ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.09
00:20
Які слова солодкі та чудові:
"Абняцца, паміріцца і прастіть"!
Запрошую вас, пані та панове,
До Харкова, де чорна - кожна мить.
В моєму місті бомби та ракети -
Залізна безперервність. Вічний струм.
Тут дуже важко пишуться сонети
"Абняцца, паміріцца і прастіть"!
Запрошую вас, пані та панове,
До Харкова, де чорна - кожна мить.
В моєму місті бомби та ракети -
Залізна безперервність. Вічний струм.
Тут дуже важко пишуться сонети
2024.06.08
21:14
Біля дошки став Микита.
Треба в реченні одному
Відшукати хлопцю швидко
Однорідні члени в ньому.
Він зітхав, чесав за вухом,
Бурмотів про школу, втому,
Бо не знав ні сном, ні духом,
Треба в реченні одному
Відшукати хлопцю швидко
Однорідні члени в ньому.
Він зітхав, чесав за вухом,
Бурмотів про школу, втому,
Бо не знав ні сном, ні духом,
2024.06.08
20:17
Джумалумба пригорок не більше,
до вершин Парнасу лізуть всі,
чупакабра наплодила віршів
й дожирає руцями мюслі.
Хоч тваринка пише примітивно,
базгранину видає за хист
так воно не надто, друзі, дивно
гицель - поетичний аноніст.
до вершин Парнасу лізуть всі,
чупакабра наплодила віршів
й дожирає руцями мюслі.
Хоч тваринка пише примітивно,
базгранину видає за хист
так воно не надто, друзі, дивно
гицель - поетичний аноніст.
2024.06.08
19:02
БАНАЛЬНА ДРАМА
ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната.
На обшарпаному диванчику сидять Сатир і Сенсей.
СЕНСЕЙ. А чого ти мовчиш про цю драму?
САТИР. Ти маєш на увазі «Тріо письменничів»?..
СЕНСЕЙ. Так-так - «поетичів»!
САТИР. Та я ж її не читав. Без окул
2024.06.08
16:15
Я розгубився у джунглях
нескоримих питань,
вічних викликів буття.
Вони нагадують
хаотичний порив думок,
клубок суперечностей,
із яких неможливо вийти,
мене дряпають чагарники,
нескоримих питань,
вічних викликів буття.
Вони нагадують
хаотичний порив думок,
клубок суперечностей,
із яких неможливо вийти,
мене дряпають чагарники,
2024.06.08
11:07
Життя переходить в грозу за плечима,
За спинами поглядів, що розвертаються в профіль,
Кривавий чорнозем, закидує пензель в картину,
І зганяє вгорі темні хмари вітрів художник.
Він міркує про час, він вслухається у водоспади,
У те, як гойдається маятн
За спинами поглядів, що розвертаються в профіль,
Кривавий чорнозем, закидує пензель в картину,
І зганяє вгорі темні хмари вітрів художник.
Він міркує про час, він вслухається у водоспади,
У те, як гойдається маятн
2024.06.08
10:03
Гайдельберг на долоні.
Ночі сумливобезсонні
Тихо вмостились на крівлі
І сповивали будівлі.
Дзеркало, манкей та річка.
В хвилі пірнула нічка.
Сон чи реальність...Не знаю.
Смуток в каштани вплітаю.
Ночі сумливобезсонні
Тихо вмостились на крівлі
І сповивали будівлі.
Дзеркало, манкей та річка.
В хвилі пірнула нічка.
Сон чи реальність...Не знаю.
Смуток в каштани вплітаю.
2024.06.08
08:44
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
2024.06.08
07:42
Дід Петро і баба Люба
Гратись в схованки почали.
Не повірите, ви, люди,
То мабуть, відьмівські чари.
Дід, як спить, то баба нишком
Самогон жене завзято.
Вранці тихо, ніби мишка,
Гратись в схованки почали.
Не повірите, ви, люди,
То мабуть, відьмівські чари.
Дід, як спить, то баба нишком
Самогон жене завзято.
Вранці тихо, ніби мишка,
2024.06.08
07:03
Чекає ранок сонячного вітру,
на повні груди дихає земля,
Аврора примиряє небу митру,
під неповторний танець журавля,
наповнене чарівності Полісся,
у повній тиші чути Божий глас…
Куди там до краси природи місту?
У цьому я увірився не раз.
на повні груди дихає земля,
Аврора примиряє небу митру,
під неповторний танець журавля,
наповнене чарівності Полісся,
у повній тиші чути Божий глас…
Куди там до краси природи місту?
У цьому я увірився не раз.
2024.06.08
06:49
І не маниш, і не кличеш,
І не ждеш на мене теж, –
Лиш смієшся таємничо
Та спокою не даєш.
Бо з думок іти не хочеш
І вриваєшся у сни
Або голосом співочим,
Або поглядом ясним.
І не ждеш на мене теж, –
Лиш смієшся таємничо
Та спокою не даєш.
Бо з думок іти не хочеш
І вриваєшся у сни
Або голосом співочим,
Або поглядом ясним.
2024.06.08
00:53
Ніч… Засинають Стокгольм, Копенгаген і Осло.
Ритм уповільнили Лондон, Варшава та Рим.
Знаю, все знаю… Ти справді давно вже доросла.
Я взагалі відрекомендуватись старим
Інколи можу… Такі вже у мене приколи.
І якщо справді багатство – це наші роки,
Ритм уповільнили Лондон, Варшава та Рим.
Знаю, все знаю… Ти справді давно вже доросла.
Я взагалі відрекомендуватись старим
Інколи можу… Такі вже у мене приколи.
І якщо справді багатство – це наші роки,
2024.06.08
00:36
Сиджу у кріслі. Зібрані валізи.
Куди мені? Питання всіх питань!
Гармонія сумного вокалізу -
Останній подих марних сподівань.
З надією пірнаючи в минуле,
Де восени не бачив сірих злив,
Я намагався так, щоб всі почули,
Куди мені? Питання всіх питань!
Гармонія сумного вокалізу -
Останній подих марних сподівань.
З надією пірнаючи в минуле,
Де восени не бачив сірих злив,
Я намагався так, щоб всі почули,
2024.06.07
16:42
Сонце радісно блискоче,
В небі плещеться блакить, –
Я від світла мружу очі,
Тінь шукаючи щомить.
Спекотливе літо душні
Дні дарує щедро так,
Що засмаг і непорушно
Сад причаєно закляк.
В небі плещеться блакить, –
Я від світла мружу очі,
Тінь шукаючи щомить.
Спекотливе літо душні
Дні дарує щедро так,
Що засмаг і непорушно
Сад причаєно закляк.
2024.06.07
11:52
Коли йдеться про Отто Вайнінґера, то спершу спадає на думку його характеристика статей. Але на нашу думку значно важливішим і цікавішим є його вчення про сутність і критерії ґеніальности та принципову різницю між ґеніальністю й талантом. У вітчизняній
2024.06.07
08:29
У Жмеринці тихій
будинок гостинний -
гратчаста стріха,
на стінах картини
і феєричний стіл...
Песик рудий на заваді
флюїдам недобрих сил,
на ліжку -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...будинок гостинний -
гратчаста стріха,
на стінах картини
і феєричний стіл...
Песик рудий на заваді
флюїдам недобрих сил,
на ліжку -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
СВЯЧЕННЯ ПАСКИ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СВЯЧЕННЯ ПАСКИ
Цілу божу ніченьку перед Святою ВеликоднЬю Неділею вуйко Феріщак не стулив ока. Тільки зажмурить очі, як вже сниться йому, що жує білої, як молоко, паски. Кілька разів виходив до сіней й жадібно дивився на стіл, на якому лежали дві паски. Одна велика, наче колесо від воза, а друга малесенька, наче волоська солом’янка, – обидві гарненькі, рум’яненькі, виблискують собі під срібним сяйвом молодого місяця.
– Агі на вас, нівроку, ніби пулітеровані! – зітхнув бідний, ковтаючи слину.
Кортіло йому, якщо не вщипнути крихіточку, то бодай лизнути паску язиком, але до такого безбожного вчинку вуйко Феріщак не посмів докотитися. Хочай він не говів цілі м’ясниці, бо нераз підкрадався, як кіт до будильника, й щипав потрішки з кожної ковбаски, щоб потім скинути всю вину на горобців. Знав вуйко добре, що Святий Господь з високого неба бачить все те, але Господь милосердний і, на відміну від його Марії, прощає все грішному люду, «бо в гріху я зачатий був...», – шептав вуйко зі Святого Псалтиря, виходячи з будильника. Стара би тільки не побачила, бо тоді «Амінь!». Обезчестить, як свинине корито, й розплеще на все село, що ні після воскресенія праведних не покажешся поміж люди.
Сяк-так минула ніченька. Вдосвіта вуйко вирушив до церкви посвятити паску. Якось вистояв, переступаючи з ноги на ногу, всю Божу Службу. А коли священик бризнув свяченою водою по його пасках, вуйко вхопив бесаги на плечі й, наче малий хлопчисько, побіг вгору по Дереноватому Горбу. Тільки на верху зупинився трішки відпочити.
– Но так! Припочину мало, а відтак далі з Богом, до дому уже недалеко, – міркував вуйко.
Та поки вирушити «з Богом», дідько спокусив його вибрати паски з бесаг, щоб намилуватися ними. Таких пасок цього Великодня не було ні в Боднарюка, ні в Ігната, ані в Маріки Бирускої, хоча він за ту нулашку цілий тиждень лущив квасолю у жида Менделя, та зате...
– Агі на ні, які файні!.. Одна велика, друга маленька, ніби мама з дитиноу, – милувався вуйко пасками, підводячись на ноги, аби намилуватися ними ще й згори, та ненароком штовхнув вершком постола маленьку паску, та штовхнула велику... і враз обидві покотилися, підстрибуючи по камінюю, у пропасть, – тільки вода плеснула у потоці, що аж луна покотилася звором. Спочатку вуйко хотів кинутися навздогін, але то було б чисте самогубство. Тільки тріснув себе по колінах й перелякано прошептав:
– Шкуру здере з мене Марія за паски!..
Вислухавши напівмертвого з переляку чоловіка, Марії, як ніколи, стало жаль старого. Махнула рукою:
– Што з воза упало, ото пропало!.. Зварю ти кулешу та ізсмажу єєшницю із кирнацом, не умремо із голоду, не буйса.
Вуйкові не вірилося, що все так легко обійшлося. Сів на призьбу, занурив голову в долоні і просидів так, поки його не покликала Марія:
– Давай істи, старий, лиши не бануй тулько.
– Та не баную уже, але дуже ми чудно...
– З чого тобі чудно?.. – запитала стара.
– Та не чудно ми із малої паски, бо мала дурна, але з великої ми чудно, бо пудскаковала май дуже, як мала, ніби здуріла, – сплюнув сердито вуйко Феріщак і поплентався до хати, де на нього чекала яєшня з ковбаскою.
– Агі на вас, нівроку, ніби пулітеровані! – зітхнув бідний, ковтаючи слину.
Кортіло йому, якщо не вщипнути крихіточку, то бодай лизнути паску язиком, але до такого безбожного вчинку вуйко Феріщак не посмів докотитися. Хочай він не говів цілі м’ясниці, бо нераз підкрадався, як кіт до будильника, й щипав потрішки з кожної ковбаски, щоб потім скинути всю вину на горобців. Знав вуйко добре, що Святий Господь з високого неба бачить все те, але Господь милосердний і, на відміну від його Марії, прощає все грішному люду, «бо в гріху я зачатий був...», – шептав вуйко зі Святого Псалтиря, виходячи з будильника. Стара би тільки не побачила, бо тоді «Амінь!». Обезчестить, як свинине корито, й розплеще на все село, що ні після воскресенія праведних не покажешся поміж люди.
Сяк-так минула ніченька. Вдосвіта вуйко вирушив до церкви посвятити паску. Якось вистояв, переступаючи з ноги на ногу, всю Божу Службу. А коли священик бризнув свяченою водою по його пасках, вуйко вхопив бесаги на плечі й, наче малий хлопчисько, побіг вгору по Дереноватому Горбу. Тільки на верху зупинився трішки відпочити.
– Но так! Припочину мало, а відтак далі з Богом, до дому уже недалеко, – міркував вуйко.
Та поки вирушити «з Богом», дідько спокусив його вибрати паски з бесаг, щоб намилуватися ними. Таких пасок цього Великодня не було ні в Боднарюка, ні в Ігната, ані в Маріки Бирускої, хоча він за ту нулашку цілий тиждень лущив квасолю у жида Менделя, та зате...
– Агі на ні, які файні!.. Одна велика, друга маленька, ніби мама з дитиноу, – милувався вуйко пасками, підводячись на ноги, аби намилуватися ними ще й згори, та ненароком штовхнув вершком постола маленьку паску, та штовхнула велику... і враз обидві покотилися, підстрибуючи по камінюю, у пропасть, – тільки вода плеснула у потоці, що аж луна покотилася звором. Спочатку вуйко хотів кинутися навздогін, але то було б чисте самогубство. Тільки тріснув себе по колінах й перелякано прошептав:
– Шкуру здере з мене Марія за паски!..
Вислухавши напівмертвого з переляку чоловіка, Марії, як ніколи, стало жаль старого. Махнула рукою:
– Што з воза упало, ото пропало!.. Зварю ти кулешу та ізсмажу єєшницю із кирнацом, не умремо із голоду, не буйса.
Вуйкові не вірилося, що все так легко обійшлося. Сів на призьбу, занурив голову в долоні і просидів так, поки його не покликала Марія:
– Давай істи, старий, лиши не бануй тулько.
– Та не баную уже, але дуже ми чудно...
– З чого тобі чудно?.. – запитала стара.
– Та не чудно ми із малої паски, бо мала дурна, але з великої ми чудно, бо пудскаковала май дуже, як мала, ніби здуріла, – сплюнув сердито вуйко Феріщак і поплентався до хати, де на нього чекала яєшня з ковбаскою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію