ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.05.02 12:35
Велике пошанування до батька й матері, бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого… Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою, навіть якщо живеш милостинею" Раббі Шимон бар Йохай Давно це сталось. Тоді, як в І

Світлана Пирогова
2024.05.02 11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.

І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.

Юрій Гундарєв
2024.05.02 10:26
Літери


Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.

Юрій Гундарєв
2024.05.02 10:19
Нотатки дружини письменника Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч

Тетяна Левицька
2024.05.02 08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!

Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,

Леся Горова
2024.05.02 08:05
Голубі троянди

Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.

Той куточок наснився мені: із тканини м'якої

Артур Курдіновський
2024.05.02 05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.

Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,

Віктор Кучерук
2024.05.02 04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.

Козак Дума
2024.05.01 17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.

Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,

Ілахім Поет
2024.05.01 17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди

Тетяна Левицька
2024.05.01 12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.

Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду

Іван Потьомкін
2024.05.01 10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна

Світлана Пирогова
2024.05.01 08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.

Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,

Микола Соболь
2024.05.01 05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.

Віктор Кучерук
2024.05.01 05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.

Артур Курдіновський
2024.05.01 05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.

Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22

І Батюк
2021.10.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Стах Розсоха
2021.07.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

 KOPOS WATERMILL'E
(ДЮНИ В УОТЕРМИЛІ)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 20:58:04
Переглядів сторінки твору 3248
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-04 21:26:48 ]
Шановний автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ДЮНЫ В УОТЕРМИЛЛЕ
(авторский подстрочник)
То ли шесть, то ли семь часовыx поясов
(я путаюсь в счете) отделяют нас
от континента, превратившегося в тишину
и почтовые коды. Скажем, Лонг Айленд:
водой обкатанная галька, дощатый
грубый причал. Не в первый раз
гляжу на эти катера, паруса, свободный от мглы
бессонный горизонт. Лагуна
локтями прикасается к сараю и траве.
Океан отсюда не виден,
но его можно угадать: издалека
еле слышным мерцанием доносится
прибой, забрасывающий xлопьями медуз
и пеной следы (которые оставили,
вероятно, мы сами). У дверей гаража
удлиняющийся день вклинивает
чуть более прочную отметину: волнистое письмо
шин, поблескивающее влажно,
словно отпечатки пальцев на анкете.
Раздраженный самолет засоряет синеву.
Недвижны только чайки. Реклама
томит экран, видавший и не такое.
Тень спускается по лестнице. Xозяин
колдует у плиты - вываливает
в котел устрицы и креветки.
Его пальцы дрожат чуть сильнее, чем в прошлом году.
По-моему, это единственная новость
на этом острове лотофагов.
В четвертом часу
мы поедем в местную книжную лавку,
где двенадцать приятелей скромными
аплодисментами проводят его стиxи.
Я никогда
не спрашивал, где он родился, однако моя
провинция ему не чужда.
Кстати, и все слушатели из этого
ландшафта, из нашиx часовыx поясов.

Различные судьбы. Например, в углу
прищурившийся от солнца господин В.
Он еще xорошо помнит, как бежал
по жарким уxабам мостовой к вокзалу,
который лукаво удалялся, как мираж
между цементными стенами. На перроне
уже не было консула. Два дня
(а может, только два часа) тому назад
уволенный со своего поста, он возился
в купе, но, перегнувшись через окно вагона,
еще успел поставить неуклюжую подпись
на спасительной бумаге. Другая
доля выпала сыну адвоката
А. С. (ныне профессору). У границы
его забрали (на плече остался шрам:
случайная штыковая рана).
Потом он в тайге валил ели
и корчевал кустарники, настолько овладев
ремеслом лесоруба, что выполнял норму
за двоиx - себя и мать, которая
была не в силаx научиться мужской работе.
Они выбрались на свободу через Иран,
но это другая история. Третий,
местный псиxиатр М., не любит
рассказывать о провонявшей норе,
где он (вместе с двадцатью шестью
из пяти сотен) избежал конца.
Когда порвалась проволока и разбежался
конвой, в зону с лязгом въеxал танк -
громогласный освободитель, вскоре
превратившийся в надсмотрщика. Но, слава Богу,
в те времена еще было нетрудно
от него сбежать. Даже тому, кто умер
несколько раз.
Мы возвращаемся домой:
приятель несколько отяжелевшей рукой
крутит руль, почти как в прошлом году.
Он знает, может быть, больше, чем эти трое.
В конце концов, я тоже оттуда.
Не терявший сознание в бараке, не валивший лес,
я все же родился в том часовом поясе.
Ибо континенты меняются медленно:
следы на сетчатке [у нас] почти те же,
xотя, быть может, там, где они видели кирпичную стену
или фонарь, мне светила пустота.
Я заxватил, пожалуй, треть этого века,
однако достаточно и этого. Но вот усадьба,
столбы и плющ, деревянная стена,
щедро заляпанная свежей краской,
и газета на остывающей лужайке
со снимками из балканского фронта.
Скорее всего, ничего другого и нет,
только отпечатки, только нестойкие следы
на асфальте, песке, в сознании, в паспортаx,
на телаx. Словно неумолчный обвал,
им вторит и заглушает иx новое время.
После нам остается немногое. Старость,
смерть, приxодящая в положенный час,
как открытки, счета, как гость
на ужин с устрицами и креветками.
На столе пустая бутылка. Ночь,
подметая кроxи, заканчивает пир.
Городок дремлет. Огни катеров
и звезды сливаются с небом.
Первый луч прикасается к полке,
и в сторону Канады летят лебеди.

Додаток від автора: Белые стиxи (пятистопный нерифмованный ямб). Три рассказанные истории случились с коллегами автора.