ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.21
07:03
Сколихнувши гілку,
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
2024.05.20
12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
2024.05.20
12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
2024.05.20
11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
2024.05.20
10:29
Лицедій
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
2024.05.20
09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
2024.05.20
05:12
Віком ослаблена пам'ять
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
2024.05.20
01:53
Московська зараза гидка і брутальна,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
2024.05.20
00:49
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
2024.05.20
00:04
биті жаки й калачики терті
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Рубінська (1990) /
Рецензії
"Коротка вічність вдоволення"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Коротка вічність вдоволення"
Тетяна Рубінська
Райя Джозеф. Християнське подружжя у Східній церкві. – Львів: « Свічадо», 2007. – 80 с.
Ніколи не думала, що така маленька книга може виявитися таким незамінним даром. Дивним чином Джозеф Райя зачарував мене своєю манерою написання, глибина думок і почуттів затаєна за кожним словом цієї книги. Знаю, що у сучасному суспільстві не зовсім «модним» є прочитання таких релігійних книг про сім’ю, подружжя, стосунки чоловіка і жінки. Саме тому не так багато ми бачимо щасливих і усміхнених людей довкола. Мистецтво бути разом, вміти ділити радості і горе є одним з найскладніших і найпотрібніших для кожної людини. Сучасна молодь часто відмежовує себе від будь-якого релігійного впливу, а ті, хто є віруючими відмежовують себе від світу. І це дві великі суперечності, які заважають нам бути сучасними людьми, котрі живіть тут і сьогодні, зовсім не занедбуючи найпрекрасніших поривань своєї душі, зовсім не намагаючись сховатися від Бога. За певними стереотипами релігійні книги вважаються надто нудними і повчальними, котрі можуть читати лишень плаксії чи надто скромні дівчата. Запевняю Вас, це зовсім не так. Якщо хочете переконатися у цьому, то візьміть книгу Джозефа Райя і чесно скажіть собі, подобається, зачаровує чи відкрає нові обрії така маленька, але така пригодницька мандрівка.
Джозеф Райя говорить неймовірно художньою мовою, сповненою порівнянь, частинок різноманітних молитов, слів з Біблії. Насамперед я б порекомендувала книгу всім, а найперше підліткам, котрим потрібно розібратися зі своїми почуттями, віднайти цінність тих, хто поряд; тоді - юнакам і дівчатам, котрі зустрічаються, книга їх підтримає і буде ліхтариком серед ночі, якою часом доводиться ходити; Також всім тим, хто вже планує свою сім’ю, щоб глибше дізнатися про всю таємничість і святість того, що у вас вже є. Можливо, книга підкаже одруженим, яким даром вони володіють.
Книга розпочинається з опису однієї з найприглядніших біблійних сімей - Йоакима і Анни, котрі були батьками Богородиці. Саме ця пара є прикладом справжньої і щасливої злуки чоловіка і жінки. Вони обоє довго не мали дітей, проте кожному з них Господь повідомив прекрасну новину, що у них народиться дочка. Уявіть собі, з якою радістю бігли вони назустріч одне одному, аби сповістити найбажанішу радість батьківства. Саме зустріч двох закоханих Йоакима і Анни зображено на обкладинці, «здається вони тануть в обіймах». Вся ікона є пройнята хвилюванням, що можна прирівняти до Пісні Пісень. Це пісня про невимовну гідність і цінність кожної людини.
«Людина – мікрокосм, центр безмежности, а тому вона є ціннішою за весь всесвіт». Часто у буденності, втомі, необхідності ми забуваємо про свою унікальність, про те найдивніше і найпрекрасніше у світі творіння, яким є кожен з нас – людину. Написане допоможе відновити вашу цінність і повернути до серця любов. У кожній людині є як тіло, так і душа, котрі «линуть одне до одного, і існують у відносинах, необхідних для них обох». Наша душа – це сама вічність, вона аж ніяк не перебуває у в’язниці тіла, - каже автор, – вона радше є схожою на наречену, що живе у нім. «Бути людиною означає перш за все бути чоловіком чи жінкою».
Саме спільна подорож чоловіка і жінки називається шлюбом, приводом до якого є любов. Ми різні, але такі привабливі одне для одного. «Жінка захищає своєю ласкою, а чоловік – статурою. Вона відновлює рівновагу там, де він починає блукати, і наводить лад там, де він приносить замішання. Чоловік створює і перетворює, а жінка надає тому, що він робить, священного значення і життєдайного руху». Те так важливо не боятися жити і мати те одвічне «джерело щастя і миру, гармонії і радості». «Особистість існує лишень тому, що є інша особистість». У шлюбі, як в благодаті, що захищає, нам не потрібно ставати кимось іншим, встановлювати рамки чи намагатися стати еталоном жінки та чоловіка, не маючи ніяких втіх, одні лишень обов’язки і турботи. Це все не так, тільки у взаємній повазі, підтримці і довірі ми здатні знайти одне одного, розкритися, пізнати любов і весь солод Божого задуму.
Інтимне життя подружжя одна з найскладніших тем для розкриття. Як на мене, то автор сказав про це не так багато, як хотілося, проте те, що було сказане варте ще довгого осмислення. Враз нав’язана усіма ЗМІ, масово-брутальна і брудна картинка сексу зникає. Залишається лишень «коротка вічність вдоволення». «У чесноті сексу людина пізнає глибини свого єства». Автор каже, що ця така потрібна оаза є відпочинком, «що повертає сили, і винагородою незрівнянної цінности». «Чоловік і жінка приєднуються у вічній Божій благодаті до способу буття, який не зазнає впливу матерії часу та простору. Вони розділяють благословенний час Божої вічности». Саме таким створив нас Бог. Ми створені для щастя. Тільки чомусь не говоримо про це. Ми мовчимо і страждаємо, замість того, аби дати собі шанс.
«Нехай чоловік і жінка прокидаються кожного ранку свого життя зі щораз більшою радістю і щастям», - це слова з обряду вінчання. Він має у собі три стадії. Перша – це «заручини», коли закохані обіцяють ділити між собою усі свої безмежні можливості і єднати свої тіла і душі. Друга – це саме «вінчання», коли чоловік і жінка стають образом Бога. Бо тільки єдність чоловіка і жінки є відображенням Господа. Третя стадія – мандрівка дорогою життя, вісім днів подруги моляться і пізнають гідність свого вищого покликання. Після цього проходить обряд «зняття вінців». Обряд вінчання має величезне значення і неабияку цінність, це не проста формальність чи ритуал «для годиться». Він є таїнством, сповненим сили і благодаті, адже кожен з нас отримує від Бога геть усе.
Також Джозеф Рейя говорить про п’ять складових любові, про те, якими є вони і чому так важливо їх плекати у своєму серці, про труднощі, про боротьбу з недоліками і легковажністю. Автор наче п’ятьма сходинками веде нас на великий хмарочос, з якого видніється цей прекрасний світ, створений Богом «вічним відкриттям вічного зростання», «Великим Танцем». Ми починаємо вірити в себе і іншого, стаємо нерозривними з тим, хто поруч. «Коли ми належимо одне одному, то ніщо інше в цілому світі не має значення».
Райя Джозеф. Християнське подружжя у Східній церкві. – Львів: « Свічадо», 2007. – 80 с.
Ніколи не думала, що така маленька книга може виявитися таким незамінним даром. Дивним чином Джозеф Райя зачарував мене своєю манерою написання, глибина думок і почуттів затаєна за кожним словом цієї книги. Знаю, що у сучасному суспільстві не зовсім «модним» є прочитання таких релігійних книг про сім’ю, подружжя, стосунки чоловіка і жінки. Саме тому не так багато ми бачимо щасливих і усміхнених людей довкола. Мистецтво бути разом, вміти ділити радості і горе є одним з найскладніших і найпотрібніших для кожної людини. Сучасна молодь часто відмежовує себе від будь-якого релігійного впливу, а ті, хто є віруючими відмежовують себе від світу. І це дві великі суперечності, які заважають нам бути сучасними людьми, котрі живіть тут і сьогодні, зовсім не занедбуючи найпрекрасніших поривань своєї душі, зовсім не намагаючись сховатися від Бога. За певними стереотипами релігійні книги вважаються надто нудними і повчальними, котрі можуть читати лишень плаксії чи надто скромні дівчата. Запевняю Вас, це зовсім не так. Якщо хочете переконатися у цьому, то візьміть книгу Джозефа Райя і чесно скажіть собі, подобається, зачаровує чи відкрає нові обрії така маленька, але така пригодницька мандрівка.
Джозеф Райя говорить неймовірно художньою мовою, сповненою порівнянь, частинок різноманітних молитов, слів з Біблії. Насамперед я б порекомендувала книгу всім, а найперше підліткам, котрим потрібно розібратися зі своїми почуттями, віднайти цінність тих, хто поряд; тоді - юнакам і дівчатам, котрі зустрічаються, книга їх підтримає і буде ліхтариком серед ночі, якою часом доводиться ходити; Також всім тим, хто вже планує свою сім’ю, щоб глибше дізнатися про всю таємничість і святість того, що у вас вже є. Можливо, книга підкаже одруженим, яким даром вони володіють.
Книга розпочинається з опису однієї з найприглядніших біблійних сімей - Йоакима і Анни, котрі були батьками Богородиці. Саме ця пара є прикладом справжньої і щасливої злуки чоловіка і жінки. Вони обоє довго не мали дітей, проте кожному з них Господь повідомив прекрасну новину, що у них народиться дочка. Уявіть собі, з якою радістю бігли вони назустріч одне одному, аби сповістити найбажанішу радість батьківства. Саме зустріч двох закоханих Йоакима і Анни зображено на обкладинці, «здається вони тануть в обіймах». Вся ікона є пройнята хвилюванням, що можна прирівняти до Пісні Пісень. Це пісня про невимовну гідність і цінність кожної людини.
«Людина – мікрокосм, центр безмежности, а тому вона є ціннішою за весь всесвіт». Часто у буденності, втомі, необхідності ми забуваємо про свою унікальність, про те найдивніше і найпрекрасніше у світі творіння, яким є кожен з нас – людину. Написане допоможе відновити вашу цінність і повернути до серця любов. У кожній людині є як тіло, так і душа, котрі «линуть одне до одного, і існують у відносинах, необхідних для них обох». Наша душа – це сама вічність, вона аж ніяк не перебуває у в’язниці тіла, - каже автор, – вона радше є схожою на наречену, що живе у нім. «Бути людиною означає перш за все бути чоловіком чи жінкою».
Саме спільна подорож чоловіка і жінки називається шлюбом, приводом до якого є любов. Ми різні, але такі привабливі одне для одного. «Жінка захищає своєю ласкою, а чоловік – статурою. Вона відновлює рівновагу там, де він починає блукати, і наводить лад там, де він приносить замішання. Чоловік створює і перетворює, а жінка надає тому, що він робить, священного значення і життєдайного руху». Те так важливо не боятися жити і мати те одвічне «джерело щастя і миру, гармонії і радості». «Особистість існує лишень тому, що є інша особистість». У шлюбі, як в благодаті, що захищає, нам не потрібно ставати кимось іншим, встановлювати рамки чи намагатися стати еталоном жінки та чоловіка, не маючи ніяких втіх, одні лишень обов’язки і турботи. Це все не так, тільки у взаємній повазі, підтримці і довірі ми здатні знайти одне одного, розкритися, пізнати любов і весь солод Божого задуму.
Інтимне життя подружжя одна з найскладніших тем для розкриття. Як на мене, то автор сказав про це не так багато, як хотілося, проте те, що було сказане варте ще довгого осмислення. Враз нав’язана усіма ЗМІ, масово-брутальна і брудна картинка сексу зникає. Залишається лишень «коротка вічність вдоволення». «У чесноті сексу людина пізнає глибини свого єства». Автор каже, що ця така потрібна оаза є відпочинком, «що повертає сили, і винагородою незрівнянної цінности». «Чоловік і жінка приєднуються у вічній Божій благодаті до способу буття, який не зазнає впливу матерії часу та простору. Вони розділяють благословенний час Божої вічности». Саме таким створив нас Бог. Ми створені для щастя. Тільки чомусь не говоримо про це. Ми мовчимо і страждаємо, замість того, аби дати собі шанс.
«Нехай чоловік і жінка прокидаються кожного ранку свого життя зі щораз більшою радістю і щастям», - це слова з обряду вінчання. Він має у собі три стадії. Перша – це «заручини», коли закохані обіцяють ділити між собою усі свої безмежні можливості і єднати свої тіла і душі. Друга – це саме «вінчання», коли чоловік і жінка стають образом Бога. Бо тільки єдність чоловіка і жінки є відображенням Господа. Третя стадія – мандрівка дорогою життя, вісім днів подруги моляться і пізнають гідність свого вищого покликання. Після цього проходить обряд «зняття вінців». Обряд вінчання має величезне значення і неабияку цінність, це не проста формальність чи ритуал «для годиться». Він є таїнством, сповненим сили і благодаті, адже кожен з нас отримує від Бога геть усе.
Також Джозеф Рейя говорить про п’ять складових любові, про те, якими є вони і чому так важливо їх плекати у своєму серці, про труднощі, про боротьбу з недоліками і легковажністю. Автор наче п’ятьма сходинками веде нас на великий хмарочос, з якого видніється цей прекрасний світ, створений Богом «вічним відкриттям вічного зростання», «Великим Танцем». Ми починаємо вірити в себе і іншого, стаємо нерозривними з тим, хто поруч. «Коли ми належимо одне одному, то ніщо інше в цілому світі не має значення».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію