безкінечність, але всі шляхи затуманив сон. Він був такий… Моє серце не знало більшого щастя і почало співати. Життя рушило вперед. Зупинятися не було сенсу.
Час увійшов у спіраль бажаного. Усе задумане здійснювалося. Але… Чорною стрічкою підперезалася радість. Очі щодня покривалися росою від невдач.
Немов молотком об дерево стукала біль об душу. Червоне зникло із горизонту смаку. Чорне, чорне полотно покривало усмішку Мадонни. Хотілося вийти до вітру, відчинити, мов двері груди, і вдихнути свіжого обмороженого повітря.
Руки тяглися до нього, а він залишався холодний, як лід. Його очі при кожному погляді грали у сніжки. Пахло невимушеною байдужістю.
А мені хотілося щастя! При зустрічі з ним у моїй душі зацвітали квіти. Його ж проймав мороз. Закривавлені губи зберігали мовчання. Думки кружляли навколо одного питання: «Чому ця людина настільки холодна?». Відповідь очевидна: почуття знаходяться поза зоною досяжності.
Годинник пробив дванадцяту. Бажання виприскувалися через склянку мрій. Хотілося чогось більшого. Але думки про надмірне покривав іній.
За декілька хвилин усе було в порядку. «Він буде мій…Буде…!», - промовляв внутрішній голос. Блискучі зорі посилювали віру. Але…
Сон закінчився. Крізь заплющені очі пробивалося світло від новорічних вогнів. Пахло ялинковою свіжістю. На столі стояв келих недопитого шампанського. Через п’ять хвилин проб’є дванадцята. Новий рік привітає нас із початком нового життя.
А сон був такий чудовий! Ох!
Берімо час у руки!
Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і розбитися… у сні!
Кожна хвилина по-своєму дуже дорога. Прокручуючи у пам’яті нещодавні миті, хочеться затулити рукою зморшки істини. Сплеском морської хвилі підкрадався час. Він вихором влітав у мою душу і виносив із неї зернини свободи. Мить насторожувала. Її верескливий голос проникав у надсвідомість. Надворі танув сніг. Розпеченим залізом сніжинки стікали по моєму обличчі. Було боляче. Голос не мав смаку. Хотілося тікати у безкінечність, але всі шляхи затуманив сон. Він був такий… Моє серце не знало більшого щастя і почало співати. Життя рушило вперед. Зупинятися не було сенсу.
Час увійшов у спіраль бажаного. Усе задумане здійснювалося. Але… Чорною стрічкою підперезалася радість. Очі щодня покривалися росою від невдач.
Немов молотком об дерево стукала біль об душу. Червоне зникло із горизонту смаку. Чорне, чорне полотно покривало усмішку Мадонни. Хотілося вийти до вітру, відчинити, мов двері груди, і вдихнути свіжого обмороженого повітря.
Руки тяглися до нього, а він залишався холодний, як лід. Його очі при кожному погляді грали у сніжки. Пахло невимушеною байдужістю.
А мені хотілося щастя! При зустрічі з ним у моїй душі зацвітали квіти. Його ж проймав мороз. Закривавлені губи зберігали мовчання. Думки кружляли навколо одного питання: «Чому ця людина настільки холодна?». Відповідь очевидна: почуття знаходяться поза зоною досяжності.
Годинник пробив дванадцяту. Бажання виприскувалися через склянку мрій. Хотілося чогось більшого. Але думки про надмірне покривав іній.
За декілька хвилин усе було в порядку. «Він буде мій…Буде…!», - промовляв внутрішній голос. Блискучі зорі посилювали віру. Але…
Сон закінчився. Крізь заплющені очі пробивалося світло від новорічних вогнів. Пахло ялинковою свіжістю. На столі стояв келих недопитого шампанського. Через п’ять хвилин проб’є дванадцята. Новий рік привітає нас із початком нового життя.
А сон був такий чудовий! Ох!
Берімо час у руки!
Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і розбитися… у сні!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію