ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мія Першоцвіт (1983) /
Проза
Пробач, Олесю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пробач, Олесю
Вона завжди сиділа в аудиторії за останнім столом, уважно слухала усіх, без винятку, викладачів, старанно занотовувала лекції і майже ніколи не усміхалася. У неї було гарне чорне волосся і сірі сумні очі. Кожного разу, коли ми, студенти-заочники, з шумом і гамом вривалися в аудиторію, вона вже була там: тихо сиділа і мрійливо дивилася у вікно. Усе що ми про неї знали так це те, що звуть її Олесею, а поміж себе ми називали її сніговиком.
Молоді, веселі, безтурботні студенти, а саме такими ми тоді були, не могли зрозуміти таку відчуженість і замкнутість, (насправді нам і не хотілося вникати в чужі проблеми, бо ми були надто захоплені власними персонами) тому трактували таку поведінку, як зверхність і зарозумілість. Сесії в заочників проходять дуже насичено: вранці – іспити і заліки, ввечері – лекції. Два роки нашого навчання пролетіли швидко.
А на третьому курсі Олеся прийшла здавати іспити з … мамою! З приводу такого «неподобства» ми досить таки голосно обурювалися. Я запропонувала їй допомогу в підготовці до іспитів, гадаючи, що тим самим виявляю неабияку ласку та доброту, і замість слів великої вдячності (які малювала моя уява) отримала тихе: «Дякую, але не треба». Оце «тихе дякую» було сприйняте як абсолютна відсутність сорому і совісті. І до кінця семестру Олеся демонстративно ігнорувалася мною і всіма іншими «ображеними» одногрупниками.
На канікулах, які в заочників чималенькі, мені випала нагода побувати в монастирі на Тернопільщині. Літургія, молитви на оздоровлення, похід до джерела Богородиці – день був насичений подіями, емоціями і людьми. Мені було до сліз шкода цих хворих людей. І раптом в моїй голові промайнула думка: ці сотні облич – втомлених і блідих, ці сотні очей – сумних і вицвілих чомусь мені видаються дуже знайомими. Чому? А у автобусі дорогою додому я згадала де бачила їх – за останнім столом у аудиторії.
З того моменту я вже не могла дочекатися настання другої сесії. Відчуття незрозумілого неспокою і бажання щиро поговорити з однокурсницею хвилювали моє серце. Я тисячі разів намагалася змоделювати нашу зустріч, перебирала слова, якими хотіла б підтримати її (чомусь була у мене певність, що вона має проблеми зі здоров'ям). Нарешті приблизний план розмови був складений, а початок сесії наставав завтра.
Приїхавши на годину швидше до початку лекцій, я пішла до методиста за журналом відвідувань (який мала обов'язок заповнювати).
«Ось, тримай, - методист подала мені журнал і списки студентів, - до початку пари ще маєш час, то ж можеш тут його заповнювати.»
«А тут якась помилка? Ви десь «загубили» студента», - сказала я, не знайшовши в списках Олесі.
«Та ні…Це не помилка. Олесі не буде. Пухлина в головному мозку… Померла.»
Померла.
Я зайшла до аудиторії. Сіла за останній стіл. За вікном яскраво світило сонце, на гілочках дерев прорізувалися зелені листочки…- весна прийшла вчасно. Вчасно зігріла, вчасно потішила… А я – спізнилася.
Пробач, Олесю.
Молоді, веселі, безтурботні студенти, а саме такими ми тоді були, не могли зрозуміти таку відчуженість і замкнутість, (насправді нам і не хотілося вникати в чужі проблеми, бо ми були надто захоплені власними персонами) тому трактували таку поведінку, як зверхність і зарозумілість. Сесії в заочників проходять дуже насичено: вранці – іспити і заліки, ввечері – лекції. Два роки нашого навчання пролетіли швидко.
А на третьому курсі Олеся прийшла здавати іспити з … мамою! З приводу такого «неподобства» ми досить таки голосно обурювалися. Я запропонувала їй допомогу в підготовці до іспитів, гадаючи, що тим самим виявляю неабияку ласку та доброту, і замість слів великої вдячності (які малювала моя уява) отримала тихе: «Дякую, але не треба». Оце «тихе дякую» було сприйняте як абсолютна відсутність сорому і совісті. І до кінця семестру Олеся демонстративно ігнорувалася мною і всіма іншими «ображеними» одногрупниками.
На канікулах, які в заочників чималенькі, мені випала нагода побувати в монастирі на Тернопільщині. Літургія, молитви на оздоровлення, похід до джерела Богородиці – день був насичений подіями, емоціями і людьми. Мені було до сліз шкода цих хворих людей. І раптом в моїй голові промайнула думка: ці сотні облич – втомлених і блідих, ці сотні очей – сумних і вицвілих чомусь мені видаються дуже знайомими. Чому? А у автобусі дорогою додому я згадала де бачила їх – за останнім столом у аудиторії.
З того моменту я вже не могла дочекатися настання другої сесії. Відчуття незрозумілого неспокою і бажання щиро поговорити з однокурсницею хвилювали моє серце. Я тисячі разів намагалася змоделювати нашу зустріч, перебирала слова, якими хотіла б підтримати її (чомусь була у мене певність, що вона має проблеми зі здоров'ям). Нарешті приблизний план розмови був складений, а початок сесії наставав завтра.
Приїхавши на годину швидше до початку лекцій, я пішла до методиста за журналом відвідувань (який мала обов'язок заповнювати).
«Ось, тримай, - методист подала мені журнал і списки студентів, - до початку пари ще маєш час, то ж можеш тут його заповнювати.»
«А тут якась помилка? Ви десь «загубили» студента», - сказала я, не знайшовши в списках Олесі.
«Та ні…Це не помилка. Олесі не буде. Пухлина в головному мозку… Померла.»
Померла.
Я зайшла до аудиторії. Сіла за останній стіл. За вікном яскраво світило сонце, на гілочках дерев прорізувалися зелені листочки…- весна прийшла вчасно. Вчасно зігріла, вчасно потішила… А я – спізнилася.
Пробач, Олесю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію