ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.05
06:17
Сонце гріє й світить
Дужче, ніж завжди,
І засмагле літо
Кличе до води.
Бо прогріта річка
Так в спекотний час,
Що кипить водичка
Для зраділих нас.
Дужче, ніж завжди,
І засмагле літо
Кличе до води.
Бо прогріта річка
Так в спекотний час,
Що кипить водичка
Для зраділих нас.
2024.06.05
00:46
Шосте вересня. Костянтинівка.
Долі. Мрії. Бажання. Думки.
Чорний вибух. Дим. Будьте прокляті!
На віки!
Костянтинівка... Костянтинівка...
Мирний риночок у вихідний.
Буде ворогу віддзеркаленням
Долі. Мрії. Бажання. Думки.
Чорний вибух. Дим. Будьте прокляті!
На віки!
Костянтинівка... Костянтинівка...
Мирний риночок у вихідний.
Буде ворогу віддзеркаленням
2024.06.04
23:06
Проростає трава на могилах.
Проростає крізь біль і красу.
Проростає на долах і схилах
Та печаль, що прийшла завчасу.
Проростає скорбота на скронях,
Проростає спокута в руках.
Проростають надія, мов сонях,
Проростає крізь біль і красу.
Проростає на долах і схилах
Та печаль, що прийшла завчасу.
Проростає скорбота на скронях,
Проростає спокута в руках.
Проростають надія, мов сонях,
2024.06.04
13:25
Радиш тримати такт із тими,
Хто годен лише осуду й зневаги.
Та про який там такт мова може йти,
Коли з-за такту, немов шуліка на курчат,
Він кидається з несусвітніми прокляттями
На ошелешену од несподіванки невинну душу.
…Ні, видно, не судилось доро
Хто годен лише осуду й зневаги.
Та про який там такт мова може йти,
Коли з-за такту, немов шуліка на курчат,
Він кидається з несусвітніми прокляттями
На ошелешену од несподіванки невинну душу.
…Ні, видно, не судилось доро
2024.06.04
10:10
Мовчить журавель над криницею,
вітер гуляє селом,
діти хворіють столицею,
з дому злітають гуртом.
Зрідка прилинуть до матері,
трохи вдихнути тепла,
місто впіймало їх ятером,
мойра окутала зла
вітер гуляє селом,
діти хворіють столицею,
з дому злітають гуртом.
Зрідка прилинуть до матері,
трохи вдихнути тепла,
місто впіймало їх ятером,
мойра окутала зла
2024.06.04
05:02
Без історії роду
Важко нам обійтись, -
Перерив я до споду
Всі архіви колись.
Тільки жодної вістки
В установах нема
Ні про прадідів, звісно,
Чи бабусь, зокрема.
Важко нам обійтись, -
Перерив я до споду
Всі архіви колись.
Тільки жодної вістки
В установах нема
Ні про прадідів, звісно,
Чи бабусь, зокрема.
2024.06.04
00:38
Не зруйнував. Не зрадив. Не порушив.
Але жорстоко ставить до стіни
Самотність, що впивається у душу,
Самотність, що вгризається у сни.
Неначе сулема отруйним паром
Все нищить, замітаючи сліди.
Рішучий видих. Щастя - незабаром...
Але жорстоко ставить до стіни
Самотність, що впивається у душу,
Самотність, що вгризається у сни.
Неначе сулема отруйним паром
Все нищить, замітаючи сліди.
Рішучий видих. Щастя - незабаром...
2024.06.04
00:24
Вже слова стали зайвими - отже і дим
Біля губ в'ється, мов балерина по сцені.
Хоть повірити важко – я теж молодим
Був колись, та давно… мабуть, ще в плейстоцені.
Де солодкою посмішка вчора була,
Щось, я бачу, дедалі кислішає міна.
Ти брехати н
Біля губ в'ється, мов балерина по сцені.
Хоть повірити важко – я теж молодим
Був колись, та давно… мабуть, ще в плейстоцені.
Де солодкою посмішка вчора була,
Щось, я бачу, дедалі кислішає міна.
Ти брехати н
2024.06.03
21:53
Задивилась на поле пшеничне:
Колосіння зелене, зернівки налив,
А вгорі небо синє правічне,
білих хмар одиноких розмитий курсив.
Мабуть, небо писало...Не вздріли?
Бо ж підступно підкралась жахлива пора,
І летять знов ракет чорні крила,
І оговтатись
Колосіння зелене, зернівки налив,
А вгорі небо синє правічне,
білих хмар одиноких розмитий курсив.
Мабуть, небо писало...Не вздріли?
Бо ж підступно підкралась жахлива пора,
І летять знов ракет чорні крила,
І оговтатись
2024.06.03
18:59
Ти ніби мала за собою крила,
І я піддався чарам твоїх вій,
Щоби в коханні клястися одній,
Лише тобі віддати серце, мила.
І ця любов, неначе буревій,
Так легко все життя моє зломила,
Що і не знав був я, яка то сила,
І я піддався чарам твоїх вій,
Щоби в коханні клястися одній,
Лише тобі віддати серце, мила.
І ця любов, неначе буревій,
Так легко все життя моє зломила,
Що і не знав був я, яка то сила,
2024.06.03
10:33
Одружився, ще нема і тижня,
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.
Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.
Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!
2024.06.03
06:51
Дочекалися ми благодатної зливи,
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив
2024.06.03
01:59
Мені у двері серпень подзвонив.
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
2024.06.03
00:04
Зачатий ще під Донну Саммер в ритмі диско -
Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.
Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ
Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.
Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ
2024.06.03
00:03
Прославлені диктатори закінчують безславно.
Безголові полюбляють очолювати (по їхньому - "возглавлять".
На одного діяльного злочинця припадають тисячі злочинно бездіяльних.
Російський заштатний урка домігся міжнародного визнання, скоївши міжна
2024.06.02
22:46
Я загубився у гаях понять,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Альона Плешивенко (1991) /
Проза
Виживу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Виживу!
Навіщо знов вертаєшся в моє життя? Адже було так добре. Я змирилась, залікувала рани, пробачила образи. Хоч і зробила я це не за день, навіть не за місяць. Та мені вдалось. Я склала пазл, відновила сили, і знову посміхнулась.
І ось одного сонячного дня ти знову є у мене. Такий добрий, милий, ніжний. Я з острахом цього чекала. Завжди чекала, сподівалась. Та якось не вірилось мені, що все так станеться.
Ти знову тут. Відверто боляче дивитись на твою посмішку. Боляче, але приємно. Вона завжди така ніжна, така світла. Щоразу дивлячись на неї, стає легше. Але так тяжко і сумно, коли не можу її згадати. А я вже майже звикла. Однак я поверталась до тебе, хоч ти цього і не знав. Завжди поверталась. Стиха поглядала, стиха посміхалась. Сподівалась, що одного разу ти повернешся. І ось ти тут. Я зраділа. Спочатку збентежилась, потім зраділа. Радість… Так, саме її ти викликаєш своєю присутністю у моєму житті. Але тобі того знати не треба. Ти просто є. І я вдячна тобі за це. Мила бесіда, тиха мовчанка. Все як і завжди. От тільки цього разу мені буде важче мовчати, мені буде важче витримувати тишину. Та ти не зважай. Залишайся хоча б привидом в моєму житті. Мені просто хочеться вірити, що ти в мене є.
Така наївна, я завжди вірю тому, що ти скажеш. Завжди посміхнусь, якщо попросиш. От тільки не скажу нічого. Більше не скажу. Не хотіла казати раніше (хоча ні, брешу – хотіла, просто страшно визнати було), і не скажу тепер. Все залишиться ось так невинно, і тільки я знатиму дорогі мені слова. А ти мовчатимеш. Я досі не можу зрозуміти твоєї тишини. Можливо тобі байдуже, а може ти чекаєш, щоб сказала я. Та ні. Цього не буде. Я й надалі буду тут, намагатимусь тримати себе в руках. І скоро я вже звикну до думки, що ти в мене є. Ось так просто… Є… Можливо все мине. І я колись навіть не згадаю, що ти був. Я не згадаю посмішки, і не скажу, що ти для мене був кимсь. Та все це буде якось згодом.
А зараз просто мовчу. Іноді в голові проминає думка. Але вона ще така боязка. Як була тоді. Тоді, коли все припинилось. Тоді я поховала її у свою скриньку спогадів. Скриньку таємного, дещо важливого для мене. Тепер вона хоче на волю. Але цього разу я сильніша. І я мовчатиму. І не намагатимусь думати. Я просто зроблю те, на що раніше не наважувалась – я просто залишусь. Залишусь тут, затримаю подих і заховаюсь. Щоб ти трішки мене пошукав. Тоді, якщо знайдеш, я повернусь. А ні – то прощавай! Мені вже краще! Дякую, що спитав!!!
19.03.2011
І ось одного сонячного дня ти знову є у мене. Такий добрий, милий, ніжний. Я з острахом цього чекала. Завжди чекала, сподівалась. Та якось не вірилось мені, що все так станеться.
Ти знову тут. Відверто боляче дивитись на твою посмішку. Боляче, але приємно. Вона завжди така ніжна, така світла. Щоразу дивлячись на неї, стає легше. Але так тяжко і сумно, коли не можу її згадати. А я вже майже звикла. Однак я поверталась до тебе, хоч ти цього і не знав. Завжди поверталась. Стиха поглядала, стиха посміхалась. Сподівалась, що одного разу ти повернешся. І ось ти тут. Я зраділа. Спочатку збентежилась, потім зраділа. Радість… Так, саме її ти викликаєш своєю присутністю у моєму житті. Але тобі того знати не треба. Ти просто є. І я вдячна тобі за це. Мила бесіда, тиха мовчанка. Все як і завжди. От тільки цього разу мені буде важче мовчати, мені буде важче витримувати тишину. Та ти не зважай. Залишайся хоча б привидом в моєму житті. Мені просто хочеться вірити, що ти в мене є.
Така наївна, я завжди вірю тому, що ти скажеш. Завжди посміхнусь, якщо попросиш. От тільки не скажу нічого. Більше не скажу. Не хотіла казати раніше (хоча ні, брешу – хотіла, просто страшно визнати було), і не скажу тепер. Все залишиться ось так невинно, і тільки я знатиму дорогі мені слова. А ти мовчатимеш. Я досі не можу зрозуміти твоєї тишини. Можливо тобі байдуже, а може ти чекаєш, щоб сказала я. Та ні. Цього не буде. Я й надалі буду тут, намагатимусь тримати себе в руках. І скоро я вже звикну до думки, що ти в мене є. Ось так просто… Є… Можливо все мине. І я колись навіть не згадаю, що ти був. Я не згадаю посмішки, і не скажу, що ти для мене був кимсь. Та все це буде якось згодом.
А зараз просто мовчу. Іноді в голові проминає думка. Але вона ще така боязка. Як була тоді. Тоді, коли все припинилось. Тоді я поховала її у свою скриньку спогадів. Скриньку таємного, дещо важливого для мене. Тепер вона хоче на волю. Але цього разу я сильніша. І я мовчатиму. І не намагатимусь думати. Я просто зроблю те, на що раніше не наважувалась – я просто залишусь. Залишусь тут, затримаю подих і заховаюсь. Щоб ти трішки мене пошукав. Тоді, якщо знайдеш, я повернусь. А ні – то прощавай! Мені вже краще! Дякую, що спитав!!!
19.03.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію