ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Сад
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сад
У Романа був великий сад. Ні, він ніколи не мріяв про те, що стати садівником — просто обожнював квіти. Найбільше любив весняну пору, коли впихав їхнє тонке коріння у землю. У такі моменти йому здавалось, що робить він щось хороше для світу — дарує життя ще одній істоті. Сад був місцем не роботи, а відпочинку. Друзі постійно глузували із дивного захоплення, яке обрав для себе сорокарічний чоловік, не розуміли тої надлюдської любові до нелюдського. Роман не відповідав криком на їхні насмішки, мовчав і лише тихенько шепотів собі під ніс : “Ідіоти”. Кожна маленька квіточка своєю появою на білий світ робила його кращим. Коли його “дітки” дозрівали, то приходив час розлучатись — відрізати від серця найдорожче. Сад був його серцем. “Цікаво, вони щось відчувають?”, - часто запитував себе Роман, але відповіді не було.
Того ранку Роман прокинувся ще до сходу сонця. У серці дивний щем, а на душі неспокій. Вибіг у сад і не розумів, що коїться — усе навкруги, наче трактором перерито. Стежиною пробіг собака, чи то скажений, чи то голодний. Роман не міг зрушити з місця. Не собаки боявся, а того, що побачив потім: залишилось лише кілька похилених голівок. Підбіг до маленького нарциса і побачив неймовірне - він плакав. Тоненьке стебельце хиталось від вітру ( чи то від гучного дихання Романа). Нарцис опустив зелені листочки додолу, наче втомлений від важкого життя, чоловік. Маленька голівка, здавалось, благає :”Зірви мене. Зупини цей біль. Якщо поранив, то добий!” Роман відчув себе на межі божевілля: квіти не плачуть! Але вони все відчувають, виходить...
-То роса, - прошепотів чийсь ніжно-засмучений голос.
-Ні, то сльози, - відповів Роман і сам заплакав, як дитя, у якого забрали маму.
-Я кожного ранку гуляла вашим садом. Гуляла лише зранку, доки темно, щоб ніхто не побачив. Щоранку зустрічала сонце разом із вашими “дітьми”. І щоранку бачила їхні сльози - так я їх тоді називала. Знаєте, чому плакали ваші квіточки? А я знаю — від щастя: раділи, що сонце сходить, що розпочався новий день, - говорила жінка, з нотками провини у голосі.
-Хто вам дозволив заходити на мою територію? - розридався Роман.
-Ніхто. Вигулювала собаку, і одного разу натрапила на це місце.
-То ваш собака бігає? - схлипнув чоловік.
-Мій... Пробачте. Сьогодні він побачив якогось кота і вирвався з моїх рук. Перетоптав вам усі квіти, - намагалась виправдати власну провину жінка.
-Життя він мені перетоптав, - заплакав ще дужче Роман.
-Пробачте, прошу. Я куплю вам нові. Я компенсую усі витрати. Я навіть готова сама усе посадити. І поливати щодня буду, обіцяю, - промовила жіночка, з очима, що сміялись крізь сльози. - Я також обожнюю квіти.
Роман опустив засмучені очі і ще раз поглянув на того нарциса, що благав :”Добий...”. Зірвав квітку і віддав незнайомці:
-Ось. Дарую. Поставите у вазу і вона більше не побачить, як сходить сонце.
-Спасибі. У вас красиві очі, - сказала жінка.
-У вас тепле серце, - відповів Роман.
-Може, зайдете ввечері на чай? Я живу неподалік.
-Зайду, - мовив Роман із дивним усміхом. Здавалось, забув і про собаку, і про понівечений сад, і про образу, що затаїв на незнайомку.
-Чого ви смієтесь?, - запитала жінка.
-Не сміюсь, а усміхаюсь. Усміхаюсь, бо сонце сходить. Часом варто втратити все тобі дороге, щоб знайти найдорожче...
17.06.2010р
Того ранку Роман прокинувся ще до сходу сонця. У серці дивний щем, а на душі неспокій. Вибіг у сад і не розумів, що коїться — усе навкруги, наче трактором перерито. Стежиною пробіг собака, чи то скажений, чи то голодний. Роман не міг зрушити з місця. Не собаки боявся, а того, що побачив потім: залишилось лише кілька похилених голівок. Підбіг до маленького нарциса і побачив неймовірне - він плакав. Тоненьке стебельце хиталось від вітру ( чи то від гучного дихання Романа). Нарцис опустив зелені листочки додолу, наче втомлений від важкого життя, чоловік. Маленька голівка, здавалось, благає :”Зірви мене. Зупини цей біль. Якщо поранив, то добий!” Роман відчув себе на межі божевілля: квіти не плачуть! Але вони все відчувають, виходить...
-То роса, - прошепотів чийсь ніжно-засмучений голос.
-Ні, то сльози, - відповів Роман і сам заплакав, як дитя, у якого забрали маму.
-Я кожного ранку гуляла вашим садом. Гуляла лише зранку, доки темно, щоб ніхто не побачив. Щоранку зустрічала сонце разом із вашими “дітьми”. І щоранку бачила їхні сльози - так я їх тоді називала. Знаєте, чому плакали ваші квіточки? А я знаю — від щастя: раділи, що сонце сходить, що розпочався новий день, - говорила жінка, з нотками провини у голосі.
-Хто вам дозволив заходити на мою територію? - розридався Роман.
-Ніхто. Вигулювала собаку, і одного разу натрапила на це місце.
-То ваш собака бігає? - схлипнув чоловік.
-Мій... Пробачте. Сьогодні він побачив якогось кота і вирвався з моїх рук. Перетоптав вам усі квіти, - намагалась виправдати власну провину жінка.
-Життя він мені перетоптав, - заплакав ще дужче Роман.
-Пробачте, прошу. Я куплю вам нові. Я компенсую усі витрати. Я навіть готова сама усе посадити. І поливати щодня буду, обіцяю, - промовила жіночка, з очима, що сміялись крізь сльози. - Я також обожнюю квіти.
Роман опустив засмучені очі і ще раз поглянув на того нарциса, що благав :”Добий...”. Зірвав квітку і віддав незнайомці:
-Ось. Дарую. Поставите у вазу і вона більше не побачить, як сходить сонце.
-Спасибі. У вас красиві очі, - сказала жінка.
-У вас тепле серце, - відповів Роман.
-Може, зайдете ввечері на чай? Я живу неподалік.
-Зайду, - мовив Роман із дивним усміхом. Здавалось, забув і про собаку, і про понівечений сад, і про образу, що затаїв на незнайомку.
-Чого ви смієтесь?, - запитала жінка.
-Не сміюсь, а усміхаюсь. Усміхаюсь, бо сонце сходить. Часом варто втратити все тобі дороге, щоб знайти найдорожче...
17.06.2010р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію