ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2024.05.15 10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.

Віктор Кучерук
2024.05.15 05:30
Невтомні мурашки
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,

Артур Курдіновський
2024.05.15 05:07
Безсоння. Думки про минуле.
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.

Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!

Ілахім Поет
2024.05.15 00:26
Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?

Ілахім Поет
2024.05.15 00:25
це смертельний танець під хіт війни
бек-вокали – дрони, вокал - гармати
що ж настільки, вороже, ти дурний
розізлив чогось мене ой дарма ти

ну давай, підспівуй, збирач землі
розсувай пілотку - ти заробив це
два квадратні метри ось ай люлі

Олександр Сушко
2024.05.14 10:00
Василий Куролесов

Я свято верю, что собака -

последний Ангел на Земле.

Когда затянет душу мраком -

Микола Соболь
2024.05.14 05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?

Віктор Кучерук
2024.05.14 04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.

Артур Курдіновський
2024.05.14 01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.

Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах

Володимир Бойко
2024.05.14 00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества». Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими. Російські цінності дочекаються свого базарного дня. Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм

Ілахім Поет
2024.05.14 00:12
Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.

Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап

Іван Потьомкін
2024.05.13 23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його

Ілахім Поет
2024.05.13 17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим

Юрій Гундарєв
2024.05.13 10:55
Тінохрінь

Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:

Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,

Віктор Кучерук
2024.05.13 10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.

Артур Курдіновський
2024.05.13 01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.

Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Кока Черкаський / Проза

 Про дівчинку, котра не вміла робити....
Образ твору Once upon a time жила собі на світі дівчинка, котра не вміла робити міньєт, і тому з нею ніхто не хотів дружити. Хлопчаки просто не помічали її, а дівчатка називали за це Альонушкою. Дівчинка дуже переймалася своїм ганджем, але нічого не могла вдіяти. Вона приходила після школи додому і гірко плакала - не допомогали ані цукерки, ані карамельки, ані смачні молочні коктейлі.

Батько втішав її, гладячи її по голівці, і сумно зітхав - якось та воно буде. А мати... А мати нічого не казала - рот у неї постійно був чимось зайнятий.

От якось не витримала дівчинка такої ганьби, набридло їй бути Альонушкою, і втекла вона зі школи, з дому і взагалі з міста. І пішла вона назавжди у темний-претемний ліс.

От іде вона темним-темним лісом і гірко-прегірко плаче. Аж раптом назустріч їй зайчик-пострибайчик.

- Чого ти плачеш, дівчинко?- запитав у неї зайчик.
- Я плачу, бо гидкі, розбещені однокласниці обзивають мене Альонушкою!
- А-а-а, - співчутливо сказав зайчик, - буває, буває. Але нічого, не переймайся, я тобі допоможу.

От став зайчик допомагати дівчинці, але нічого у нього не вийшло. І впало його бездиханне тіло на жорстку смарагдову траву темного-претемного лісу.

Пішла дівчинка далі. Йде - і плаче, йде - і плаче.

Аж назустріч їй лисичка-сестричка. Ну, точніше не лисичка-сестричка, а лисиць-братиць-увсідірки-тиць.

- Чого це ти плачеш, дівчинко?- запитує у дівчинки Лисиць-братиць-увсідірки-тиць, а сам тільки і дивиться, куди б це тицьнути.

- Бо я - Альонушка, - іще гіркіше заплакала дівчинка.
- А-а-а, це не біда. Тобі пощастило, що ти мене зустріла, бо я - Лисиць-Братиць-Увсідірки-Тиць!
- Китаєць, шо лі?- запитала дівчинка.
- Не кажи єрунди, - відповідає той, - давай уже, буду тобі допомагати, тицьну куди-небудь.

Дівчинка і дала. Хоч і знала, що нічого у нього не вийде.

Так і трапилося. Тицяв він ото, тицяв, став червоним, як буряк, а так нічому він дівчинку і не навчив. І упало його бездиханне тіло на сиру землю темного-претемного лісу, і закотилося аж під найгустішу папороть. Оце ще щойно був Лисиць-братиць, а це вже хоп!- і нема Лисиця-братиця. Ото ж таке життя.

Іде дівчинка темним-претемним лісом далі, і так вже плаче, що аж ой-ой-ой.

Аж назустріч їй де не взявся сірий Вовк.

- Чого плачеш, дівчинко? - запитав у дівчинки сірий Вовк. - І де твоя червона шапочка?

- Як же мені не плакати, коли у школі сучки малолітні прозвали мене Альонушкою, - пояснила сірому Вовку дівчинка.- І шапочку червону вони ж відібрали.

- М-да, - замислився сірий Вовк,- складна твоя проблема, але я тобі допоможу. Така вже карма у нас, у сіроманців, допомагати тим, хто у біді. То одному, то іншому допомагаємо, то ось таким, як ти.

- Як же ж ти мені допоможеш, сірий Вовче? Не допоможеш! Мені он уже і зайчик допомагав - не допоміг, і Лисиць-братиць допомагав - не допоміг, та й у тебе нічого не вийде.

- Вийде-вийде, - нетерпляче аж затанцював Вовк.- Давай!..

...І за п'ять хвилин його бездихання тіло також упало на дерново-підзолистий грунт темного-претемного лісу. Був Вовк- і нема Вовка. Ото таке життя.

Йде дівчинка далі. І так вже плаче, так ридає, що не витримало серце у самого Ведмедя - хазяїна цього темного-претемного лісу. Виліз він із берлоги, та й до дівчинки:

- Ти чого?

Вона ж йому все і розповіла. І про зайчика, і про лиса, і про вовка.

Ведмідь почухав потилицю і каже:

-Ну що ж, настала, видно, моя черга помирати. Давай я тобі допоможу!

- А може краще не треба, га? - запитала дівчинка.- На кого ж ти темний-претемний ліс полишиш, коли раптом що?

- Будемо сподіватися на краще, - відповів Ведмідь і став допомагати дівчинці. І вже майже допоміг, але великої сили проблема була у цієї Альонушки, навіть Ведмедю - хазяїну темного-претемного лісу - і тому не під силу. Упав Ведмідь горілиць на сиру землю, і лежить, мов живий.

І заплакала дівчинка ще дужче, а з нею заплакала і звірина усяка, і птаство, і гадина повзуча. Усім стало жаль ведмедя, хазяїна лісу, але над усе жаль їм було дівчинки, котрій навіть сам Ведмідь не зміг нічим допомогти.

От усі плачуть, коли раптом іде Лісник. Високий такий, видний мужчина, за плечима - рушниця, заряджена не якимось там сорок п'ятим калібром, а справжнім мисливським патроном. Дивиться Лісник- непорядок: сидить якась чужа дівчинка і гірко плаче. Добре, коли б своя. А то- чужа.

Підходить до неї Лісник і каже:

- А чого це ти, дівчинко, тут плачеш?

Вона йому все і розповіла. І про школу, і про зайчика, і про лиса, і про Вовка, і про Ведмедя.

- Гм,- сказав Лісник, - то це, значить, ти вже така велика, а не вмієш досі це робити?

- Так, -схлипнула дівчинка, - не вмію.

- Гидуєш брати до рота?- співчутливо перепитав Лісник.

- Та ні, - схлипнула дівчинка, - не гидую.

- А що ж тоді?- запитав Лісник здивовано.- Як же ж так? Ти ж кажеш, що не умієш?

Дівчинка заридала так гірко, як ще ніхто у світі не ридав, а коли закінчила у черговий раз ридати, подивилася Лісникові в очі довго-предовго, що той аж зашарівся: ніхто ще йому в очі так довго-предовго не дивився.

І тоді дівчинка сказала:

-Відкусюю.

Задумався Лісник. Довго-довго-предовго він думав, міркував, а ранком наступного дня і каже:

- Так і так, важкою та складною виявилася твоя проблема, і тільки чарівник із країни Оз тобі допомогти ладен. Тобі треба потрапити у країну Оз, люба моя.

- А як же мені туди потрапити?- здивувалася дівчинка.- Це ж треба візу, путівку, паспорт закордонний, тощо?

- Ні, нічого такого не треба, це ж чарівна країна, і туди пускають без візи. Тобі слід лише туди зателефонувати.

- Як же я туди зателефоную, коли тут ліс? - ще гіркіше заплакала дівчинка.- Ліс, розумієш, ти, дурний Лісниче? Котрий поза зоною!!! І навіть Київстар не бере!!!!

- Це не проблема, - усміхається Лісник. - Он, на дубі висить телефон-автомат, піди і подзвони, і вони за тобою приїдуть.

Дівчинка дивиться - і дійсно: посеред галявини стоїть кремезний тисячолітній дуб, з могутнім стовбуром, з одного боку котрого висить меморіальна табличка за підписом самого Леоніда Даниловича, що цьому дубові справді тисяча і вісім років, а з іншого - звичайний собі телефон-автомат. Зі щілиною, куди слід кидати двокопійкову монету.

Підійшла дівчинка до кремезного дуба, здійняла слухавку телефона, а звідтіля- гудок:

-Пі-і-і-і-і-і-і....

Здивувалася дівчинка: от до чого техніка дійшла!! Посеред лісу - і на тобі, телефон-автомат!!!!

- А як туди дзвонити, у ту Країну Оз?- запитує дівчинка у Лісника.

- А дуже просто: набираєш "Оз", та й усе, - відповів Лісник.

- А що казати? - запитала дівчинка у Лісника, коли на тому боці дроту приємний жіночий голос сказав "Алло!".

- Кажи - хочу у Країну Оз, приїдьте і заберіть мене туди.

Дівчинка повторила те, що сказав їй добрий Лісник, і незабаром за нею дійсно приїхала чарівна біла велика машина з прикольною червоною смужечкою на борту та таким самим прикольним червоним хрестиком. У тому, що ця машина приїхала за нею із Країни Оз, не було жодних сумнівів, бо на машині великими літерами було написано: "ОЗ". Лише справжній дурень міг би цього не зрозуміти!

За дівчинкою із машини вийшли два веселих чарівники у білих шатах, котрі взяли її ніжно попід руки і навіть не запитували, як її звати!

Машина рушила, і щаслива дівчинка весело махала на прощання рукою з вікна автомобіля доброму Лісникові. Доктор Хаус також весело махав дівчинці рукою на прощання, аж поки автомобіль не зник за поворотом.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-08-30 11:55:06
Переглядів сторінки твору 9998
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.644 / 6  (4.826 / 5.29)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.766 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.03.04 15:22
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-08-30 12:13:10 ]
Феєрично! Насміялася, дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Патара Бачія (Л.П./Л.П.) [ 2010-08-30 12:22:34 ]
Залишається сподіватися, що в країні 03 немає наразі чоловічого відділення... Може все-таки Чарівник допоможе такій НЕЩАСНІЙ дівчинці...;-)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Патара Бачія (Л.П./Л.П.) [ 2010-08-30 12:30:59 ]
Шановний Кока, я ось тут подумала... може дівчинку недогодовували?..;-)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Кока Черкаський (Л.П./М.К.) [ 2010-08-30 22:41:42 ]
Її Величність Історія про це мовчить


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-08-30 15:21:29 ]
Може, я щось не зрозумів, але якщо так, то нам усім (нерозуміючим) пора у країну ОЗ. Чи не так?
Напевно, вперше почуття гумору мені зрадило... Буду сподіватись, що і востаннє...)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2010-08-30 15:42:58 ]
Гидко. Пардон - це моє особисте враження. Хоча далеко не ханжа і оте саме (що, до речі, пишеться не через "ьє", а через "е"), знайоме не лише як термін, але і як дія. Але, видно, про таке треба вміти писати.
Пішла мити руки, очі і протирати спиртом "мишку".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-08-30 16:05:35 ]
От-от, і я про те ж... Іду шукати спирт...)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Кока Черкаський (Л.П./М.К.) [ 2010-08-30 22:40:59 ]
а від чого ж вам гидко, шановна?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-08-30 17:40:52 ]
Якісь ви закомплексовані.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2010-08-30 20:49:30 ]
Юлечко, та ні ж бо! Які вже там комплекси... Писати можна про все, головне - ЯК. Можна описати в деталях життя повії, та так, що побіжиш до церкви у гріхах каятися... А можна найчистіше кохання так зобразити, що три дні плюватися будеш. Це вже залежить від того, що в автора у душі.
Тут у мене таке відчуття, ніби на мене відро помиїв вилили...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Кока Черкаський (Л.П./М.К.) [ 2010-08-30 22:43:49 ]
а чи не здається Вам, що відчуття, отримані після прочитання художнього твору, - це результат діяння двох людей: автора і читача?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марк Кнопкін (Л.П./М.К.) [ 2010-08-31 00:34:26 ]
А чи не здаеться вам, що ви трохи погарячкували шодо "художнього твору"?)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-08-31 09:19:28 ]
Ми з іншого покоління, Юлечко, з СРСР, в якому, ну ти ж сама знаєш, чого не було... А збочення і є збочення, незалежно від часу... Сексуальні перверзії по-науковому.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марк Кнопкін (Л.П./М.К.) [ 2010-08-30 20:19:21 ]
Тут справа не в озвученій темі, а в тому, що написано тупо. Плаский текст.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-08-30 20:29:35 ]
Тупий гумор і є найсмішніший.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марк Кнопкін (Л.П./М.К.) [ 2010-08-30 20:40:44 ]
я не про гумор, а про те, як написано

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-08-31 09:16:50 ]
:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Яблонська (М.К./М.К.) [ 2010-08-31 02:34:59 ]
Мабуть дівчинка передивилася відео - тицяйте сміло, там усе чисто.
У самому творі відштовхуючим елементом є слово "дівчинка", одразу усі уявляють маленьку дівчинку (за віком, не за зростом). Хоча таке ж слово часто говорять доволі дорослим дівчатам, а іноді і жінкам (з пестливим значенням).
Посміхнуло)
Чому? Бо автор не перейшов межу. Усе решта - це збочена уява читача.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-08-31 09:16:15 ]
Отже, Оксано, автор, описуючи збочення, не перейшов межу, це лише збочена уява читача?)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Кока Черкаський (Л.П./М.К.) [ 2010-08-31 23:42:05 ]
де ви побачили "опис збочення"?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2010-09-01 07:51:44 ]
Cаме це слово, вжите на початку оповіді, і означає збочення. І згодом є деякі моменти, які його описують. Так що давайте не будемо вдавати, ніби все в нормі.)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Яблонська (М.К./М.К.) [ 2010-08-31 02:36:05 ]
А ще потішила країна Оз )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-08-31 09:26:41 ]
я навіть не одразу допетрала, що то за ОЗ :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Трач (Л.П./Л.П.) [ 2010-12-02 23:26:15 ]
А мені сподобалося. Смішно!