ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Новини):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Новини):
2018.01.02
2017.03.14
2016.03.25
2015.04.08
2014.03.11
2014.03.10
2013.10.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Новини (Поезія)
Юрій Андрухович: Фірташ фінансує фестиваль, де я буду хедлайнером? Окей, хай покращує собі карму
Контекст : Українська Правда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Юрій Андрухович: Фірташ фінансує фестиваль, де я буду хедлайнером? Окей, хай покращує собі карму
Ірина Сливінська
"Юрій Андрухович - відомий український письменник, один з творців сучасної української культури. Він пише прозу та поезію, веде регулярну колонку та співає разом із польським гуртом "Karbido".
До Андруховича можна ставитися по-різному, але нікого він не лишає байдужим. Для одних він - Патріарх. Для інших (як казала Оксана Забужко) - хлопчик, який не хоче дорослішати. А ще - мандрівник. Недаремно цього року Юрій Андрухович після тривалої мовчанки презентує нову книжку - "Лексикон інтимних міст".
"Українська правда. Життя" поспілкувалась із письменником, аби спробувати розібратись із неоднозначними проявами його творчого та громадського життя."
- Мені здається, що в Україні письменники якось не надто між собою миряться - діляться на "тусовки" та дружать один проти одного. Чому так сталося?
- А мені здається, що ви дуже перебільшуєте негативний бік цього явища. Бо я, наприклад, уявлення не маю, хто проти кого. І в чому це виявляється. Може, якісь приклади?
Я, напевно, занадто сильно відірвався від українського літературного життя, нічого в ньому не тямлю. Тож і ситуація видається мені радше нормальною - такою ж, як і в будь-якій іншій країні: є симпатії, є антипатії, є змішані почуття. Може, щоб відчути цю ворожнечу, про яку ви запитуєте, я мав би пожити в Києві? Розкажіть мені трохи більше про цю ворожнечу. Самому цікаво попліткувати (сміється)
- До якої тусовки належите ви? Проти кого дружите?
- Я патологічно неконфліктна особа. Тому на сьогодні є тільки один об'єкт, проти якого я виступаю. Це українська влада.
Я вважаю її абсолютним злом, яке веде країну та суспільство до дедалі глибшого занепаду й остаточного розпаду людського в людях. А щодо письменників - я не виступаю проти жодного. Навіщо це мені? Це нецікаво, бо банально. А банальності я ненавиджу не менше від режиму.
Взагалі ж я завжди любив відгукуватися в найвищих суперлятивах про успіхи моїх колег. Якщо би хтось завдав собі такої праці - промоніторити письменницькі висловлювання в цьому сенсі, то я не сумніваюся, що виявився б чемпіоном з компліментів.
Якщо ж мені активно не подобається твір чи загалом уся творчість певного автора, то я просто мовчу. Тобто жодним чином не провокую конфлікту в цьому середовищі, де й без того так мало щасливих і впевнених у собі людей.
Що більше - я не відповідаю на спроби образити мене. Є такий принцип, здається, в буддизмі - замкнути зло на собі, не продовжувати його, не давати йому дальшого життя. От я в деяких моментах намагаюся наслідувати цей буддизм.
- Чому вас так не любить Оксана Забужко?
- О, справді? Вона мене не любить? А от я її люблю. Чорт, і що з цим робити? Але в житті, на жаль, таке трапляється - ти її любиш, а вона тебе ні. Так і живемо.
Фото Ростислава Шпука
- Як ви ставитеся до участі письменників у політичному житті? Навіщо всі ці підписання листів і публічні коментування дій політиків? Чи приносять вони бажані результати?
- Письменник не може цілком ухилитися від політики, бо його робочим матеріалом є думки і слова. Тобто на нього є запит. І до нього телефонують, пишуть, звертаються із проханням висловитися з такого-то й такого приводу. Він сам нічого цього не організовує - це до нього дзвонять з редакцій, а не він видзвонює по редакціях. І раз уже до нього дзвонять, то він висловлюється, бо вважає, що це правильно - поділитися своїми думками.
"Він" у цьому випадку - це я про себе, як ви розумієте.
З підписанням листів - окрема ситуація. По-перше, не буває "підписання листа взагалі". Усе визначається змістом листа і суспільним контекстом. Я підписав листа проти судової сваволі в Україні і тим самим підтримав Юлію Тимошенко, Юрія Луценка та інших теперішніх політув'язнених.
Я зробив це цілком свідомо і переконано. Бо саме цих людей я вважаю на сьогодні найпоказовішими, найзнаковішими жертвами згаданої судової сваволі, іншими словами, безправ'я.
Їх повільно вбивають, щоб довести смерть Помаранчевої революції. Ось про це й треба говорити якомога голосніше, поки ще не всім заткнуто роти. Проте коли вже узагальнювати, то хіба що от як: моє ім'я ви можете побачити лише під листами протесту. І ніколи під хвалебними листами до влади (посміхається). Тут є різниця.
- Після 2004 року в Україні частенько говорять про розчарування. Ви самі не розчарувалися за ці 7 післяреволюційних років?
- Я розчарувався. Та й що з того? Надія теж іще не вмерла. Все гаразд, нормальний для письменника стан - дивитися на свою країну критично і невдоволено. Тобто розчаровуватися батьківщиною - це природно. Бо на те, щоб зачаровуватись, існує чужина. А з батьківщини вистачить і того, що вона просто є.
- Чи може/повинен/має право письменник взаємодіяти з політичними силами - ставати членом партії, отримувати фінансування на випуск книжки тощо?
- Я нікому не радив би. Але це, як кажуть, діло особисте. Зрештою, стерильно чистої ситуації з фінансуванням книжок у нас уже, здається, й не може бути. З іншого боку, я не думаю, що все аж настільки брутально - от він, автор, звертається до керівної партії й каже: "Я хочу бути вашим солдатом, видайте мені книжку".
Насправді все це складніше, неоднозначніше, завуальованіше. Справжню картину всіх цих хитроплетінь знають не автори, а видавці. Це вони змушені крутитися, наче в'юни, бо це їхній бізнес.
- Цього року ви є одним із хедлайнерів на міжнародному поетичному фестивалі "Meridian Czernowitz". Генеральним партнером виступає група Фірташа. Як ви до цього ставитеся?
- Ось я щойно від вас про це почув. Не вірити Вам підстав у мене немає. А відповім я хіба що так: це все клопоти фестивального керівництва. Ми ж насправді не знаємо, які перепони їм доводиться долати для того, щоб ця багатоступенева і складна акція все-таки відбулася. Через яких "смотрящих" пробиватися.
Фірташ? Окей, хай покращує собі карму добрими справами.
- Ви би погодилися брати участь у аналогічному культурному заході, якби його фінансував Дмитро Табачник? Чому?
- Дмитро Табачник не фінансував би ні за що аналогічного культурного заходу. Бо такий захід - це дієве заперечення всіх табачниківських зусиль щодо нашої меншовартості й культурної ізольованості.
- Публікації на честь 20-річчя незалежності - доволі песимістичні. Якщо говорити про підсумки в українській культурі останніх 20 років, то є тут чим пишатися?
- Культура є, на щастя, галуззю, сказати б, неколективною. Її творять передусім особистості. А їх у нас ніколи не бракувало. Але мені не подобається формулювання "чи є чим пишатися". Що таке "пишатися"? Так і хочеться собі уявити якусь таку заводську дошку пошани з фізіями всіляких заслужених людей і напис "Ними пишається колектив".
Насправді я говорив би не про те, чим "можна пишатися", а про те, що любиш. От ви ж, безумовно, любите якісь тексти українських письменників? І я багато що з них люблю.
Мені здається, один із підсумків 20-річчя той, що наша культура суттєво порізноманітнішала. У ній з'явилася поліфонія, плюралізм. У ній активно присутні Ліна Костенко і Лесь Подерв'янський, етно-фольк і сучасний авангард, "КомуВниз" і Алла Загайкевич, "ДахаБраха" і анімація Степана Коваля, Прохасько і Маков, харківський театр "Арабески" і львівський імені Курбаса. Ну, й так далі.
Інший підсумок: усе найцікавіше в українській культурі з'являлося не завдяки, а всупереч державі - як вільна творча ініціатива вільних людей. Так і повинно бути. Поява цих вільних людей - також один із підсумків. Аби тільки нинішня система все це поступово не розчавила, бо деякі симптоми є надто очевидними. Тому так важливо протестувати, зокрема і відкритими листами.
- Якби ви формували "футбольну команду" українських письменників (за умови, що туди можуть потрапити і жінки, і чоловіки), то кого би покликали в основний склад?
- Оксану Забужко - в центр нападу (сміється)! Всі інші гравці плавно пересуваються полем, з'являючись на різних позиціях і демонструючи тотальний футбол. Жіночу компоненту збірної мали б доповнити Ірена Карпа, Таня Малярчук та Марія Матіос. Чоловічу - Іздрик, Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Степан Процюк, Євген Баран, Олександр Алієв і Андрій Шевченко.
Останніх двох слід було б терміново видати, щоб і вони вважалися письменниками. З такою збірною ми всім накидаємо по саму зав'язку. Але за умови, що головним тренером буду я (сміється).
- Я не можу згадати жодного видавництва в Україні, з яким би ви працювали постійно. На Заході натомість нормальною є ситуація, коли у відомого письменника є "свій" видавець. Чому так сталося?
- В Україні я незалежний у своєму виборі і волію для кожної книжки знаходити того видавця, який найбільше їй відповідає. Книжка - це ж певна цілість, така собі нерозривна єдність форми і змісту, чи, як нас колись навчали у львівському поліграфі, "синтез духовної суті з матеріальним продуктом" (посміхається).
За межами України я йду іншим шляхом і працюю переважно з одними й тими ж видавцями - "Чарне" у Польщі, "Зуркамп" у Німеччині, "Акантіладо" в Іспанії, "Нуар сюр Блан" у Франції та Швейцарії. Я переважно задоволений нашими стосунками, ми стали близькими друзями. Я відчуваю, що вони цінують мене як автора - тому й не хочу змінювати їх на інших.
- Чула, ви змінили назву книжки - замість "Лексикону інтимних місць" вона тепер називається "Лексикон інтимних міст". Чим слово "місце" не догодило?
- Лише фонетикою. Тобто я на мить уявив собі оте "СЦЬ" такими от великими літерами на обкладинці. Й подумав, що краще пожертвувати каламбуром з "інтимними місцями", ніж допустити оте, даруйте на слові, "сцяння".
- Ця збірка - це все ж таки більше схоже на нехудожню прозу. Чи я помиляюся?
- Я коли пишу, не надто застановляюся над тим, чи в мене з цього буде художня проза, чи нехудожня. Я пишу, бо затягує. Й хочеться писати. Але як це можливо, щоб у мене - і нехудожня? Художня, ще й яка. Високохудожня, я сказав би (сміється). Якщо ви після виходу книжки раптом вирішите підрахувати в ній загальну кількість, наприклад, метафор, то жахнетеся - їх буде там безліч.
- Чому не роман написали? Адже сьогодні в Україні саме роман виглядає на найбільш комерційно успішним жанром.
- Та мені не йдеться про комерційний успіх. Я ж не комерсант, а письменник усе-таки. І що таке взагалі комерційний успіх письменника в нашій країні? З іншого боку - хто його знає, може, це насправді все-таки роман? Роман у прихованій формі. Я не проти, якщо хтось на нього й так подивиться.
От я в "Таємниці" поставив під заголовком "Замість роману", так? А насправді це ж роман. Письменник, на мій погляд, завжди має право називати речі по-іншому. Це таке запрошення для читача - викрий мене, дешифруй. Піймай мене за руку і звинувать. Це ж і є контакт, ми ж усі його прагнемо.
- І порада молодим авторам-початківцям від Андруховича - Як не стати графоманом?
- Я б сказав би їм так: "Діти мої, будьте графоманами. Бути графоманом не так уже й погано. Це краще, ніж бути наркоманом. Хоча все ще залежить від того, який наркотик ви вживаєте.
Якщо це захоплення книжками, музикою, іншими людьми, то цей наркотик добрий. Будьте графоманами, з них інколи щось хороше виростає. Щоправда, частенько з них виростають політики. А з політиків уже не виростає нічого. Але з вас ще будуть люди, живіть і пишіть".
"Юрій Андрухович - відомий український письменник, один з творців сучасної української культури. Він пише прозу та поезію, веде регулярну колонку та співає разом із польським гуртом "Karbido".
До Андруховича можна ставитися по-різному, але нікого він не лишає байдужим. Для одних він - Патріарх. Для інших (як казала Оксана Забужко) - хлопчик, який не хоче дорослішати. А ще - мандрівник. Недаремно цього року Юрій Андрухович після тривалої мовчанки презентує нову книжку - "Лексикон інтимних міст".
"Українська правда. Життя" поспілкувалась із письменником, аби спробувати розібратись із неоднозначними проявами його творчого та громадського життя."
- Мені здається, що в Україні письменники якось не надто між собою миряться - діляться на "тусовки" та дружать один проти одного. Чому так сталося?
- А мені здається, що ви дуже перебільшуєте негативний бік цього явища. Бо я, наприклад, уявлення не маю, хто проти кого. І в чому це виявляється. Може, якісь приклади?
Я, напевно, занадто сильно відірвався від українського літературного життя, нічого в ньому не тямлю. Тож і ситуація видається мені радше нормальною - такою ж, як і в будь-якій іншій країні: є симпатії, є антипатії, є змішані почуття. Може, щоб відчути цю ворожнечу, про яку ви запитуєте, я мав би пожити в Києві? Розкажіть мені трохи більше про цю ворожнечу. Самому цікаво попліткувати (сміється)
- До якої тусовки належите ви? Проти кого дружите?
- Я патологічно неконфліктна особа. Тому на сьогодні є тільки один об'єкт, проти якого я виступаю. Це українська влада.
Я вважаю її абсолютним злом, яке веде країну та суспільство до дедалі глибшого занепаду й остаточного розпаду людського в людях. А щодо письменників - я не виступаю проти жодного. Навіщо це мені? Це нецікаво, бо банально. А банальності я ненавиджу не менше від режиму.
Взагалі ж я завжди любив відгукуватися в найвищих суперлятивах про успіхи моїх колег. Якщо би хтось завдав собі такої праці - промоніторити письменницькі висловлювання в цьому сенсі, то я не сумніваюся, що виявився б чемпіоном з компліментів.
Якщо ж мені активно не подобається твір чи загалом уся творчість певного автора, то я просто мовчу. Тобто жодним чином не провокую конфлікту в цьому середовищі, де й без того так мало щасливих і впевнених у собі людей.
Що більше - я не відповідаю на спроби образити мене. Є такий принцип, здається, в буддизмі - замкнути зло на собі, не продовжувати його, не давати йому дальшого життя. От я в деяких моментах намагаюся наслідувати цей буддизм.
- Чому вас так не любить Оксана Забужко?
- О, справді? Вона мене не любить? А от я її люблю. Чорт, і що з цим робити? Але в житті, на жаль, таке трапляється - ти її любиш, а вона тебе ні. Так і живемо.
Фото Ростислава Шпука
- Як ви ставитеся до участі письменників у політичному житті? Навіщо всі ці підписання листів і публічні коментування дій політиків? Чи приносять вони бажані результати?
- Письменник не може цілком ухилитися від політики, бо його робочим матеріалом є думки і слова. Тобто на нього є запит. І до нього телефонують, пишуть, звертаються із проханням висловитися з такого-то й такого приводу. Він сам нічого цього не організовує - це до нього дзвонять з редакцій, а не він видзвонює по редакціях. І раз уже до нього дзвонять, то він висловлюється, бо вважає, що це правильно - поділитися своїми думками.
"Він" у цьому випадку - це я про себе, як ви розумієте.
З підписанням листів - окрема ситуація. По-перше, не буває "підписання листа взагалі". Усе визначається змістом листа і суспільним контекстом. Я підписав листа проти судової сваволі в Україні і тим самим підтримав Юлію Тимошенко, Юрія Луценка та інших теперішніх політув'язнених.
Я зробив це цілком свідомо і переконано. Бо саме цих людей я вважаю на сьогодні найпоказовішими, найзнаковішими жертвами згаданої судової сваволі, іншими словами, безправ'я.
Їх повільно вбивають, щоб довести смерть Помаранчевої революції. Ось про це й треба говорити якомога голосніше, поки ще не всім заткнуто роти. Проте коли вже узагальнювати, то хіба що от як: моє ім'я ви можете побачити лише під листами протесту. І ніколи під хвалебними листами до влади (посміхається). Тут є різниця.
- Після 2004 року в Україні частенько говорять про розчарування. Ви самі не розчарувалися за ці 7 післяреволюційних років?
- Я розчарувався. Та й що з того? Надія теж іще не вмерла. Все гаразд, нормальний для письменника стан - дивитися на свою країну критично і невдоволено. Тобто розчаровуватися батьківщиною - це природно. Бо на те, щоб зачаровуватись, існує чужина. А з батьківщини вистачить і того, що вона просто є.
- Чи може/повинен/має право письменник взаємодіяти з політичними силами - ставати членом партії, отримувати фінансування на випуск книжки тощо?
- Я нікому не радив би. Але це, як кажуть, діло особисте. Зрештою, стерильно чистої ситуації з фінансуванням книжок у нас уже, здається, й не може бути. З іншого боку, я не думаю, що все аж настільки брутально - от він, автор, звертається до керівної партії й каже: "Я хочу бути вашим солдатом, видайте мені книжку".
Насправді все це складніше, неоднозначніше, завуальованіше. Справжню картину всіх цих хитроплетінь знають не автори, а видавці. Це вони змушені крутитися, наче в'юни, бо це їхній бізнес.
- Цього року ви є одним із хедлайнерів на міжнародному поетичному фестивалі "Meridian Czernowitz". Генеральним партнером виступає група Фірташа. Як ви до цього ставитеся?
- Ось я щойно від вас про це почув. Не вірити Вам підстав у мене немає. А відповім я хіба що так: це все клопоти фестивального керівництва. Ми ж насправді не знаємо, які перепони їм доводиться долати для того, щоб ця багатоступенева і складна акція все-таки відбулася. Через яких "смотрящих" пробиватися.
Фірташ? Окей, хай покращує собі карму добрими справами.
- Ви би погодилися брати участь у аналогічному культурному заході, якби його фінансував Дмитро Табачник? Чому?
- Дмитро Табачник не фінансував би ні за що аналогічного культурного заходу. Бо такий захід - це дієве заперечення всіх табачниківських зусиль щодо нашої меншовартості й культурної ізольованості.
- Публікації на честь 20-річчя незалежності - доволі песимістичні. Якщо говорити про підсумки в українській культурі останніх 20 років, то є тут чим пишатися?
- Культура є, на щастя, галуззю, сказати б, неколективною. Її творять передусім особистості. А їх у нас ніколи не бракувало. Але мені не подобається формулювання "чи є чим пишатися". Що таке "пишатися"? Так і хочеться собі уявити якусь таку заводську дошку пошани з фізіями всіляких заслужених людей і напис "Ними пишається колектив".
Насправді я говорив би не про те, чим "можна пишатися", а про те, що любиш. От ви ж, безумовно, любите якісь тексти українських письменників? І я багато що з них люблю.
Мені здається, один із підсумків 20-річчя той, що наша культура суттєво порізноманітнішала. У ній з'явилася поліфонія, плюралізм. У ній активно присутні Ліна Костенко і Лесь Подерв'янський, етно-фольк і сучасний авангард, "КомуВниз" і Алла Загайкевич, "ДахаБраха" і анімація Степана Коваля, Прохасько і Маков, харківський театр "Арабески" і львівський імені Курбаса. Ну, й так далі.
Інший підсумок: усе найцікавіше в українській культурі з'являлося не завдяки, а всупереч державі - як вільна творча ініціатива вільних людей. Так і повинно бути. Поява цих вільних людей - також один із підсумків. Аби тільки нинішня система все це поступово не розчавила, бо деякі симптоми є надто очевидними. Тому так важливо протестувати, зокрема і відкритими листами.
- Якби ви формували "футбольну команду" українських письменників (за умови, що туди можуть потрапити і жінки, і чоловіки), то кого би покликали в основний склад?
- Оксану Забужко - в центр нападу (сміється)! Всі інші гравці плавно пересуваються полем, з'являючись на різних позиціях і демонструючи тотальний футбол. Жіночу компоненту збірної мали б доповнити Ірена Карпа, Таня Малярчук та Марія Матіос. Чоловічу - Іздрик, Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Степан Процюк, Євген Баран, Олександр Алієв і Андрій Шевченко.
Останніх двох слід було б терміново видати, щоб і вони вважалися письменниками. З такою збірною ми всім накидаємо по саму зав'язку. Але за умови, що головним тренером буду я (сміється).
- Я не можу згадати жодного видавництва в Україні, з яким би ви працювали постійно. На Заході натомість нормальною є ситуація, коли у відомого письменника є "свій" видавець. Чому так сталося?
- В Україні я незалежний у своєму виборі і волію для кожної книжки знаходити того видавця, який найбільше їй відповідає. Книжка - це ж певна цілість, така собі нерозривна єдність форми і змісту, чи, як нас колись навчали у львівському поліграфі, "синтез духовної суті з матеріальним продуктом" (посміхається).
За межами України я йду іншим шляхом і працюю переважно з одними й тими ж видавцями - "Чарне" у Польщі, "Зуркамп" у Німеччині, "Акантіладо" в Іспанії, "Нуар сюр Блан" у Франції та Швейцарії. Я переважно задоволений нашими стосунками, ми стали близькими друзями. Я відчуваю, що вони цінують мене як автора - тому й не хочу змінювати їх на інших.
- Чула, ви змінили назву книжки - замість "Лексикону інтимних місць" вона тепер називається "Лексикон інтимних міст". Чим слово "місце" не догодило?
- Лише фонетикою. Тобто я на мить уявив собі оте "СЦЬ" такими от великими літерами на обкладинці. Й подумав, що краще пожертвувати каламбуром з "інтимними місцями", ніж допустити оте, даруйте на слові, "сцяння".
- Ця збірка - це все ж таки більше схоже на нехудожню прозу. Чи я помиляюся?
- Я коли пишу, не надто застановляюся над тим, чи в мене з цього буде художня проза, чи нехудожня. Я пишу, бо затягує. Й хочеться писати. Але як це можливо, щоб у мене - і нехудожня? Художня, ще й яка. Високохудожня, я сказав би (сміється). Якщо ви після виходу книжки раптом вирішите підрахувати в ній загальну кількість, наприклад, метафор, то жахнетеся - їх буде там безліч.
- Чому не роман написали? Адже сьогодні в Україні саме роман виглядає на найбільш комерційно успішним жанром.
- Та мені не йдеться про комерційний успіх. Я ж не комерсант, а письменник усе-таки. І що таке взагалі комерційний успіх письменника в нашій країні? З іншого боку - хто його знає, може, це насправді все-таки роман? Роман у прихованій формі. Я не проти, якщо хтось на нього й так подивиться.
От я в "Таємниці" поставив під заголовком "Замість роману", так? А насправді це ж роман. Письменник, на мій погляд, завжди має право називати речі по-іншому. Це таке запрошення для читача - викрий мене, дешифруй. Піймай мене за руку і звинувать. Це ж і є контакт, ми ж усі його прагнемо.
- І порада молодим авторам-початківцям від Андруховича - Як не стати графоманом?
- Я б сказав би їм так: "Діти мої, будьте графоманами. Бути графоманом не так уже й погано. Це краще, ніж бути наркоманом. Хоча все ще залежить від того, який наркотик ви вживаєте.
Якщо це захоплення книжками, музикою, іншими людьми, то цей наркотик добрий. Будьте графоманами, з них інколи щось хороше виростає. Щоправда, частенько з них виростають політики. А з політиків уже не виростає нічого. Але з вас ще будуть люди, живіть і пишіть".
Контекст : Українська Правда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Цей брудний суд не над Юлею - а над всіма українськими жінками..."
• Перейти на сторінку •
"Невже Андрухович, Ірванець, Жадан, Скрипка... та іже з ними вкрадені в України гроші відбілюватимуть"
• Перейти на сторінку •
"Невже Андрухович, Ірванець, Жадан, Скрипка... та іже з ними вкрадені в України гроші відбілюватимуть"
Про публікацію