ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Козаченко (1967) /
Поеми
ДОН МІГЕЛЬ-10
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДОН МІГЕЛЬ-10
Змучений, знищений втратою коханої Мігель не знаходить собі місця, караючись, спокутуючи свою провину. Давній друг, відомий художник Бартоломе Мурільйо приносить подарунок – давно замовлений прекрасний портрет Хіролами, яка зображена у вигляді Мадонни. Картина має назву “Непорочне зачаття”. Портрет повертає Мігеля до життя.
10. Портрет
І болем знеболений світ.
І пропали
примари, прокльони, терзання, напасті.
Усе – самота. Сам. Один.
Не у парі.
І голо і пусто в душі.
І украсти
у тебе вже нічого. Марні маєтки,
тобі не потрібні. Твій скарб був єдиний –
і втрачений нАвік. Безмірно далеко
твоя Хіролама...
Як мало людині
потрібно для смерті! –
Лиш пустка. І відчай.
Задовга дорога до втрачених істин...
Доклигаєш – бачиш:
не вічні... не вічні!..
І хочеться вити.
І камені гризти.
Лунка порожнеча тебе не лякає.
Посіла байдужість. І заціпеніння.
В палаці, у місті, в оливковім гаї –
ти никаєш
сліпо
безмовною тінню...
– Прийшов Бартоломе Мурільйо, сеньйоре...
У тишу і присмерк задушних покоїв
ковзнуло
мале
променятко
прозоре...
– Мій друже Мігелю, ну, що ти накоїв?..
Мурільйо, старий, найвірніший із друзів,
приніс подарунок, в шматину завитий,
що має спинити в пекельному крузі
твій біг нескінченний...
Любити?
Ловити?..
Послизли покрови. Біліло печаттю
сліпуче обличчя – невибула мука!
– Моя Хірола...
– Непорочне зачаття... –
й тремтіли художника вславлені руки.
Очищення горем.
Очищення болем.
Очищення смертю твоєю пройшов я...
Мадонно моя! Більш не буде ніколи
ні горя, ні болю...
Я повен любов’ю!
Твій лик осяйний...
Полотно се і фарби?
Святе одкровення зійшло і зосталось.
“Портрет досконалий. Тут – жодної вади...”
У серці розпукла божественна парость.
Хвала Бартоломе! Обійми, стискання –
пішов живописець, потішений словом, –
прозріння лишив...
Сонце радісне раннє
охрещує душу –
нову,
світанкову.
2009
10. Портрет
І болем знеболений світ.
І пропали
примари, прокльони, терзання, напасті.
Усе – самота. Сам. Один.
Не у парі.
І голо і пусто в душі.
І украсти
у тебе вже нічого. Марні маєтки,
тобі не потрібні. Твій скарб був єдиний –
і втрачений нАвік. Безмірно далеко
твоя Хіролама...
Як мало людині
потрібно для смерті! –
Лиш пустка. І відчай.
Задовга дорога до втрачених істин...
Доклигаєш – бачиш:
не вічні... не вічні!..
І хочеться вити.
І камені гризти.
Лунка порожнеча тебе не лякає.
Посіла байдужість. І заціпеніння.
В палаці, у місті, в оливковім гаї –
ти никаєш
сліпо
безмовною тінню...
– Прийшов Бартоломе Мурільйо, сеньйоре...
У тишу і присмерк задушних покоїв
ковзнуло
мале
променятко
прозоре...
– Мій друже Мігелю, ну, що ти накоїв?..
Мурільйо, старий, найвірніший із друзів,
приніс подарунок, в шматину завитий,
що має спинити в пекельному крузі
твій біг нескінченний...
Любити?
Ловити?..
Послизли покрови. Біліло печаттю
сліпуче обличчя – невибула мука!
– Моя Хірола...
– Непорочне зачаття... –
й тремтіли художника вславлені руки.
Очищення горем.
Очищення болем.
Очищення смертю твоєю пройшов я...
Мадонно моя! Більш не буде ніколи
ні горя, ні болю...
Я повен любов’ю!
Твій лик осяйний...
Полотно се і фарби?
Святе одкровення зійшло і зосталось.
“Портрет досконалий. Тут – жодної вади...”
У серці розпукла божественна парость.
Хвала Бартоломе! Обійми, стискання –
пішов живописець, потішений словом, –
прозріння лишив...
Сонце радісне раннє
охрещує душу –
нову,
світанкову.
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію